read-books.club » Сучасна проза » Природа всіх речей 📚 - Українською

Читати книгу - "Природа всіх речей"

272
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Природа всіх речей" автора Елізабет Гілберт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 158
Перейти на сторінку:
вас, продовжуйте.

Алма далі сиділа мовчки, геть збита з пантелику. Для чого ці всі розмови про парування? І чому саме сьогодні?

— Якщо різниця між расами очевидна навіть для дитини, — вів далі мову професор Пек, — то вищість білої людини має бути зрозуміла всякому, хто хоч трохи знається на історії та походженні людства. Тевтонці й християни, ми цінуємо чесність, міцне здоров’я, ощадливість і моральність. Ми — господарі своїх бажань. А отже, ведемо перед. Інші раси, які рухаються все далі й далі від цивілізації, ніколи б не змогли винайти грошей, абетки чи промислового виробництва. А найбезпомічніші з усіх — негри. Вони надміру виражають свої емоції, що й призводить до горезвісного браку самовладання. Це видно з їхньої будови обличчя. Негри мають завеликі очі, губи, ніс, вуха — вони безсилі перед напливом відчуттів. Темношкірий чоловік здатний на найніжнішу приязнь і, водночас, на найжорстокіше насильство. Ба більше: негри не червоніють, а отже, не мають почуття сорому.

Після самих слів «червоніють» і «сором», Алма почервоніла від сорому. Того вечора вона взагалі втратила самовладання. Джордж Гокс знову співчутливо до неї всміхнувся — Алма зарум’янілася ще більше. Беатрікс кинула на неї такий спопеляюче-насмішкуватий погляд, що Алма злякалася, що дістане зараз ляпаса. Насправді їй хотілося, щоб хтось таки дав їй ляпаса — може б, він вибив з її голови дурні думки.

Пруденс — диво дивне! — знову заговорила.

— Цікаво, — промовила вона спокійним, стриманим голосом, — чи наймудріший із негрів перевершує за розумом найдурнішого білого? Я запитую про це вас, професоре Пек, тому, що торік наш учитель містер Діксон розповідав нам про карнавал, на якому він колись побував, і зустрів там колишнього раба з Мериленду, містера Фуллера, який славився своїм умінням швидко рахувати. За словами містера Діксона, варто було сказати цьому негрові, якого дня і о котрій годині ви народилися, і він тут же підраховував, скільки секунд ви прожили, сер, не забуваючи при цьому про високосні роки. Видовище було, мабуть, фантастичне.

Артур Діксон виглядав так, наче от-от знепритомніє. Професор, уже не приховуючи свого роздратування, відповів:

— Я бачив на карнавалах, юна леді, й віслюків, яких навчили рахувати.

— Я теж, — відказала Пруденс, так само тихо й незворушно, — але мені ніколи не траплявся на карнавалах віслюк, сер, який би не забував при цьому про високосні роки.

Почувши її сміливе зауваження, професор Пек аж здригнувся, але стримано кивнув і продовжив:

— Що ж, вам видніше. У відповідь на ваше запитання скажу, що серед представників кожного біологічного виду трапляються як ідіоти, так і великі ерудити. Але, так чи так, це не нормально. Я роками збирав і вимірював черепи білих і негрів та дійшов наразі до безперечного висновку, що череп білої людини, заповнений водою, містить у середньому на чотири унції більше, ніж череп негра, що свідчить про вищі розумові здібності.

— Цікаво, — м’яко зауважила Пруденс, — що б сталося, якби ви спробували заповнити череп живого негра знаннями, замість лити воду в череп мертвого?

За столом запанувала напружена тиша. Джордж Гокс за весь вечір не промовив ні слова і явно не збирався розкривати рота. Артур Діксон вдавав із себе трупа — вийшло дуже правдоподібно. Обличчя професора Пека побагровіло. Пруденс — порцелянова, бездоганна фігурка — чекала на відповідь. Генрі дивився на свою названу доньку поглядом, у якому зблиснуло зачудування, але з якоїсь причини вирішив мовчати — може, почувався надто зле, щоб вступати в бесіду, а може, його просто цікавило, куди далі поверне ця несподівана суперечка. Алма також не сказала ні слова. Щиро кажучи, їй не було що додати. Алмі вперше в житті забракло слів, а Пруденс вперше була така балакуча. Отож обов’язок відновити розмову за вечерею ліг на плечі Беатрікс, і та сповнила його як справжня голландка з загостреним почуттям відповідальності.

— Професоре Пек, — сказала Беатрікс, — мені було б дуже цікаво перечитати згадані вами дослідження про те, що в негрів і білих людей водяться різні види вошей і кишкових паразитів. Ви, бува, не маєте зі собою паперів? Я б залюбки їх проглянула. Біологія паразитів — така захоплива тема!

— Я не ношу при собі своїх праць, мадам, — відповів професор, до якого поволі поверталося відчуття власної гідності. — Та й вони мені не потрібні. У цьому випадку документальні підтвердження зайві. Різниця між вошами й кишковими паразитами в негрів і білих людей — загальновідомий факт.

На превелике здивування всіх присутніх, знову обізвалася Пруденс.

— Як прикро, — пробурмотіла вона, незворушна, мов статуя. — Пробачте нам, сер, але в нашому домі заборонено припускати, що коли якийсь факт начебто загальновідомий, то документальних підтверджень уже не потрібно.

Попри нездужання й втому, Генрі голосно розреготався.

— І це, сер, — гукнув він до професора, — загальновідомий факт!

Беатрікс, мовби нічого не сталося, обернулася до дворецького і сказала:

— Здається, час подавати пудинг.

Гості мали заночувати в Білому Акрі, але роздратований професор Пек, який зазнав за вечерею такої ганьби, вирішив натомість повернутися до міста й заночувати в готелі в середмісті, щоб удосвіта вирушити в важку дорогу до Принстона. Його рішення нікого не засмутило. Джордж Гокс запитав у професора Пека дозволу під’їхати до центру Філадельфії у його екіпажі, на що той неохоче згодився. Але перед тим, як попрощатися, Джордж попросив залишитися на хвильку наодинці з Алмою і Пруденс. За весь вечір він промовив заледве кілька слів, а тепер виявив бажання щось сказати, і то обидвом дівчатам. Отож Алма, Пруденс і Джордж утрьох подалися до вітальні, тоді як усі решта сновигали передпокоєм, збираючи свої плащі й пакунки.

Діждавшись ледь помітного кивка від Пруденс, Джордж заговорив до Алми.

— Міс Віттекер, — сказав він, — ваша сестра розповіла мені, нібито ви — просто щоб задовольнити власну цікавість — написали прецікаву працю про під’ялинник. Якщо ви не дуже втомлені, зробіть мені ласку — поділіться найголовнішими знахідками вашого дослідження.

Алма не знала, що думати. Таке дивне прохання і ще й у таку пору!

— Хіба ви ще не втомилися, щоб такої пізньої години слухати про мої ботанічні захоплення? — запитала вона.

— Анітрохи, — запевнив її Джордж. — Залюбки послухаю. Ваша розповідь щонайменше зніме з мене напругу.

Після цих слів Алма відчувала, що й сама стала не така напружена. Нарешті якась проста тема! Нарешті ботаніка!

— Що ж, містере Гокс, — почала вона, — як ви, певно, знаєте, Monotropa hypopitys, або ж під’ялинник звичайний, росте тільки в затінку й має бліде, блякле забарвлення. У минулому природознавці вважали, що під’ялинник не має пігментів через те, що

1 ... 30 31 32 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Природа всіх речей"