Читати книгу - "Сповідь"

Тим і закінчився мій роман. Читачі помітять, що і тепер, і в історії з пані Базиль, і протягом усього мого життя любовні захоплення для мене ніколи не закінчувалися щасливо. Марно моїм улюбленим місцем став передпокій пані де Брей: я не здобувся на жоден знак уваги від її дочки. Вона входила і виходила, не дивлячись на мене, а я ледве наважувався здійняти на неї очі. Я був навіть такий дурний і незграбний, що одного разу, коли вона, проходячи повз мене, упустила рукавичку, я, замість того щоб кинутися до цієї рукавички, яку мені хотілося укрити поцілунками, не наважився зрушити з місця і дозволив підняти її товстому грубому лакеєві, якого охоче знищив би. Я остаточно занепав духом, коли помітив, що не мав щастя сподобатися пані де Брей. Вона не лише не давала мені ніяких розпоряджень, а й завжди відмовлялася від моїх послуг і, двічі помітивши мене у своєму передпокої, дуже сухо запитала, невже у мене немає ніякої справи. Довелося відмовитися від цього дорогого мені передпокою. Спочатку мені було шкода, але потім інші розваги допомогли мені забути про нього.

Втіхою у погордливості пані де Брей стала доброта її свекра, який нарешті звернув на мене увагу. Увечері після того обіду, про який я розповів, він мав зі мною півгодинну розмову і, мабуть, залишився нею задоволений, а я був просто в захваті. Цей добрий старий, хоча й не мав такого розуму, як пані де Верселлі, зате був набагато сердечніший, і в нього я досяг більшого успіху. Він велів мені піти до його сина, абата Гувона, сказавши, що я йому дуже сподобався, і його прихильність, якщо я зумію нею скористатися, стане мені у пригоді і допоможе здобути те, чого мені бракує для становища, яке мені пророчать.

На завтра вранці я полетів до пана абата. Він прийняв мене не як слугу: посадовив біля каміна і дуже ласкаво став розпитувати і незабаром переконався, що я нічого не навчився до кінця, хоча й учився багато чого. Звернувши особливу увагу на те, що я погано знаю латину, він вирішив давати мені уроки. Ми домовилися, що я приходитиму до нього кожного ранку, починаючи вже з наступного дня. Так, за дивною грою випадку, що часто траплялися в моєму житті, я опинився одночасно і вище і нижче свого справжнього звання – учнем і лакеєм в одному домі, і, будучи слугою, мав, проте, наставника, який за своїм високим походженням міг навчати лише королівських дітей.

Пан абат Гувон був молодшим сином у родині, і тому йому була призначена кар’єра єпископа і він здобув ґрунтовнішу освіту, ніж зазвичай набувають сини знатних людей. Його відрядили до Сьєнського університету, де він провчився кілька років і дістав досить сильну дозу крускантизму[32] і став у Турині майже тим самим, чим був колись у Парижі абат Данжо.[33] Огида до теології спонукала його зайнятися літературної працею, що досить поширено в Італії серед тих, хто обирає кар’єру прелата. Він знав багатьох поетів і сам писав зовсім непогані італійські та латинські вірші. Одним словом, він мав достатній смак, щоб формувати і мій смак і дати деякий лад тій мішанині, якою була напхана моя голова. Але чи то моя балаканина змусила його переоцінити мої знання, чи то основи латини наганяли на нього нудьгу, але він почав з дуже важких речей і, ледве змусивши мене перекласти кілька байок Федра,[34] дав мені Верґілія, у якого я майже нічого не міг зрозуміти. Так, мабуть, доля хотіла, щоб я багато разів повертався до вивчення латини і так ніколи її й не вивчив. Але я працював досить старанно, а пан абат допомагав мені з такою добротою, що спогади про це досі розчулюють мене. Я проводив з ним частину вранішніх годин, як для своєї освіти, так і роблячи йому деякі послуги. Але не як лакей – він терпіти не міг, щоб я йому допомагав, а лише писав під його диктовку і переписував листи. Ці секретарські заняття дали мені більше користі, ніж уроки. Я не лише вивчив таким чином чисту італійську мову, а й полюбив літературу і навчився розбиратися в гарних книгах, що не вдавалося мені у Ля Трібю і що стало мені в пригоді тоді, коли я почав працювати самостійно.

У ту пору мого життя я почав плекати розумну надію вийти в люди, не тішачи себе романтичними перспективами. Пан абат був дуже задоволений мною і всім говорив про це, а його батько так полюбив мене, що, за словами графа де Фавріа, розповів про мене королю. Сама пані де Брей вже не виявляла до мене презирства. Нарешті я став чимось на кшталт домашнього фаворита, на велику заздрість решти слуг, які бачили, що я сподобився честі вчитися у сина господаря, і чудово розуміли, що я не залишуся довго на одному становищі з ними.

Наскільки я міг судити про види на мене за кількома кинутими мимохідь словами, про які задумався лише згодом, мені здавалося, що дім Солярів, що прагнув до дипломатичної кар’єри, а можливо, шукав таким чином підходів і до кар’єри міністерської, хотів заздалегідь підготувати для себе людину талановиту і гідну, яка, будучи від нього в цілковитій залежності, могла б згодом стати її довіреною особою і з користю служити йому. Цей план графа Гувона був великодушний, розумний, благородний і справді гідний знатного сеньйора, доброчесного і передбачливого. Але я не зовсім розумів його розмаху, та й дуже розсудливим він був для моєї голови і вимагав з мого боку дуже тривалого підпорядкування. Моє божевільне честолюбство шукало щастя тільки в любовних пригодах. Та оскільки тут не була замішана жодна жінка, цей шлях до успіху здавався мені дуже повільним, нудним і сумним, тоді як я мав би бачити його тим більш гідним і надійним саме тому, що справа обходилася без жінки, бо ті заслуги, яким звичайно протегують жінки, не варті, звичайно ж, тих якостей, які передбачалися в мені.

Усе йшло якнайкраще. Я добився, майже силою, загальної поваги, злигодні закінчилися, на мене стали дивитися як на молоду людину, що подає великі надії, але займає не своє місце, і незабаром повинна буде посісти належне становище. Але моїм місцем було не те, яке передрікали мені, і досягти його мені судилося зовсім іншими шляхами. Я торкаюся однієї з характерних рис, властивих мені,