read-books.club » Дитячі книги » Расмус-волоцюга 📚 - Українською

Читати книгу - "Расмус-волоцюга"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Расмус-волоцюга" автора Астрід Ліндгрен. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 37
Перейти на сторінку:
його товариш.

— Ось тут, — мовив Оскар і почав розбирати каміння. Він шпурляв його на всі боки, воно котилося вниз, і гуркіт його звучав якось моторошно серед лісової тиші. Лів з Ліандером стояли біля самого Оскара і, витріщивши очі, тремтячи з напруження, стежили за кожним його рухом. Ось під камінням з’явився знайомий пакунок У цераті. Лів і Ліандер одночасно накинулися на нього.

— Нате ваші гріховні гроші, — зневажливо сказав Оскар.

— Порахуй! — крикнув Ліандер. — Він міг багато поцупити.

— Ох ти, гнидо, — сказав Оскар і плюнув.

Лів передав пістолет Ліандерові й почав рахувати гроші. Він сидів на камінні й без кінця рахував банкноти по сотні й по тисячі, аж у Расмуса запаморочилося в голові. Намисто також було там, разом з грошима, і Лів сховав його до кишені.

— Слухай-но, — сказав Оскар, — не обтяжуй себе намистом, я ним сам заопікуюся.

— Була така думка, — відповів Лів. — Але тепер я її змінив. Я вважаю, що ніякого намиста ти не дістанеш.

Почувши це, Ліандер раптом закричав, як навіжений:

— Віддай йому намисто! Як ти не розумієш, що це єдиний спосіб заткнути йому пельку, зробити його нашим спільником! Віддай йому намисто!

— Спільником? Отуди к бісу! — сказав Оскар. — Щоб я став спільником злодіїв і бандитів? Нізащо! А намисто я хочу забрати для того, щоб віддати його пані Гедберг, можете ви втямити це своїми злодійськими головами?

Лів і Ліандер перезирнулися, й на купі каміння запала зловісна тиша.

— Чуєш, що він каже? — мовив Лів. — Йому не заткнеш пельки тим, що зробиш його своїм спільником.

— Будьте певні, що ні, — відповів Оскар. — Я не був спільником злодіїв, скільки живу на світі.

— Скільки живеш на світі, — проказав за Оскаром Ліандер і так подивився на нього, що Расмус затремтів ще дужче. — Не так довго ти живеш на ньому. Але є кращий спосіб заткнути тобі пельку, втямив?

Він звів пістолета.

— Не стріляй! — крикнув Лів. — Ти що, божевільний, Ліандере?

— Я буду божевільний, коли цього не зроблю, — відповів Ліандер. — Тут є два зайві свідки, і я хочу зробити так, щоб вони тут і залишилися.

Він ще раз звів пістолета. Та раптом знов почувся крик:

— Не стріляйте!

То Расмус кинувся до Оскара, обняв його за ноги й відчайдушно закричав:

— Не стріляйте! Не стріляйте!

Але постріл пролунав. Тільки не з того пістолета, що грізно цілився в Оскара. Вистрілила інша зброя, і куля вибила в Ліандера з руки пістолета з такою шаленою силою, що він перелетів через купу каміння і впав аж унизу.

— Оскаре, ви мертві? — нестямно закричав Расмус.

— Ні, не мертвий, — відповів Оскар.

Він дивився в ліс. Той, хто стріляв, мав бути десь за тими товстими деревами.

Лів і Ліандер побіліли й теж дивилися в ліс. І вони побіліли ще дужче, коли побачили озброєних поліцаїв, що раптом вигулькнули з-за ялин. Перестрибуючи через каміння й тримаючи пістолети напоготові, вони невблаганно наближалися до невеличкого гурту людей на кам’яному пагорбі.

— Я протестую, — гукнув Лів, коли навколо його зап’ястків замкнулися кайдани. — Я протестую… Це он той волоцюга винен, візьміть у кайдани його. Будь ласка, гляньте на цей пакунок у цераті, це він заховав його під камінням…

— Можете далі не пояснювати, — сказав ленсман, що раптом теж з’явився на купі каміння, і зміряв Ліва й Ліандера гострим поглядом.

Оскар розпачливо схопив його за плече і сказав:

— Ленсмане, я невинний, як наречена. Той кивнув головою.

— Так, Оскаре, я ось уже півгодини стою за ялиною і тепер знаю, що ви невинні, як наречена.

Розділ тринадцятий

— А як же воно так вийшло? — спитав Оскар.

Він сидів у кріслі для відвідувачів у ленсмановому кабінеті, і той частував його сигарою зі скриньки на столі.

— Як ви змогли з’явитися так на диво вчасно? Оскар зацікавлено дивився на ленсмана й курив сигару.

За його кріслом стояв Расмус. Він втягував носом запашний дим і намагався бути якнайнепомітнішим. Расмус сотів, щоб ленсман забув про його присутність у кабінеті.

Звичайно, ленсман дуже добрий. Він прийшов і врятував їм життя, потім до ранку вони проспали в його жовтому будинку, його служниця нагодувала їх сніданком, а тепер він сидить за столом, записує все, що Оскар розповідає про Ліва й Ліандера, і ось пригостив його сигарою. Він добрий, та однаково це та людина, що має владу відсилати хлопців до притулку, хочуть вони того чи ні. Тому Расмус уникав його погляду й намагався бути якнайнепомітнішим.

— Я отримав вашого листа, — сказав ленсман. — Без того листа Лів і Ліандер не сиділи б тепер під замком.

— Листа? — здивувався Оскар. — Ви ж його не могли отримати…

— Отримав, — сказав ленсман. — Пізно ввечері. Я був на бенкеті в заїзді, і коли ми вже сіли пити каву й пунш, мені сказали, що хтось хоче поговорити зі мною надворі. Я передав, що не можу вийти, бо не маю часу, та краще б я цього не робив. Бо тоді до зали зайшла старезна бабуся, її звати Фія Карл-Ісак…

— Фія Карл-Ісак? — мовив Оскар. — Так я й думав, що то не Манюня Сара…

— Ні, її звати Фія Карл-Ісак. Така стара, сухенька і, мушу визнати, дуже діловита, знає, чого хоче. Вона зайшла і простягла мені листа просто на стіл, біля якого я пив каву. «Не годиться вам тут сидіти, — сказала вона. — Одержуєте таку велику платню й нічого не робите». Вона пояснила, що знайшла листа на підлозі в сінях…

— Ох, та мені Манюня Сара… — промурмотів Оскар. — Вона збагнула, що це щось важливе, бо прочитала листа. «А тепер, ленсмане, будь ласка, зробіть решту», — сказала вона.

— Фія повинна отримати медаль, — мовив Оскар.

— Так, і ви, Оскаре, теж, — сказав ленсман. — Я був несправедливий і дурний, бо повірив служниці пані Гедберг, яка заявила, що їм погрожував пістолетом волоцюга. Та коли я прочитав вашого листа, то збагнув, що ви невинні, й не був аж такий дурний, щоб не побачити своєї помилки.

Оскар задоволено кивнув головою.

— Так, так, тепер я й сама бачу, сказала стара баба, наштрикнувшись оком на сучок. Добре, що нарешті все з’ясувалося.

Він випустив цілу хмарку диму, і Расмус втягнув у себе той дух. Дух був дуже приємний, у простих людей цигарки так не пахли. Але Расмус не спускав з ока ленсмана. І не переставав думати про сирітський притулок, хоч те, що говорив ленсман, було дуже цікаве.

Ленсман подякував Оскарові, що той сказав йому про Анну-Стіну.

— Я поїхав до пані Гедберг, як тільки прочитав листа, і, мабуть,

1 ... 30 31 32 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Расмус-волоцюга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Расмус-волоцюга"