read-books.club » Бойовики » Втрачений символ 📚 - Українською

Читати книгу - "Втрачений символ"

312
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Втрачений символ" автора Ден Браун. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 152
Перейти на сторінку:
сказати «нервовий зрив»?

Вона навіть думки не могла припустити, що у її брата може статися зрив чи щось подібне.

Абадон спробував її заспокоїти.

— Будь ласка, вибачте, — лагідно мовив він. — Бачу, засмутив вас. Зважаючи на це ніякове становище, уявляю, що ви відчуваєте, бо вам доведеться приймати якісь рішення.

— Доведеться чи не доведеться, — відказала Кетрін, — але мій брат — єдиний, хто лишився у мене з родини. Ніхто не знає його краще за мене, тому якщо ви мені скажете, що з ним, в біса, трапилося, то я, ймовірно, зможу вам допомогти. Ми всі хочемо одного: щоб Пітерові було добре.

Лікар Абадон довго мовчав, а потім повільно закивав, наче погоджувався з Кетрін. Нарешті він заговорив:

— Офіційно кажучи, міс Соломон, якщо я вирішу поділитися з вами інформацією, то лише зі сподіванням, що ваші проникливі судження дадуть мені змогу допомогти вашому братові.

— Звісно.

Абадон нахилився вперед і зіперся ліктями об коліна.

— Міс Соломон, під час зустрічей з вашим братом я відчув у ньому щире намагання приборкати почуття провини. Я жодного разу не наполягав, щоб він розкрився мені, бо не це привело його до мене. Однак вчора — через низку причин — я нарешті спитав у нього про це. — Абадон незмигно дивився на Кетрін. — І ваш брат розкрився — досить бурхливо і несподівано. І розповів мені таке, що я й почути не чекав... включно з докладною розповіддю про те, що трапилося тієї ночі, коли померла ваша мати.

— Напередодні Різдва — скоро виповниться десять років. Вона померла у мене на руках.

— Він розповів мені, що вашу матір убили під час спроби пограбувати будинок, чи не так? До вас вдерся якийсь чоловік, котрий шукав те, що, на його переконання, ховав ваш брат?

— Так, це правда.

Абадон поглянув на неї, ніби оцінюючи.

— Ваш брат сказав, що застрелив того чоловіка, так?

— Так.

Абадон задумливо потер своє підборіддя.

— А ви пам’ятаєте, що саме шукав грабіжник, коли вдерся до вашої домівки?

Десять років намагалася Кетрін стерти пам’ять про ці події.

— Так. Його вимога була дуже специфічною. Та, на жаль, ніхто з нас так і не зрозумів, про що конкретно йшлося. Його вимога звучала для нас абсурдно.

— Але не для вашого брата.

— Що? — випрямилася в кріслі Кетрін.

— Принаймні згідно з тією історією, яку ваш брат розповів мені учора, Пітер точно знав, що саме шукав грабіжник. Однак ваш брат не схотів це віддавати, тому удав, що не розуміє, про що йдеться.

— Це смішно. Звідки Пітерові було знати, що хотів той чоловік? Його вимоги були абсурдними!

— Цікаво, — Абадон замовк і зробив кілька нотаток. — Утім, як я вже зазначив, Пітер дійсно знав. Ваш брат переконаний, що якби він пішов назустріч грабіжникові, то ваша мати була б сьогодні жива. І цей висновок є джерелом почуття провини.

Кетрін похитала головою.

— Це якесь божевілля...

Абадон важко опустив плечі, і на його обличчі з’явився стривожений вираз.

— Слушна й доречна фраза, міс Соломон. У вашого брата стався невеличкий розрив із реальністю. Мушу зізнатися, що саме цього я й побоювався. Саме тому я й попросив його прийти до мене сьогодні. Такі пов’язані з самообманом та маренням епізоди трапляються досить часто, коли вони стосуються травматичних спогадів.

Кетрін знову похитала головою.

— Пітер далекий від самообману, лікарю Абадон.

— Я б погодився з вами, за винятком...

— За винятком чого?

— За винятком того, що його спогади про той напад стали лише початком... невеличкою часткою тієї довгої та точно надуманої історії, яку він мені розповів.

Кетрін нахилилася вперед у своєму кріслі.

— А що вам розповів Пітер?

Абадон сумно посміхнувся.

— Міс Соломон, дозвольте запитати вас таке. Ваш брат ніколи не розповідав вам про те, що тут, у Вашинґтоні, округ Колумбія, сховане дещо вкрай важливе... або про ту роль, яку він, на його переконання, відіграє у захисті цього скарбу — втраченої древньої мудрості?

Кетрін аж рота роззявила від несподіванки.

— Що ви таке кажете?

Лікар Абадон тяжко зітхнув:

— Те, що я вам зараз скажу, може стати для вас потрясінням, Кетрін. — Він помовчав, незмигно дивлячись на неї. — Але я стану вам у величезній пригоді, якщо ви розкажете мені хоч що-небудь з того, що ви, можливо, знаєте. — І він простягнув руку до її чашки. — Чаю долити?

РОЗДІЛ 23

«Іще одне татуювання».

Збентежений, Ленґдон присів біля Пітерової розкритої долоні і уважно придивився до семи крихітних символів, що крилися за зігнутими мертвими пальцями.

— Здається, це якісь цифри, — здивовано мовив Ленґдон. — Хоча я не певен, які саме.

— Перші — це римські цифри, — зазначив Андерсон.

— Навряд чи, принаймні мені так не здається, — заперечив Ленґдон. — Такого римського числа, як ІІІХ, не існує. Воно має писатися XIII.

— А як стосовно решти цифр? — поцікавилася Сато.

— Бозна. Схоже на вісімсот вісімдесят п’ять арабськими цифрами.

— Арабськими? — спитав Андерсон. — А схожі на звичайні.

— Наші звичайні цифри і є арабськими. — Ленґдон вже настільки звик роз’яснювати це своїм студентам, що навіть приготував цілу лекцію про конкретні досягнення близькосхідних культур, одним з яких і була сучасна система числення. Її перевагами перед римськими цифрами були, зокрема, «позиційне позначення» та винайдення цифри на позначення числа «нуль». А ще Ленґдон завжди закінчував цю лекцію нагадуванням про те, що арабська культура дала людству слово «аль-куль», яке означало улюблений напій першокурсників Гарварду, тобто алкоголь.

Ленґдон уважно — і здивовано — оглядав татуювання.

— Я навіть не певен, що то саме число вісімсот вісімдесят п’ять. Прямокутні лінії видаються незвичними. Може, це й не цифри взагалі.

— А що ж тоді? — спиталася Сато.

— Точно не знаю. Це татуювання взагалі схоже на... рунічне письмо.

— Рунічне? А що це таке? — знову поцікавилася Сато.

— Рунічні абетки складаються виключно з прямих ліній. Їхні літери називаються рунами, їх зазвичай карбували на каменях, тож криві лінії було надто важко вибивати різцем.

— Якщо це дійсно руни, — сказала Сато, — то що вони означають?

Ленґдон похитав головою. Його фахові знання сягали лише рудиментарної рунічної абетки під назвою Футарк — тевтонської системи третього сторіччя,

1 ... 30 31 32 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втрачений символ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Втрачений символ"