Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

його брата Морготалу, бога вогню. Біля кармінової статуї Морготала священик розповів, як брати любили один одного, не уявляючи себе нарізно. Таким чином, сяйливий палац Морготала видно в небі щодня, а іскри з його кузні з'являються щоночі. А Урур постійно годує свого брата, ось чому той не вмирає.

Насамкінець залишалися ще двійко богів: Синдри, праматері землі, й Хельзвог.

Статуя Хельзвога відрізнялася від решти. Оголений бог схилявся над уламком породи завбільшки з гнома, торкаючись його вказівним пальцем. М'язи на його спині набухли вузлами від нелюдських зусиль, але вираз обличчя був напрочуд ніжний, начебто перед ним лежало немовля.

— Може, Гунтера і є королем Богів, — стишив голос священик, — але саме Хельзвог живе в наших серцях. Саме він зрозумів, що земля має бути заселена після того, як були переможені велетні. Інші боги не погоджувалися з цим, але Хельзвог не звертав на них уваги, потайки створивши першого гнома. Коли ті довідалися, то, звісно ж, позаздрили, і слідом за ним уже Гунтера породив ельфів, аби вони владарювали в Алагезії, а потім і Синдри витворила людей, а Урур і Морготал об'єдналися й випустили на землю драконів. Тільки Кильф утрималася. Саме так перші раси з'явилися на цей світ.

Ерагон замислився над почутим, вдячний священикові за відвертість, але ніяк не міг уторопати, звідки той усе це знає. Утім, він не наважувався спитати, а лише слухав і кивав.

— Усе це, — наголосив Ганел, допиваючи свій ель, — підводить нас до розуміння найголовнішої церемонії, про яку тобі вже розповідав Орик. Усі гноми мусять бути поховані в камені, інакше духи не допомагатимуть їм у потойбіччі. Це тому, нагадаю, що гноми створені не із землі, повітря чи вогню, а саме з каміння. Отже, як представник клану Інгейтум, ти маєш дбати відтепер, аби гноми з твого оточення були поховані за всіма правилами. Якщо ж не дбатимеш, то Ротгар вижене тебе, і всі гноми зневажатимуть аж до самої смерті. — Священик гордо розпрямив плечі й глипнув на Ерагона. — Ти мусиш іще дуже багато чого довідатися про наш народ, але спробуй шанувати звичаї, про які я коротенько розповів, і поки що все буде гаразд.

— Я шануватиму їх, — пообіцяв юнак.

Задоволений, Ганел повів його далі від статуй, і обидва піднялися нагору по кручених сходах. Дорогою священик засунув руку під мантію й дістав простеньке намисто, разочок якого був припасований до мініатюрного срібного молота.

— Це ще одна послуга, про яку просив мене Ротгар, — пояснив він, простягаючи намисто Ерагонові. — Він переймається тим, що Галбаторікс може витягти твій образ із голови Смерка, разака чи будь-кого іншого, хто взагалі тебе бачив.

— А чому я мушу боятися цього? — здивувався Ерагон.

— Тоді Галбаторікс зможе викликати тебе за допомогою магічного кристала, — відповів Ганел. — Можливо, він уже це зробив.

Юнака раптом пройняла думка, що таке могло статися будь-якої хвилини. «Треба було подбати про це», — розлютився він сам на себе.

— Це намисто не дозволить побачити тебе або твого дракона в кристалі, — сказав священик. — Я сам наклав закляття, тож воно протидіятиме найпотужнішому втручанню. Але попереджаю: намисто протидіятиме за рахунок твоєї сили, поки не мине небезпека або поки ти його не знімеш чи не загубиш.

— А тоді, коли я буду спати? — спитав Ерагон. — Чи може намисто забрати мою силу без мого відома?

— Ні, — була на те відповідь. — Воно просто розбудить тебе.

Ерагон зачудовано покрутив невеличкий молоточок у руці.

«Якщо закляттям Галбаторікса, кажуть, неможливо протистояти, — міркував він, — то якою ж силою має володіти Ганел і яким дієвим виявляється цей оберіг!»

Несподівано він побачив викарбувані на руків'ї молота рукописні руна. «Астим Хефтин», — говорив клинцюватий напис.

— Чому гноми користуються тими ж рунами, що й люди? — звів очі на священика юнак.

Той тільки голосно розреготався.

— Кажеш, люди? — пробулькотів Ганел крізь сміх. — Та вони ж тільки використовують наші руни! Коли твої предки прийшли в Алагезію, вони були геть неписьменні, як ті кролики. Але з часом уподобали нашу абетку й пристосували її до своєї мови. Деякі слова, які ти вживаєш щодня, прийшли від нас. Наприклад, «батько», яке правильніше вимовляти як «фартхен».

— Тоді Фартхен Дур означає… — промимрив юнак, ховаючи намисто під туніку.

— Наш Батько, — підказав священик.

Зупинившись перед черговими дверима, Ганел запросив Ерагона до галереї, розташованої просто під склепінням храму. Цей коридор окільцьовував Сельбедейл, даючи змогу помилуватися чудовою панорамою далеких гір, а також розташованого внизу міста, яке збігало в передгір'я мальовничими терасами.

Утім, Ерагон лише краєм ока зиркнув на пейзаж, оскільки його увагу поглинув настінний розпис, який нескінченно тягнувся галереєю, оповідаючи історію створення гномів Хельзвогом. Фігури й предмети на ньому були відтворені так дбайливо й детально, що іноді просто вражали реалістичністю зображуваного.

— Як усе це зроблене? — зачаровано спитав Ерагон.

— Кожна сцена вирізана з маленьких пластинок мармуру, вкритих емаллю, — задоволено пояснив Ганел. — Потім усе зібрали в мозаїку.

— Хіба не легше було малювати звичайною фарбою?

— Звісно, легше, — погодився священик. — Але ми розраховували на століття й тисячоліття, а фарба так довго не живе. Натомість емаль не блідне й не втрачає своєї яскравості, чого не скажеш про олійну фарбу. Наприклад, перша сцена на барельєфі була викарбувана задовго до заснування Фартхен Дура, а також задовго перед тим, як ельфи оселилися в Алагезії.

Священик узяв Ерагона за руку й провів уздовж мальовничої картини. Кожен крок проносив їх крізь століття історії. Ерагон дізнався, як стародавні гноми мандрували нескінченною рівниною, поки земля не стала суцільною пустелею, і тоді їм довелося переселитися на південь до Беорських гір.

«Так ось як з'явилася Хадарацька пустеля», — подумав юнак.

Продовжуючи йти вздовж фрески, Ерагон побачив усе — від приручення фельдуностів до створення Ісідар Мітрім, від першої зустрічі гномів з ельфами до коронації кожного з їхніх королів. Іноді з'являлися дракони, які випалювали землі й убивали людей. Ерагон насилу втримувався від коментарів під час перегляду таких сцен.

Раптом його кроки сповільнились, бо на картині з'явилася сцена, яку він потайки сподівався побачити: війна між ельфами й драконами. У змалюванні цих страхіть основна увага була приділена руйнуванням, на які прирекли Алагезію ці дві раси. Ерагон вжахнувся, придивившись до сцен, де ельфи й дракони вбивали одне одного. Зображення боїв тяглося впродовж кількох ярдів, кожна сцена була кривавішою за попередню, аж поки все не обірвалося цілковитою темрявою, з якої виринув юний ельф, стоячи навколішках на краю прірви з яйцем дракона в руках.

— Хто це? — відсахнувся хлопець.

— Це Ерагон, перший Вершник, — сказав Ганел. — Схожість тут