Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

геть безглуздої думки, що таємницю скриньки буде розгадано, якщо наговорити силу-силенну слів у найрізноманітніших сполученнях. Урфін сидів перед телевізором і бурмотів:

— Шабаш-розгардіяш заграва-забава, пуфики-муфики… чикало брикало… Скринько, будь ласкава, покажи забаву!.. Каламас-палам ас махали-жахали… шерево-мерево, рожеве дерево… Скринько, ти мій добрий друже, покажи, як небайдуже!..

Але скринька лишалася німою і тьмяною.

Урфін не розумів, що він міг мільйон років бурмотіти безглузді слова і все одно був би далекий від мети так само, як подорожній, котрий би надумав дійти пішки до краю Всесвіту.

І тоді Урфін люто кидав скриньку об підлогу, топтав її ногами. Чудесне творіння Стелли залишалося невразливим.

Одного разу Джюс спересердя вгатив по склу молотком. Молоток відскочив і вдарив Урфіна по лобі.

— Приведіть до мене Страшила! — заверещав Урфін, відкривши двері зали.

І знову вмовляв Джюс колишнього Правителя Смарагдового острова, лестив йому, погрожував — та дарма.

Страшило мужньо беріг таємницю. Навіть Урфінова пропозиція оголосити впертюха своїм співправителем, тобто поділити з ним владу на рівних правах, була відкинута.

Як просто й легко було знищити солом'яного чоловічка! Але секрет скриньки загинув би з ним, і Страшило жив далі.

І знову Урфін, втупившись у матове скло запаленими очима, шепотів безглузді слова…

ЗУСТРІЧ З КАГГИ-КАРР

нні й Тім щасливо дісталися Смарагдового острова. Під захистом срібного обруча, тримаючись за руки й по черзі несучи Артошка, вони йшли, ніким не помічені, але нічого не поминало їхню пильну увагу.

Діти знайшли притулок на покинутій фермі поблизу каналу (перетворення Смарагдового міста на острів їх не здивувало, вони чули про це від Жуванів). У будиночку можна було зняти обруч: завжди знайшовся б час вдатися до чародійства, якби поблизу з'явився чужий.

Тім та Енні їли черствий хліб, якого їм дали ще рудокопи, і кидали крихти за вікно, для птахів. Раптом у повітрі залопотіли крила і на підвіконні з'явилася велика гава, лукаво позираючи чорними очима.

— Нарешті ви тут! — радісно вигукнула птаха. — А як тяжко було вас чекати від того дня, коли ви перейшли гори!

— Ви Кагги Kapp? — чемно запитала дівчинка.

Вона не могла називати на «ти» ворону, яка носила титул правительки Смарагдового острова, хоч би й тимчасової.

Ворона ствердно хитнула головою.

— Але як ви дізналися про нашу появу в Чарівній країні?

Кагги-Карр хрипко засміялась.

— Люба Енні! Ти навіть не уявляєш собі, що таке пташина розвідка! Коли ви з Тімом сиділи біля багаття і балакали про свої справи, а неподалік порпався такий собі сіренький горобчик, ви навіть подумати не могли, що він старанно ловить кожне слово вашої розмови. Що ж потім? Потім він летить до наступного поста і достеменно переказує все, про що дізнався. Звістка мчить на швидких крилах далі, далі й за якусь добу вже відома мені, головному начальникові пташиного зв'язку Чарівної країни, а зараз за сумісництвом ще й тимчасовій правительці Смарагдового острова.

Енні й Тім дивилися на ворону, роззявивши рота. А та не вмовкала:

— Хіба сестра не розповідала тобі, як допоміг їй та Велетню з-за гір пташиний зв’язок під час війни з Урфіном і дуболомами?

— Я щось такого не пригадую, — пробелькотіла дівчинка.

— Ось вона, людська вдячність! — докірливо промовила Кагги-Кар. — Ну гаразд, не будемо про це говорити. Я дуже рада, що ти, Енні, і твій друг Тім, і песик Артошко прийшли сюди. Лише одного я не розумію: як дізналися в Канзасі, що ми знову потрапили в біду і що ми потребуємо допомоги.

Катти Kapp стрибнула дівчинці на коліна і притислась до неї, чекаючи. ласки. Розчулена Енні, пестячи ворону по гладенькому чорному пір'ї, пояснила:

— Бачите, це сталося зовсім випадково. Нам нічого не було відомо про те, що злий Урфін Джюс знову захопив владу і полонив Страшила і Залізного Дроворуба.

І Енні почала довгу розповідь. Вона говорила про дитячу мрію свою й Тімову — будь-що відвідати Чарівну країну, і про механічних мулів, яких виготував Фред Каннінг, і про те, як вони з Тімом перехитрили чорне каміння Гінгеми… І врешті Енні показала Кагги-Карр дію срібного обруча.

— Присягаюсь вітрилами, як сказав би твій дядько, Велетень з-за гір, — вигукнула гава, — коли сяюче личко Енні знову з'явилося під обручем, — це найдивовижніша повість на світі, яку я будь-коли чула! Про срібний обруч птахи мені вже розповідали, та одна справа — почути, інша — побачити обруч на власні очі. І коли ми вже його маємо, ми переможемо підступного загарбника і визволимо наших друзів! Неподалік від міської брами є вежа, в її підвалі ув'язнені Залізний Дроворуб і Страшило. Де сидять Фарамант та Дін Гіор, я не знаю, але ми дізнаємося про це за допомогою чарівної скриньки.

Про те, що таке рожева скринька і які її властивості, Кагги-Карр стисло розповіла новим друзям.

Вони постановили, що гава вирушить на розвідку і дізнається, де телевізор. Кепсько було тільки те, що Урфін знав гаву і, побачивши її, міг запідозрити щось лихе.

— Ви полетите невидимою, — промовила Енні.

Кагги Kapp страшенно запишалася і роздулась від щастя. Дівчинка надягла їй на шию чарівний обруч. Він одразу стиснувся і щільно обхопив шию Кагги-Карр. Енні натисла на зірочку, і гава зникла. Тільки з лопотання крил можна було здогадатися, що вона полетіла.

Година, яку Кагги-Карр була відсутня, видалася Енні й Тіму дуже довгою. Нарешті знайомий шум крил сповістив, що розвідниця повернулась. Звільнившись від обруча, Кагги-Карр доповіла про наслідки розвідки.

З'ясувалося, що скринька стоїть у Тронному залі в стінній ніші; її можна було б вільно взяти, і, якби ворона мала достатньо сили, вона принесла б скриньку у кігтях, бо в Тронному залі на той час нікого не було.

Вирушати цього дня до палацу було вже пізно, сонце заходило. Тім заявив, що наступного ранку він піде сам, а Кагги-Карр буде його проводирем.

КОРОЛЕВА ПОЛЬОВИХ МИШЕЙ

ім з талісманом на голові і вороною на плечі рушив до міста, залишивши Енні під захистом Артошка. На випадок небезпеки вони мусили сховатися в льосі.

Колись кожного прибульця вражала розкіш Смарагдового міста: красиві фасади будинків, водограї, маєво прапорів, блиск смарагдів, барвисті, ошатні юрби мешканців…

Нічого цього вже не було за владарювання Урфіна й Марранів. Прапори знято, водограї висохли, смарагди з будинків і веж виколупано й сховано у королівській коморі, мешканців вигнано з міста. І лише химерні постаті Маррапів з кремезними тулубами й великими головами бовваніли на вулицях.