Читати книгу - "Про козацькі часи на Україні"

Гонта виступив проти Залізняка і стрів його за 30 кілометрів від Умані, біля села Соколівки. Коли обидва війська зійшлися, Залізняк виїхав наперед і викликав Гонту на переговори. Розмова їх була недовга. Вернувшись із переговорів, Гонта звелів своїй міліції злучитися з гайдамаками. Про що говорив Гонта із Залізняком, ми можемо зміркувати по наслідках: обидва війська, злучившися, вдарили на Умань, узяли його і перерізали шляхту і жидів. Через те ввесь цей край опинився в руках гайдамаків. Гайдамаки зараз же почали формувати із себе полки. Таким робом, гайдамаччина обернулася в політичну революцію. Ні шляхта, ні польське військо нічого не можуть вдіяти із цим повстанням.

Гамувати повстання з'явилася сила з того боку, з якого найменше можна було сподіватися ворожих відносин. Це були російські війська, що стояли тоді в Польщі з приводу Барської конфедерації. Коли тільки гайдамацьке повстання набрало такої сили, російські війська дістали наказ кинути боротьбу із конфедератами і придушити це повстання. Цей вчинок являється зовсім консеквентним з політичною системою російського уряду. Для нього гайдамацьке повстання було фактом більш небезпечним, ніж рух серед польської шляхти. Власне, саме того часу коло запорозького кошового Калнишевського організувався гурток людей, який виробив широкий політичний план. Ці люди думали викликати в Польщі повстання, злучити Правобережну Україну з Запорожжям і зорганізувати нове гетьманство. З другого ж боку, в Росії бачили, що шляхта доживає свого віку, що через яких 10-20 літ можна буде що завгодно зробити з нею. Таким робом, для Росії корисніш було підтримати організм, який уже зовсім розкладався, ніж допустити, щоб зорганізувався новий організм, повний життєвої енергії.

Розправилося російське військо з гайдамаками не простим, одвертим шляхом. Наблизившись до Умані і побачивши, що гайдамацькі сили дуже великі, воно заводить дружбу з гайдамацькою старшиною, закликає її до свого табору, арештує її і віддає полякам. Гонту й інших польських підданців зараз же покарали поляки лютою смертю. Коли ж гайдамаки лишилися без головних своїх ватажків, вони неспроможні були вже вести боротьбу так, як попереду.

Дуже люто, довго і систематично вели поляки судову розправу над гайдамаками. Ту страшну помсту, яку польський уряд виконав над ними, видно з того, що чотири роки польські суди рубали голови, руки й ноги пійманим гайдамакам, котрих ловили та відшукували скрізь по Україні. При тому всяким доносам дано широку волю. Арештованих приводили до Коденського суду. [4] Коденські суди були уладжені на взір військових; процес відбувався хутко, більше для форми. Найменша кара була шибениця, для інших уживано всяких мук, які вигадало люте кримінальне середньовічне право.

Літ двадцять уже після того один мемуарист каже, що йому доводилося бачити багато людей, які мали відрізану одну ногу або руку за те тільки, що їх запідозрювали у співчуттях до гайдамаків.

Ми зупинимося ще на одному дуже цікавому, більш комічному епізоді, що завершив історію панування поляків на Україні. Двадцять літ після Коліївщини поміж самими поляками утворилася певна купка людей із ширшою культурою, що вже добре зрозуміли ненормальний стан своєї вітчизни і всіма силами взялися до останньої спроби відживити Польщу. Діяльність того гурту виявилася у працях так званого чотирилітнього сейму. Але це було вже запізно, щоб відрятувати здеморалізовану шляхетчину. Під час цього сейму одна партія стояла за Росію, друга за Пруссію. На стороні першої був і король. Між іншими він дуже необережно став лякати депутатів тим, що, як сейм не захоче прийняти протекції Росії, остання підійме селян проти панів. Шляхта стала розбирати ті слова і прийшла до переконання, що справді Росія вже почала готувати бунт селян проти шляхти. Переходячи з уст до уст, та вигадка набрала певності, набрала більше й менше фантастичних подробиць, і в короткім часі склалася ціла легенда про те, що російський уряд намовляє селян до бунту, організує повстання.

Як на агентів показувано на досить численну групу пилипонів, [5] коробейників, що розвозили по українських селах дрібний крам російського домового промислу. Такі крамарі їздили вже більше як сто років, і ніхто не звертав на них уваги. Тепер замітили, що вони стають звичайно у попів-уніатів. Пішла гутірка, що вони роздають попам царицині грамоти, в яких вона закликала всіх до повстання, відбирають від попів присягу, вербують людей до бунту, роздають ножі якоїсь надзвичайної форми. Хтось вималював навіть такий ніж, і сейм посилав зразки в листах до родичів на села. В короткий час правдива паніка огорнула чотири українські воєводства. Сейм залишив усі інші справи та взявся за розсліди нової Коліївщини. Настала широка воля до усяких доносів. Кожний жид та економ, всі вони вважали себе за правдивих урядових агентів, висліджували, підслухували, розпитували навіть малих дітей. Все те прикладалося до готової вже легенди про Гонтиного сина, що мав прибути в короткім часі. Почалися арешти попів та селян. Пани обіцянками та муками примушують їх визнати існування якоїсь змови та свою участь у ній. Нарешті кількох людей зловили на доносі, в якім вони наклепували на себе й на других. Так шляхта покарала кількох селян і панів, поки не переконалася, що всі підозріння були пусті, безпідставні. Цей епізод був останнім прощанням польського уряду із українською нацією.

ДВАНАДЦЯТА ГЛАВА

Запорозька Січ. Найвизначніші кошові XVII і XVIII ст.: Сірко, Гордієнко. Перше зруйнування Запорожжя (1709). Січ в Альошках. Нова Січ. Кошовий Петро Калнишевський. Друге зруйнування Січі (1775). Задунайська Січ. Бузьке військо. Чорноморці. Кубанське військо. Запорожці в Банаті. Азовські козаки. Станиці українського козацтва між терськими козаками.

Ми переглянули історію Лівобережної і Правобережної України і бачили, що на однім і на другім боці кінчається справа ліквідацією тих форм, з яких складається історія козаччини. Тепер нам лишається сказати кілька слів про останки козаччини, які доживали свого віку вже при інших формах життя на Україні.

Найбільш задержало старі народні традиції Запорожжя, Воно, як відомо, у своєму побуті найбільш виявило народний ідеал громадського, демократичного рівноправного ладу. Через те воно і мало великий вплив на ввесь український народ, який не міг виявити в житті свого ідеалу. Найбільшого розвою досягло Запорожжя під час повстання Хмельницького. Останній, утікши з Чигирина, прийшов, як відомо, на Запорожжя, котре його радо прийняло і вибрало гетьманом. Перший контингент сил Хмельницького складався із