Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

— з рукою, прив'язаною десь під ліжком — опинився в не надто виграшному становищі, та воно було все ж кращим, аніж до того. Попрямував до дверей. Проходячи мимо Рейджера, який стояв на колінах, опираючись об стінку й притискаючи руку до горла, Феннер двигонув його залізним прутом. Рейджер повалився на бік, прикриваючи голову руками.

Зробивши ще кілька кроків, Феннер вийшов з кімнати. Хода його все уповільнювалась, а ноги стали ватяними. Досягнувши виходу, раптово повалився на коліна, змушений раз у раз витирати кров з очей, щоби бачити, куди бреде. У голові було порожньо, а в грудях почало боліти. Так він і стояв на колінах, і йому страшенно хотілося лягти, але знав, що треба йти далі. Тримаючись рукою за стіну, знову звівся на ноги, залишивши на жовтих шпалерах довгий кривавий слід. Подумав: «Дідько, невже це мені не вдасться?» — і впав.

Знизу долинули крики, і Феннер спробував повернутись у кімнату. Почув, як сходами швидко підіймаються якісь люди.

І подумав: «Клятий вузол!» — укотре намагаючись вивільнити міцно затиснуту руку. Вона була наче приварена до ліжка. Він продовжував боротися з непіддатливим вузлом, аж поки не підбігли розлючені кубинці. Вони враз навалилися на нього: один вхопив його за горло, інший зайнявся ногами. Ці негідники-коротуни були диявольськи сильні.

Феннер залізним прутом лупонув кубинця, котрий тримав його за горло, і скинув того зі себе, а тоді сів, та, відчуваючи запаморочення, садонув іншого кулаком в обличчя. Відчув, що поцілив, але кубинець не відступав. Раптово Феннера охопила смертельна втома. Усе було намарно — він більше не мав сили. Знову намагався когось ударити, але почув голос Карлоса:

— Легше з ним! Він потрібен мені живим!

Зненацька голова його неначе розкололась, і він упав; зосліпу наштовхнувся на чиєсь обличчя й знову мляво вдарив; на мить яскраве світло спалахнуло перед очима, а тоді темрява остаточно поглинула його.

* * *

Опритомнівши, Феннер подумав: «Певно, мене таки добряче побили. І вважають, що я більше не зможу опиратися».

Такого висновку дійшов тому, що усвідомив: його навіть не потурбувалися зв'язати. Вони винесли з кімнати ліжко і кинули Феннера на голу підлогу. Він трохи перепочив, а коли спробував порухатися, то з'ясував, що здатний хіба що смикнутися.

І ще подумав: «Що ж, до біса, зі мною таке?»

Він точно знав, що не зв'язаний, бо не відчував на собі жодних мотузок, але й порухатися не міг. Усвідомив, що світло так само б'є йому в очі, але крізь запухлі повіки спроможний розрізнити лише розпливчасті тіні.

Щойно Феннер порухав головою, як різкий біль пронизав, мов струмом, усе його тіло, й він знову знерухомів. І поринув у сон.

Прокинувся від того, що хтось копнув його під ребра. Удар чи, радше, поштовх, був несильним — але кожна клітинка тіла боляче відгукнулася на нього.

— Прокидайся, падло! — наказував йому Рейджер, б'ючи вже раз по раз. — Що, тепер уже не такий крутий?

Феннер зібрав усі сили, перекотившись на звук та вхопившись руками за те, що нечітко маячіло перед ним, і потягнув на себе. Виявилося, що то були ноги Рейджера.

Рейджер приглушено крякнув, намагаючись утримати рівновагу, і гримнувся на спину. Він гепнувся з таким гуркотом, що аж кімната задвигтіла. Феннер похмуро поповз йому назустріч, однак Рейджер знову вдарив його і звівся на ноги. В очах його була холодна лють. Нахилився над Феннером, відкинув його підняті руки та вхопив жертву за комір сорочки. Відірвавши від долівки, щосили гримнув головою об підлогу. Феннер спробував дати відсіч, однак Рейджер знову бахнув його об дошки. І так чотири рази поспіль. Нарешті Феннер обм'як. Важко дихаючи, Рейджер облишив його.

Зайшов Карлос і трохи постояв.

— Ти що, робиш це для власної втіхи? — спитав у Рейджера, і в голосі бриніло невдоволення.

Рейджер різко повернувся:

— Послухай-но, Пайо! — відповів крізь зуби. — Цей тип занадто норовливий, я мусив його вгамувати.

Карлос нахилився над Феннером. Порухав його ногою і знову поглянув на Рейджера.

— Я не бажаю, щоби цей хлопець передчасно ґиґнув. Хочу дещо в нього випитати. Цікаво, чому він приперся аж із Нью-Йорка та ще й затесався поміж нас. У цьому є щось підозріле, і я збираюся докопатися.

Рейджер відповів:

— Звісно. То, може, змусити його заговорити?

Карлос із сумнівом поглянув на Феннера.

— Він ще не в тому стані, щоби з ним працювати. Розговоримо його трохи пізніше.

Вони вийшли.

Через деякий час Феннер знову опритомнів. Неначе якийсь залізний молот невпинно довбав йому череп. Коли розплющив очі, стіни кімнати загрозливо нахилилися над ним — немов ось-ось упадуть. Нажаханий, Феннер знову заплющив очі, боячись за свій здоровий глузд.

Трохи полежавши, спробував ще раз підняти обважнілі повіки. Стіни насувалися на нього вже повільніше, і він почав заспокоюватися. Навкарачки переповз кімнату та смикнув дверну ручку. Двері були замкнуті. Тепер він хотів лише одного — не сказати бандитам нічого.

Його так сильно й часто били по голові, що він уже мало що розумів і майже не відчував болю.

Та все ж твердив собі: «Я мушу звідси вибратися. Вони не випустять мене живим». Зненацька згадав, що ганстери зробили з китайцем, й увесь похолов. «Цього не витерплю, — подумав він. — Якщо вони випробують на мені той гвинт-баранець, просто збожеволію». Раптом промайнув проблиск думки. Він торкнувся стегна і намацав пряжку ременя. Тоді розщіпнув пряжку та вийняв ремінь із петельок штанів. Непевно зіп'явся на ноги, тримаючись рукою за стіну. Зробив із ременя петлю й затягнув на шиї.

І сказав собі:

— Мушу знайти гак або цвях, щоби десь закріпити кінець ременя.

Обійшов порожню кімнату в пошуках чогось підходящого. Зробивши повне коло, знову зупинився перед дверима.

Проказав:

— То що ж робити далі?

Отак стояв, схиливши голову на груди — з пасом на шиї. Ще раз обійшов кімнату, пильніше видивляючись довкола. Стіни були голі.

Ані вікна, ні гачка, ні зачіпки — навіть лампа зависоко.

Він почав міркувати, чи зміг би удавитися, зачепивши інший кінець ременя до ноги. І вирішив, що це неможливо. Тоді знову всівся на підлогу й почав гарячково мислити. У голові дзвеніло так, що довелося підтримувати її руками, розгойдуючись у такт із внутрішнім дзеленчанням.

Зненацька майнув здогад.

«Кретин!» — подумав Феннер. Підповз до дверей та прив'язав пояс до ручки. Лігши долілиць, цілком зумів би затягнути пасок на шиї. Це зайняло б трохи часу, але якщо