Читати книгу - "Джордж і корабель часу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Думаєш, інжир захопив місто? — запитав Джордж.
У далекому минулому він разом із батьками відвідував руїни міст — залишки стародавніх цивілізацій. Невже міста, в яких він бував на Землі, тепер теж лежать у руїнах? Неймовірно!
— Так, — відповів Бульцман. — По-моєму, колись це було велике місто на півночі твоєї країни.
— Ти знаєш, як воно називалося? — запитав Джордж.
— Манчестер, — сказав Бульцман. — Ти знав таке?
— Знав, — зітхнув Джордж. — Тільки тепер його вже не впізнати. Ну, принаймні в майбутньому ще є дерева, — він спробував зосередитися на чомусь позитивному. — Але як ми проберемося далі? Тут же немає стежок.
— Якщо ти мені дозволиш піти першому, — сказав Бульцман, — я спробую використати всі запрограмовані можливості й допомогти вам!
Він помарширував уперед, вириваючи рослини і прокладаючи шлях для Геро й Джорджа.
— А в цьому інжирному лісі є хижаки? — стривожено запитав Джордж, ідучи вслід за роботом.
Він насторожено роззирнувся. В тумані між деревами відлунювали дивні голоси. Невідомо було, що це за звуки і звідки вони беруться. Вони були схожі то на скрекотання папуг, то на металеве гудіння, то на якийсь химерний моторошний шепіт просто в Джорджа під вухом. Раз у раз чувся якийсь далекий гуркіт.
— Я помітив у горах леопарда, — сказав Бульцман. Він тупав уперед, а Геро поспішала навшпиньки за ним. — Значить, не всі великі кішки вимерли. І, якщо я не помиляюсь, Емпірей говорив про якісь експерименти з ДНК...
У цей момент Джордж почув, як ліворуч щось хрипко замуркотало. Він прислухався й почув чиїсь м’які кроки. Хтось рухався у тому самому темпі, що й він. Хлопець уповільнив ходу — кроки сповільнилися теж. Джордж кинувся вперед, мало не збивши Геро з ніг, — кроки прискорилися. А тоді вони затихли й у лісі запанувала тиша. Було чутно, як Бульцман прокладає дорогу, як мугикає Геро і як не може віддихатися Джордж. Інші звуки зникли — так наче в лісі з’явилося щось таке величезне і страшне, аж всі принишкли, щоб не видати себе і свою схованку.
— За нами щось крадеться, — прошепотів Джордж до своїх супутників попереду, але Бульцман затято махав клешнями на всі боки і його не почув, а Геро зосередила всю увагу на тому, щоб не відстати від робота. Раптом щось як загарчало — і то так голосно, що це почули, мабуть, всі лісові істоти.
Від моторошного гарчання стигла кров у жилах. Воно долинало десь із туману. Джордж уперше чув такий звук, але інтуїція підказувала йому, що так гарчить хижак, який занюхав свою жертву. Бульцман зупинився мов укопаний і розвернувся, заховавши Геро за своєю спиною. Дівчинка розтулила рота, щоб закричати, але звідти не вирвалося ні звука. «Навіть якби вирвалося, це б нічого не змінило», — подумав Джордж. Бо те щось у тумані знову гучно загарчало, заглушивши все довкола, а потім почувся звук, схожий на той, коли великий звір облизується в передчутті обіду.
— Де воно? — нажахано запитав Джордж. — І що це?
Він став позаду Геро, так щоб дівчинка була захищена з усіх боків. Робот посвітив ліхтариком у туман, шукаючи звіра, який їх вистежив. Вони почули м’які кроки, тоді знову гарчання... і раптом із мороку просто на них вистрибнув велетенський смугастий звір із довгими жовтуватими іклами. Бульцман ступив уперед, прийнявши всю силу удару на себе. Геро й Джордж встигли відскочити вбік за мить до того, як Бульцман упав на спину, а тигр скочив на нього. Хлопець прикипів до землі, спостерігаючи, як тигр намагається роздерти металевий тулуб робота. Бульцман і тигр вовтузилися на землі — розлючений звір даремно намагався вгризти зубами метал. Бульцман міцно обхопив тигра, як недавно Геро, коли виносив її з автобуса, от тільки той був значно сильнішим противником, аніж тендітна дівчинка. «Що робити, коли нападає тигр?» — гарячково міркував Джордж. Але його мозок теж завмер, як і тіло. На думку йому спадав тільки тигр із дитячої книжки, який зайшов на чай, але цей тигр зовсім не був схожий на пухнасту тваринку, яку хочеться запросити на горнятко чаю з канапками. Він був схожий радше на... шаблезубого тигра! Але ж ті вимерли сотні років тому! Як таке може бути?..
Геро стояла позаду Джорджа й широко розплющеними очима спостерігала, як звір мотлошить їхнього робота-провідника. Раптом вона метнулася вперед, кинулась на спину тигрові й, загепавши по ній кулаками, заверещала:
— Ану злазь, хулігане! Дай Бульцманові спокій!
Джордж зрозумів, що вона навіть не підозрює, в якій небезпеці опинилася. Він скочив до неї і стягнув її з тигра на траву, а сам застрибнув великому звіру на спину — чи не вдасться йому якось стягнути його з Бульцмана? Долоні зісковзували з гладкого хутра, але хлопець сяк-так заліз і схопив тигра за горло.
У цю мить тигр видав інший звук. Він уже втомився гризти металеву плоть своєї жертви, яка була йому не по зубах. Бульцман виявився не таким смаколиком, як він сподівався. Тепер тигр силкувався вирватися з цупких обіймів робота. Бульцман пережив уже чимало пригод. Після довгої космічної мандрівки, в якій його ніхто не ремонтував і не було часу на перепочинок, його руки ослабли й не могли добре втриматися за слизьке хутро розлюченого тигра.
Почувся гучний рев, заскрипів метал — і тигр визволився від робота, тримаючи на спині Джорджа, який вчепився за нього, немов вершник за необ’їждженого жеребця. Звір обернув величезну морду у бік Геро, понюшив повітря й облизав пащу. Очевидно, він збагнув, що з Геро вийде смачна вечеря. Джордж іще сильніше стиснув тигра за горло — його руки занурились у м’яке хутро на шиї грізного звіра, його довгі вуса лоскотали йому передпліччя. Тигр облизався — хлопцеві на долоню капнула тепла слина.
Джордж бачив настовбурчені вуха хижака, його розкосі бурштинові очі, довгі ікла, скуйовджену помаранчеву гриву й білі вуса. Йому здавалося,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і корабель часу», після закриття браузера.