Читати книгу - "Привид із Валової"

— Кукурудза не така! — долинуло від шинквасу.

— Добре, що з цим усе ясно. — Кошовий полегшено зітхнув.

— Ціхо! То перевдіті агенти! — рявкнув хтось із кутка.

Шацький притиснувся ззаду до Клима вже аж занадто інтимно, на межі припустимої пристойності, зашепотів на вухо:

— Пане Кошовий, ми тут нічого не зловимо. То була помилка, я каюся. Я вас підбив, я вас не стримав. Поки не пізно — робимо звідси ноги. Ви ж знаєте, я страшний боягуз, пане Кошовий…

— Стійте спокійно, — відповів Клим, не повертаючись: випускати агресивний п’яний натовп із вигляду дозволити собі не міг.

Наперед, відсунувши штурханом Дзідзьо, виступив знайомий уже здоровань. На відміну від інших, цей виглядав цілковито тверезим. Що, втім, не робило його безпечнішим. Навпаки, зблизька він виявився схожим на дикого кабана. Лиш тепер Кошовий побачив у нього «заячу губу», з-під якої блискав залізний зуб.

— Ви, я бачу, тут за господаря, — Клим далі показово тримав себе в руках, хоча пружина всередині стислася до краю. — 3 цією публікою знайомі краще за мене… за нас. Тому готовий перемовлятися з вами. Пропозиція винагороди лишається в силі.

Здоровань для чогось облизав губи. Подих його був несвіжим, навіть брудним.

— Я тут не за господаря, — процідив він. — Я тут правдивий господар. І заходять «Під градус» лише ті, кого я звик тут бачити. Й готові прийняти це достойне товариство. Ми не шануємо чужих, зрозуміло?

— Маєте право, — погодився Кошовий. — Але ж ці чужі пропонують вам гроші за…

— Ша! Рибка Павло тут чужий! — гаркнув Заяча Губа, і його миттю підтримав дружний хор з десятків спитих та прокурених горлянок. — Йому не вільно вступати сюди! А якщо він втратить розум та зайде, його звідси винесуть! Мені навіть не треба буде віддавати команду!

Клим ураз відчув — йому забракло слів.

— Чекайте. Нам сказали… Стоп, стоп, давайте…

— А мені до дупи, хто кому шо бовкнув! — Заяча Губа бризнув слиною. — Я знаю одне! Одне! Всякий, хто шукає тут за Рибкою Павлом, — чужий! Я зараз покажу, як ми тут робимо із чужими!

Сильна рука стисла Климове плече.

Погляди схрестилися.

— Забери.

Кошовий хотів сказати голосно, аби всі чули. Вийшло тихо, ледь не собі під ніс.

Сильно смикнулося віко.

Міцна п’ятірня стисла його через пальто.

Боляче.

— Шацький, на вихід, — кинув, не повертаючись, Клим.

Того не довелося просити двічі. Задріботів назад, підбадьорюючи себе вигуками:

— Геть! Геть! З дороги геть!

Заяча Губа замахнувся.

Кулак пробив повітря — Кошовий таки досить часу тренувався, відновлюючи трохи втрачену форму. Вчасно відхилив голову, відразу підбив ізнизу руку, якою нападник тримав його. Гойднувся, пірнаючи під кулак, немов справді на уроці боксування, під час навчального двобою.

Зігнув ноги в колінах.

Зацідив знизу, цілячи та влучаючи в підборіддя.

Здоровань заревів не від болю — не чекав зустрічного нападу й кривди. Наступним своїм ударом лише збив із Климової голови капелюха. Та продовжувати бійку Кошовий не збирався, адже волоцюги вже насувалися зусібіч, передчуваючи забаву. Краще лишити головний убір тут, хтось забере на сувенір.

— Ззаду! — почув за спиною вигук Шацького.

Пізно — під ноги кинувся низенький злидар, підбиваючи їх. Не стримавшись, Клим полетів через нього на підлогу, відразу відчувши, як зверху навалюються. Не розгледів хто — перегаром дихали довкола всі однаково.

Ніхто не вчив цього прийому, спрацювали інстинкти — діяти слід саме так. Розвівши руки, поки що їх ніхто не скрутив, Кошовий одночасно вдарив нападника долонями по вухах. Ніколи не практикував такого, навіть не думав, що з першого разу вийде. Але вийшло: заволавши від болю, волоцюга пустив його.

Час працював проти.

Спершись на зігнутий лікоть, Клим рвучко підштовхнув себе, перекотившись запльованою підлогою й уникнувши чергового копняка. Вдруге не вберігся, дісталося нижче спини. Та він уже все одно спритно підхопився, розпрямив ноги.

Вдарили з різних боків. Не водночас, молотили, хто діставав.

Не розбираючи, зацідив кулаком у найближчу пику. Знову пірнувши, ухилився від удару замашною палицею, де вона тут і взялася. Досить, треба прориватися на вихід.

— А-а-а-а!

Це горлав переляканий Шацький. Біля дверей його перехопили двоє голодранців, незвичний до бійок зубний лікар відбивався з останніх сил. Двома стрибками здолавши відстань до нього, розкидаючи по дорозі нападників та пропустивши кілька дошкульних ударів, Клим садонув одного з Йозефових кривдників так, що враз заболів кулак. Другого відчайдушно штовхнув сам Шацький, він же нарешті прочинив двері.

Об одвірок розбився пивний кухоль.

Над головами пролетіла склянка з меланжем.

Пхнувши Шацького наперед, Клим вистрибнув за ним.

Парочка біля стіни надто пізно зрозуміла, що цих двох треба зупиняти, — коли під крики тих, хто вибіг назовні, спробували погнатися, втікачі вже зникли в темряві.

Й виринули з неї, без зупинки подолавши кілька кварталів та вибігши нарешті на освітлену вулицю. Тут же Йозеф налетів на ліхтарний стовп та зупинився й важко задихав, аби не впасти. Перевів подих і Клим.

Він не думав зараз, як краще вибратися звідси.

Навіть не переймався, як доправити додому товариша, якого вкотре втягнув у авантюру.

У голові вже Крутилося: жебрак із Ринку послав їх «Під градус» навмисне.

Що означає — напевне знає, де треба шукати Рибку Павла й де таким пошукам покладуть край.

Розділ десятий

ПІД СЛОВО ЧЕСТІ

— Ідійот.

Єжи Тима мовив так беззлобно. Не лаяв, не сварив, лиш зробив висновок та озвучив його. Констатував факт, вочевидь прикрий йому самому. Клим розумів, про кого той каже, і все ж вирвалося, суто з бажання посперечатися:

— Хто?

— Ви ідійот, пане Кошовий. Причому — двічі.

Шацький не втручався в розмову. Скромно сидів за столиком, відсунувшись від компанії далі, й шморгав носом — нежить не відпускав.

— Скажете вдома своїй пані, най закапає вам чибульки сюди, — повернувшись до нього, Тима торкнувся ніздрі. — Знаєте, як чавити чибулячий сік? Та напевне знаєте. Кажуть, добре ще часниковий, — й не чекаючи від Йозефа ані заперечень, ані подяк, знову переключився на Клима: — Особисто я був про вас ліпшої думки, пане Кошовий. Тоді, минулого року, ви вправно залагодили нашу спільну делікатну справу.

— Чим же я розчарував вас, пане Тимо?

…Вибравшись із замарстинівської рогатки та зловивши фіакр, Кошовий із Шацьким спершу думали розійтися. Клим хотів лишитися сам, аби добре поміркувати, що й чому пішло не так. Проте Йозеф чи не вперше за час їхнього знайомства раптом виявив рішучу ініціативу. Нічого не пояснивши, подався вперед, штурхнув візника в спину й