Читати книгу - "Кров Амбера"

— Де ви йому навчалися?

— У Відображенні Земля, де і ви навчалися в університеті.

— Чи не хочете розповісти, що ви там робили?

— У мене було особливе завдання.

— Від батька? Від Корони?

— Я б краще воліла не відповідати, ніж брехати вам.

— Ціную прямоту. Шкода тільки, що мені доведеться будувати тепер здогадки.

Вона знизала плечима.

— Ви говорили, що бували в Берклі? — Запитав я.

Хвилинне коливання, потім:

— Так.

— Не пригадую, щоб коли-небудь бачив вас там.

Знову потиск плечима. Мені захотілося схопити її і потрясти. Замість цього я сказав:

— Ви знали про Мег Девлін. Говорили, що бували в Нью-Йорку.

— По-моєму, ви випереджаєте мене по числу питань.

— Я й не знав, що ми знову граємо в цю гру. Я думав, ми просто базікаємо.

— Тоді добре. Так.

— Скажіть мені ще одну річ, і я, напевно, зможу вам допомогти.

Вона посміхнулася.

— Я не потребую ні якої допомоги. Це у вас повно проблем.

— Можна мені таки запитати?

— Будь ласка, запитуйте. Кожне ваше запитання говорить мені і про те, що я бажаю дізнатися.

— Ви знаєте про найманців Люка. Ви відвідували також і Нью-Мексико.

— Так, я бувала там.

— Спасибі, — подякував я.

— Це все?

— Це все.

— Ви прийшли до якогось висновку?

— Можливо.

— Не хочете сказати мені, до якого?

Я посміхнувся і похитав головою.

На цьому я й зупинився. Кілька прямих запитань, заданих нею, поки ми їхали, привели мене до переконання, що я змусив її гадати про результати моїх умовиводів. Добре б дати цій цікавості розгорітися. Мені вимагалася яка-небудь противага її скритності по тих пунктах, які викликали у мене найбільший інтерес, і яка, як я сподівався, приведе нас до повного обміну відомостями. Крім того, я прийшов-таки до певного висновку відносно неї. Висновок не був завершений, але якщо він вірний, то, раніше чи пізніше я отримаю і решту відповідей. Тому не можна сказати, що я зблефував.

Навколишнє середовище опівдні було пофарбоване у золотисті, оранжеві, жовті і червоні відтінки, з вологими осінніми запахами та прохолодним подихом бризу. А небо блакитне-блакитне, схоже на якісь дорогоцінні камені…

Через хвилин десять я задав їй більш нейтральний питання:

— Не могли б ви показати мені дорогу в Амбер?

— Хіба ви її не знаєте?

Я похитав головою.

— Я ніколи раніше не бував у цій стороні. Знаю тільки, що проходячі тут сухопутні дороги ведуть до Східних Воріт.

— Так, — підтвердила вона. — По-моєму, трохи далі на північ. Поїхали, пошукаємо її.

Вона направила коня назад до дороги, по якій ми деякий час їхали до цього, і повернула на неї, що мене цілком влаштовувало. Я утримався від зауважень з приводу туманності її відповіді, хоча невдовзі очікував запитань з її боку з приводу моїх планів. По крайній мірі, у мене виникло відчуття, що вона тільки чекає зручного моменту.

Приблизно три чверті милі потому ми під'їхали до перехрестя. На узбіччі височів кам'яний покажчик, що повідомляв відстань до Амбера, відстань у зворотний бік, до Бейль-порту, відстань до Бейль-гребеня на сході, і до містечка під назвою Мурн прямо попереду.

— Що це за Мурн такий? — Запитав я.

— Невелика тваринницька ферма.

Цього я ніяк не міг перевірити, не проїхавши шість ліг.

— Ви збираєтеся поїхати назад в Амбер? — Запитала вона.

— Так.

— А чому б просто не скористатися Картою?

— Я хочу трохи краще познайомитися з цією місцевістю. Це моя вітчизна. Мені тут подобається.

— Але я ж попередила вас про існуючу небезпеку. Камені зробили вас міченим. Вас легко вистежити.

— Це ще не означає, що мене вислідили. Я сумніваюся, що той, хто підіслав до мене вбивць минулої ночі, вже дізнався, що вони знайшли мене і зазнали невдачі. Якби я не вирішив піти повечеряти, вони б все ще сиділи в засідці. Упевнений, що в мене є кілька днів перепочинку на видалення відмітин, про які ви говорили.

Вона спішилася і залишила коня щипати траву. Я зробив те ж саме. Тобто спішився.

— Ймовірно, ви маєте рацію. Просто мені не подобається, що ви йдете на БУДЬ-ЯКИЙ РИЗИК, — сказала вона. — Коли ви збираєтеся відправитися назад?

— Не знаю. Вважаю, що чим довше буду чекати, тим більше ймовірності, що особа, яка стоїть за вчорашнім замахом, занепокоїлась і надіслала нових громил.

Вона взяла мене за руку і повернулась, раптово опинившись притиснутою до мене. Такий поворот справи мене дещо спантеличив, але моя вільна рука автоматично рушила, щоб обійняти даму, до чого вона взагалі-то схильна в подібних випадках.

— Ви ж не збираєтеся виїхати зараз же, не чи правда? Тому що якщо ви виїдете, я відправлюся з вами.

— Ні, — правдиво відповів я. Насправді я мав намір відправитися на наступний ранок після хорошого нічного сну.

— Коли ж тоді? Нам ще багато про що треба поговорити.

— По-моєму, ми довели гру в питання і відповіді майже до тієї межі, за якою закінчуються взагалі всякі відносини.

— Є деякі обставини…

— Я знаю.

Це був незграбний момент. Так, вона була бажана. Але мені не хотілося підтримувати з нею стосунки за обставин, які склалися таким чином. Частково через відчуття, що вона хоче також і ще чогось, на знаю, чого саме, а почасти тому, що вона володіла дивною силою, з якою я не прагнув познайомитися на інтимній відстані. Як бувало казав дядько Сухе, висловлюючись мовою чаклунів: «Якщо ти не розумієш чогось, не возися з цим». А у мене склалося враження, що все, що виходило за межі дружнього ставлення з Вінтою, може призвести до поєдинку енергій.

Тому я швидко поцілував її, щоб підтримати хіба дружні стосунки, і звільнився з обіймів.

— Можливо, я повернуся завтра, — пообіцяв я їй.

— Добре. Я сподіваюся, що ви проведете ніч тут. Можливо, не одну. Я захищу вас.

— Так, я все ще відчуваю себе втомленим.

— Мені доведеться нагодувати вас хорошим обідом для відновлення сил.

Потім вона провела по моїй щоці кінчиками пальців, і я раптом зрозумів, що звідкись знаю її. Звідки? Я не міг цього сказати. І це мене теж злякало. Навіть дуже сильно налякало. Коли ми сіли на коней і поїхали назад до Лісового Дому, я почав складати план, як забратися звідси цієї ж вночі.

Тому, сидячи у відведеній для мене кімнаті, потягуючи червоне вино з келиха і дивлячись, як мерехтять на протязі від відкритого вікна свічки, я чекав — спочатку, коли в будинку стане тихо (що незабаром відбулося), а потім — коли пройде пристойний відрізок часу. Двері в кімнату я закрив на засув. За обідом