read-books.club » Сучасна проза » Пані Боварі 📚 - Українською

Читати книгу - "Пані Боварі"

451
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пані Боварі" автора Гюстав Флобер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 112
Перейти на сторінку:
дійових осіб, але упивався їхніми монологами. Читаючи прославлені сцени, він нестямився від захвату; але, згадуючи, що все це приносить неабиякі вигоди попам і церквам, впадав у відчай. Остаточно гублячись у цій мішанині почуттів, він водночас мріяв і покласти на голову Расіна лавровий вінок, і посперечатись із ним з добру чверть години.

Нарешті Емма пригадала, що в замку Воб'єссар маркіза назвала при ній одну молоду жінку Бертою, і вирішила спинитись на цьому імені. Дядько Руо не міг приїхати на хрестини, і в куми запросила пана Оме. Він надарував хрещениці потроху всякого добра, що водилося в його аптеці: шість коробок ююби, цілу склянку ракаута, три пачки мальвової пастили та шість паличок ячмінного цукру, що він розшукав у шафі. Після обряду влаштували званий обід, на який запросили й кюре. Гості розгарячились. Коли подали лікер, пан Оме завів «Бога чесних людей»[42], пан Леон заспівав баркаролу, а хрещена мати, пані Боварі-старша, виконала якийсь романс часів Імперії. Наприкінці обіду пан Боварі-старший зажадав, щоб до нього принесли дитину, і заходився хрестити її шампанським, поливаючи голівку прямо зі склянки. Абат Бурнізьєн обурився таким блюзнірським глузуванням із святого таїнства, Боварі-батько процитував йому у відповідь кілька куплетів із «Війни богів»[43]. Тоді кюре вирішив піти; дами благали його залишитись. У справу втрутився й аптекар; кінець кінцем хазяям пощастило посадовити священика на місце, і він спокійно взяв із свого блюдечка надпиту чашку кави.

Пан Боварі-батько прогостював у Йонвілі цілий місяць, дивуючи місцевих мешканців своїм пишним військовим кашкетом із срібним галуном, у якому він виходив уранці на площу курити люльку. Звикнувши замолоду випивати, він частенько посилав служницю до «Золотого лева» по вино, яке там записували на рахунок його сина; крім того, він перевів на свої носові хусточки весь невістчин одеколон. Проте Емму тішило його товариство. Цей чоловік бував по світах, умів розповісти про Берлін, про Відень чи про Страсбург, про своє офіцерське життя, гулянки й галантні пригоди. Він був до невістки дуже люб'язний, а часом навіть хапав її десь на сходах чи в саду за талію і гукав:

— Гей, Шарль, бережись!

Тоді матуся Боварі не на жарт злякалася за щастя свого сина і, боячись, що її чоловік може зле вплинути на моральність молодої жінки, стала квапити старого, щоб скоріше їхати. Можливо, вона мала для цього якісь серйозніші підстави. Адже для пана Боварі не було на світі нічого святого.

Одного дня Еммі раптом дуже закортіло побачити свою дівчинку, яку віддали годувати мамці, жінці столяра; навіть не подивившися в календар, чи вийшло після пологів шість тижнів, вона подалася до тітки Ролле, — хата її стояла на краю містечка, під горою, між битим шляхом і лугом.

Стояв полудень. Усі віконниці були позачинювані, шиферні покрівлі вилискували в сліпучому промінні, що лилося з голубого неба, і на гребенях їх мерехтіли тисячі іскор. Дихав гарячий вітер. Емма йшла, але почувала себе надто кволою, було боляче ступати по каменю; вона вже завагалась — чи вернутись додому, чи зайти до когось перепочити.

В цю хвилину з сусідніх дверей вийшов пан Леон з пачкою паперів під пахвою. Він уклонився їй і зупинився в холодку під сірим навісом крамниці Лере.

Пані Боварі сказала, що вона вирядилась іти до дитини, але по дорозі відчула втому.

— Якщо… — почав Леон і затнувся, не насмілюючись продовжувати.

— Ви йдете кудись у справах? — спитала Емма.

І, вислухавши відповідь, попросила клерка провести її.

Увечері про це вже знали у всьому Йонвілі, і мерова жінка, пані Тюваш, заявила в присутності своєї служниці, що пані Боварі себе компрометує.

Щоб потрапити до мамки, треба було, пройшовши всю вулицю, звернути до кладовища і йти поміж дворами й хатами по вузькій стежці, обсадженій диким жасмином. Кущі жасмину цвіли, як і вероніка, шипшина, кропива і лапата ожина. Крізь проходи в живоплотах видно було, як свиня бабрається біля хатини у гною або корова чухається рогами об дерево. Молоді люди тихо йшли поруч, і Емма спиралась на руку Леона, а він стримував крок, намагаючись іти з нею в ногу; перед ними в паркому повітрі роєм кружляли й дзижчали надокучливі мухи.

Вони впізнали мамчину хату по старому крислатому горіху, що розкинувся над нею. Хата була присадкувата, крита бурою черепицею, під слуховим вікном горища висів вінок цибулі. Кругом двору йшов живопліт із терну, а вздовж нього тягнулись обтикані хмизом грядки салату, лаванди і пахучого гороху, що вився по тичках. Каламутна вода текла звідкілясь і розливалась по моріжку, навкруги валялось якесь ганчір'я, панчохи, червона ситцева кофта, а на огорожі сушилась груба валова ковдра. Коли рипнула хвіртка, з хати вийшла молодиця з немовлям на руці. Другою рукою вона вела якогось хирного малюка з золотушним лицем. Це був син одного руанського трикотажника. Батьки його були надто зайняті торгівлею і послали хлопчика на село.

— Заходьте, — сказала мамка, — ваша мала спить.

У єдиній кімнатці під причілковою стіною стояло широке незавішене ліжко, а коло розбитого й заліпленого синім папером вікна — діжа. В кутку за дверима, попід кам'яним жлуктом для прання, були вишикувані в ряд черевики з блискучими цвяшками, а між ними якось затесалась пляшка олії, з шийки якої стирчало перо; на коминку валявся припалий пилом «Матьє Лансберг»[44], кресало, недогарки, шматки губки. Нарешті, останньою оздобою цього житла була Слава з золотою сурмою — малюнок, вирізаний, очевидно, з якогось парфюмерного каталога і прибитий до стіни шістьма чоботарськими гвіздочками.

Еммина дитина спала в плетеній колисці, що стояла прямо на долівці. Мати взяла її на руки разом з укривалом і почала тихо люляти.

Леон ходив по кімнатці; йому було дуже дивно, що цю прекрасну даму в елегантному вбранні він бачить у такій убогій обстановці. Пані Боварі почервоніла. Він відвернувся, подумавши, що в його погляді було щось зухвале. Дівчина зригнула матері на комірець, і та поклала її назад у колиску. Мамка кинулась витирати й запевнила, що плями не буде.

— Вона мені ще й не те робить, — торохтіла жінка, — ціла морока мені з тими пелюшками. Коли ваша ласка, скажіть бакалійникові Камюсу, щоб він мені, коли треба, давав потроху мила. Та й вам би було краще, я б вас рідше турбувала.

— Добре, добре! — сказала Емма. — Бувайте здорові, тітко Ролле.

І вона вийшла, витерши ноги об поріг.

Жінка провела її до самої хвіртки, увесь час бідкаючись, що їй дуже важко вставати по ночах.

— Мене так ламає, так ламає,

1 ... 30 31 32 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Боварі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пані Боварі"