read-books.club » Любовні романи » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Уоллер. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 34
Перейти на сторінку:
ним, хоч і не так сильно, як відчувала згодом.

І, будь ласка, не думайте про нього як про такого собі Казанову, що їздить з місця на місце, користуючись із довірливості сільських дівчат. Роберт зовсім інший. Насправді він був трохи сором’язливий, і до того, що трапилось, я причинилася не менше за нього. Ба навіть більше. Записку, покладену з його браслетом, написала я й почепила на мосту Роузмен, щоб він побачив її вранці. Як не брати до уваги фотографій, ці всі роки записка була для нього єдиним доказом, що я існую наяву, а не в його чарівних снах.

Я знаю, що діти схильні думати про своїх батьків як про людей, позбавлених статі, тож, сподіваюся, що ця сповідь не приголомшить вас і не затьмарить ваших спогадів про мене.

У нашій старій кухні ми з Робертом провели разом чимало годин. Ми розмовляли й танцювали при свічках. І, звичайно ж, ми любилися — там, і в спальні, і на пасовищі, і скрізь, де тільки бажала душа. Це були неймовірні, могутні любощі, які виходили поза межі можливого. Кілька днів ми майже не відривались одне від одного. Коли я думаю про нього, мені завжди спадає на розум слово «могутній». Саме таким він і був, як ми зустрілися.

Його силу я порівнюю зі стрілою. Я робилася цілком безпорадною, коли він оволодівав мною. Не слабкою, ні. Я не відчувала слабкості. Я просто була до краю переповнена його абсолютною емоційною та фізичною силою. Одного разу, коли я пошепки сказала йому про це, він відповів: «Я дорога, і я пілігрим, і всі вітрила на світі».

Згодом я зазирнула в словник. Одне слово[12] може мати кілька значень. Зачувши його, хтось уявляє собі сокола, хтось — чужинця, іноземця, а хтось — волоцюгу, блукальця, кочівника. Латинське «peregrinus», від якого воно походить, означає «незнайомець». Він був усе разом: і незнайомець, і чужинець у широкому розумінні цього слова, і блукалець. Останнім часом мені здається, що мав він і щось соколине.

Зрозумійте, діти, не все можна виповісти словами. Тому я лише бажаю, щоб одного дня ви змогли відчути те, що випало пережити мені. Хоч це, гадаю, малоймовірно. Зараз я, мабуть, скажу вкрай непопулярну в наш освічений час річ, а проте я глибоко переконана, що жінка не може бути наділена тією особливою силою, яку мав Роберт Кінкейд. Тож, Майкле, в тебе такого шансу немає. Що ж до Керолін, то, боюся, їй теж не пощастить, бо Роберт Кінкейд був тільки один на світі. Другого такого годі знайти.

Якби не ваш батько і не ви, я б поїхала з ним хоч куди. Адже Роберт просив, благав мене про це. Але я не могла, і йому вистачило чутливості й такту, щоб не втручатися в наше з вами життя.

Парадокс у тому, що, якби не Роберт Кінкейд, я не впевнена, що залишалася б на фермі ці всі роки. Завдяки йому за чотири дні я прожила ціле життя. Він подарував мені Всесвіт і з окремих частин зліпив одне ціле — мене. Ніколи я не припиняла думати про нього — ні на хвилину. Навіть несвідомо я відчувала його присутність. Він завжди був поруч.

Але від того мої почуття до вас і до вашого батька не згасали. Якщо на мить задуматися лише про себе, то я не знаю, чи правильно вчинила. Та коли взяти до уваги родину, то я цілком упевнена, що правильно.

Однак, щоб бути до краю чесною, маю сказати вам, що від самого початку Роберт збагнув усе. На відміну від мене. Тільки з часом я почала розуміти значення того, що зайшло між нами. Якби це сталося тоді, коли він стояв переді мною й просив мене поїхати з ним, то я, мабуть, не встояла б.

Роберт уважав, що світ зробився занадто раціональним і люди перестали вірити в магію, хоч мали б. Я часто питала себе, чи не була сама занадто раціональною, коли вирішила залишитися коло вас.

Не сумніваюся, що моє прохання про кремацію видалося вам химерною примхою дивакуватої старої жінки. Але, прочитавши листа від адвоката з Сієтла за тисяча дев’ятсот вісімдесят другий рік і мої нотатки, ви вже знаєте, чому я наполягла на цьому. Я віддала родині своє життя, а те, що зосталося від мене, нехай належить Робертові Кінкейду.

Річард, либонь, про щось здогадувався. Часом я питаю себе, чи не знаходив він, бува, конверта з манільського паперу, коли я тримала його вдома у комоді. Перед самісінькою смертю вашого батька я сиділа поряд з ним у де-мойнській лікарні і він сказав мені: «Франческо, я знаю, що ти теж мала свої мрії. Мені шкода, що я не зміг їх здійснити». То був найзворушливіший момент у нашому спільному житті.

Я не бажаю, щоб ви почувалися винними чи жаліли мене. І не тому пишу цього листа. Мені просто хочеться, щоб ви знали, як сильно я кохала Роберта Кінкейда. І прожила з цим усе своє життя, день за днем, рік за роком, — так само, як і він.

Ми більше ніколи не розмовляли одне з одним, проте між нами залишився такий міцний зв’язок, який тільки може бути між двома людьми. Я не годна дібрати слів, щоб правильно описати це. Якнайкраще про нас сказав сам Роберт: «Ми перестали бути окремими особистостями і разом створили третю істоту». Відтоді ніхто з нас не жив незалежно від тієї істоти. Але їй судилося блукати світом.

Керолін, пам’ятаєш, як ми одного разу страшенно посварилися через рожеву сукню? Ти побачила її в моїй шафі й захотіла вдягти. Казала, що я однаково не ношу цієї сукні, то чому б не віддати її тобі? Саме вона красувалася на мені того вечора, коли ми з Робертом уперше любились. Я зроду не була такою гарною, як тоді. Ця сукня — мій маленький безглуздий спогад про той час. Ось чому я більше ніколи не вбиралася в неї й не дозволила носити її тобі.

Коли Роберт поїхав звідси, я зрозуміла, як мало знаю про нього. Насамперед про його родину. Хоч, гадаю, за кілька тих коротких днів я довідалася майже про все, що справді важило багато. Роберт був єдиною дитиною в сім’ї, його батьки померли, а народився він у невеличкому містечку в Огайо.

Я навіть не впевнена, чи навчався він у коледжі або принаймні в школі, проте його інтелект був блискучий навіть

1 ... 30 31 32 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"