Читати книгу - "Джерело"

— Нічого.

— Тоді про що, до біса, йшлося?

— Я не знаю, — відповів Рорк. — А ти знаєш?

Майк зиркнув на нього, стенув плечима і вишкірився:

— Не знаю.

8

На початку травня Пітер Кітінґ вирушив до Вашингтона наглядати за будівництвом музею, подарованого місту видатним філантропом, який у такий спосіб заспокоював свою совість. Будівля музею, як гордовито зазначив Кітінґ, була репродукцією не Парфенону, а Мезон Карре в Німі.

Кітінґа не було в офісі вже декілька днів, коли кур'єр підійшов до столу Рорка і повідомив, що містер Франкон бажає бачити його у своєму кабінеті. Коли Рорк увійшов до святилища, Франкон усміхнувся з-за столу і привітно сказав:

— Сідайте, мій друже, сідайте…

Але щось у Роркових очах, яких він ніколи ще не бачив зблизька, змусило Франкона знітитися і замовкнути, тому він сухо додав:

— Сідайте.

Рорк підкорився. Франкон секунду його розглядав, але не дійшов жодного висновку, лише вирішив, що у цього чоловіка найнеприємніше обличчя, проте погляд у Рорка був коректним та уважним.

— Ви той, хто працював для Камерона, так? — запитав Франкон.

— Так, — відповів Рорк.

— Містер Кітінґ дуже схвально відгукувався про вас, — Франкон спробував бути люб'язним і зупинився. Це була марна люб'язність; Рорк лише очікувально дивився на нього.

— Послухайте, як вас звати?

— Рорк.

— Послухайте, Рорк. У нас є клієнт з маленькими… дивацтвами, але він дуже поважний чоловік, дуже важливий, і ми повинні задовольнити його. Він доручив нам замовлення на офісну будівлю за вісім мільйонів доларів, але проблема в тому, що у нього є певні ідеї, якою має бути ця будівля. Він хоче таке, — Франкон вибачливо стенув плечима, перекладаючи на клієнта всю провину за безглузду пропозицію.

І простягнув Роркові фотографію. Це було фото будівлі Дейна.

Рорк сидів незворушно, тримаючи світлину пальцями.

— Ви знаєте цей будинок?

— Так.

— Добре. Це те, чого він хоче. А містер Кітінґ далеко. Я доручив зробити ескізи Беннетту, Куперу та Вільямсу, але він відхилив усі. Тому я вирішив дати вам шанс.

Франкон дивився на нього, вражений своєю великодушною пропозицією. Реакції не було. Тут був лише чоловік, якому наче щойно зацідили по голові.

— Звісно, — сказав Франкон, — для вас це великий стрибок, завдання з викликом, але я вирішив дати вам спробувати. Не бійтеся, ми з містером Кітінґом потім пройдемося по проекту. Лише намалюйте план і зробіть хороший ескіз. Ви повинні розуміти, чого хоче замовник. Ви ж знаєте камеронівські витребеньки. Але, звісно, ми не можемо дозволити такій неотесаній будівлі вийти з нашого бюро. Ми повинні задовольнити цього клієнта, але водночас і подбати про власну репутацію і не розлякати решти. Треба зробити будівлю простою, у дусі цієї, але водночас мистецькою. Розумієте, суворіший варіант грецького стилю. Не застосовуйте іонічний ордер, візьміть дорійський. Простенькі фронтони і проста ліпнина, чи щось на кшталт цього. Вловили суть? А тепер візьміть оце і покажіть, на що здатні. Беннетт надасть вам усі деталі й… Що та…

Франкон обірвав речення.

— Містере Франкон, будь ласка, дозвольте мені спроектувати будинок так, як було спроектовано будівлю Дейна.

— Тобто?

— Дозвольте мені це зробити. Не скопіювати Дейнів будинок, а спроектувати його так, як захотів би це зробити Камерон, як хочу я.

— Себто — по-модерністському?

— Я… добре, назвіть це так.

— Ви збожеволіли?

— Містере Франкон, будь ласка, послухайте мене. — Роркові слова нагадували кроки чоловіка, який іде напнутою мотузкою, повільно, напружено, намацуючи єдине правильне місце для кроку, хитаючись над безоднею, але просуваючись вперед. — Я не обвинувачую вас за те, що ви робите. Я працюю для вас, ви платите мені. Я не маю жодного права щось заперечувати. Але цього разу… цього разу клієнт сам просить. Ви нічим не ризикуєте. Він цього хоче. Подумайте про це, є людина, єдина людина, яка бачить і розуміє, і хоче цього, і має можливість збудувати таку споруду. Ви збираєтеся воювати з клієнтом уперше у своєму житті — і воювати за що? Щоб обдурити його та увіпхнути йому те саме старе сміття, про яке вас просять багато інших, коли один, один-єдиний, клієнт звернувся з таким запитом?

— А ви не нариваєтеся? — прохолодно запитав Франкон.

— Яка вам різниця? Лише дозвольте мені зробити це по-моєму і покажіть йому. Лише покажіть йому. Він уже відхилив три ескізи, що з того, якщо відхилить і четвертий? Але якщо він цього не зробить… якщо не зробить…

Рорк ніколи не вмів благати і йому це не надто вдавалося; його голос лунав твердо, безбарвно, через силу, тому благання лунало наче образа чоловікові, який змусив його благати. Кітінґ багато віддав би, щоб побачити Рорка тієї миті. Але Франкон не оцінив тріумфу, якого досягнув першим; він оцінив лише образу.

— Чи правильно я зрозумів вас, — запитав Франкон, — ви критикуєте мене і намагаєтеся навчати архітектури?

— Я благаю вас, — сказав Рорк, заплющуючи очі.

— Якби ви не були протеже містера Кітінґа, я не став би гаяти часу, обговорюючи з вами цю справу. Та оскільки ви, очевидно, наївний та недосвідчений юнак, скажу вам, що не маю звички цікавитися естетичними вподобаннями моїх креслярів. Якщо ваша ласка, візьміть світлину — мені не потрібні будинки, що їх міг би спроектувати Камерон, — я хочу проект оцього, адаптований до ділянки. І ви дотримуватиметеся моїх інструкцій з класичного втілення фасаду.

— Я не можу цього зробити, — дуже тихо відказав Рорк.

— Що? Ви кажете це мені? Ви і справді кажете: «Вибачте, я не можу це зробити»?

— Я не сказав «вибачте», містере Франкон.

— Що тоді ви сказали?

— Що не можу цього зробити.

— Чому?

— Ви не захочете знати чому. Не просіть мене проектувати. Я виконаю будь-яке інше завдання, що ви забажаєте. Тільки не це. І не з Камероновою роботою.

— Про що ви кажете? Ви не бажаєте проектувати? Хіба ви колись не хочете стати архітектором?

— Не таким чином.

— О, розумію… Отже, ви не можете це зробити? Тобто не хочете?

— Як вам зручніше.

— Послухайте, зухвалий телепню, це нечувано!

Рорк підвівся.

— Містере Франкон, я можу йти?

— За все моє життя, — заверещав Франкон, — усю мою кар'єру я такого не бачив! Ви вказуватимете мені, що я повинен зробити, а що не повинен? Ви мене повчатимете і критикуватимете мій смак і виноситимете вироки?

— Я нічого не критикую, — тихо промовив Рорк. — Я не виношу вироків. Є речі, які я не можу робити. І забудьмо про це. Я можу йти?

— Ви можете йти з цієї кімнати і з цієї фірми