read-books.club » Фентезі » Каравал 📚 - Українською

Читати книгу - "Каравал"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Каравал" автора Стефані Гарбер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 76
Перейти на сторінку:
й відчайдушною та...

Ні! Скарлет захитала головою й глибоко вдихнула. Жодна з цих думок не була правдою. Вона любила Теллу понад усе на світі. І понад усе вона прагла знайти сестру.

«Це все фонтан», — зрозуміла Скарлет. Цей відчай навівав чарівний фонтан, аби люди тут не затримувалися надто довго.

Цей сад щось таїть.

Можливо, тому Найджел порадив їй іти за Джуліаном та його чорним серцем. Знав, що її приведе саме сюди, саме тут має бути третя підказка.

Скарлет стукнула чобітком об сірий камінь, коли підійшла до місця, де лежав ґудзик. Це вже вдруге за ніч вона бачить ґудзик — він є частиною підказки. Скарлет взяла палицю, щоб витягнути його з фонтана.

І тільки тоді побачила.

Невеличкий, майже непомітний предмет. Під бридкою коричневою водою, на дні чаші фонтану виднілось вигравіруване сонце з зіркою, а у зірці сльоза — символ Каравалу. На відміну від срібної гербової печатки з першого листа Легенди, цей предмет був позбавлений будь-яких чарів, а втім, як і все у цьому саду.

Скарлет торкнулась палицею символу — і враз вода стекла, а разом із нею зникли безнадія і смуток. Долівка фонтана розверзлася, відкриваючи гвинтові сходи, що губились у темній невідомості. Скарлет зовсім не хотілось туди спускатися, але час спливав з неймовірною швидкістю, мов пісок крізь пальці. А до таверни будь-що слід повернутися до сходу сонця. Але якщо саме тут зник Джуліан, і він той хлопець з чорним серцем, Скарлет мусила йти слідом і знайти наступну підказку. Або вона продовжує шукати Теллу, або страх перемагає і вона тікає звідсіля геть.

Намагаючись вгамувати хвилювання й женучи думку про те, що вона припускається величезної помилки, Скарлет щодуху кинулась вниз. Після першого сирого сходового маршу під ногами захрумтів сухий пісок. Вона спускалась спіральними сходами, котрі вели значно глибше, ніж сходи до винного льоху її батька.

Шлях їй освітлювали ліхтарі, що відкидали страхітливі тіні на світло-золотаву цеглу, яка з кожним маршем ставала дедалі темніша. Дівчина спустилась на три поверхи вниз і опинилася в самісінькому серці замку, ця місцина її дуже лякала.

Скарлет намагалась погамувати сумніви, що виринали з кожним новим кроком. А що, як юнак, за яким вона побігла, зовсім не Джуліан? А що, як Найджел сказав неправду? Хіба Джуліан не попереджав, що не варто довіряти людям? Кожна хвиля страху стискала її горло невидимим ланцюгом, розпалюючи бажання повернутись.

У кінці сходів коридор розходився у кілька напрямків, як багатоголовий змій — темний і звивистий, таємничий і страшний. З одного тунелю віяло холодом, з іншого линуло тепло, але кроків не було чуть.

— Як ви тут опинилися?

Скарлет рвучко обернулась. З холодного коридору лилося тьмяне світло. З’явилася дівчина з червоними губами, котра не могла відвести очей від Джуліана, поки везла їх до «Кришталевої змії».

— Я шукаю свого компаньйона. Я бачила, як він...

— Тут нікого більше нема, — відказала дівчина. — Це не місце, де...

Хтось скрикнув, так пронизливо й різко, мов спалах вогню.

Скарлет подумки намагалася себе переконати, що це лишень гра, а вереск — ілюзія. Однак вираз дівчини з яскраво нафарбованими губами виказував непідробний переляк, а крики звучали надто вже реалістично. І Скарлет враз чомусь згадала про підписану кров’ю угоду й чутки про жінку, котра кілька років тому загинула під час гри.

— Що це? — наполегливо запитала Скарлет.

— Ви мусите піти, — дівчина схопила руку Скарлет і потягнула до сходів.

Ще один крик луною відбився від стін, коридором здійнялась пилюка, змішуючись зі світлом ліхтарів. Складалося враження, що аж стіни затремтіли від того нестерпного звуку.

Це тривало не більше однієї моторошної миті, але Скарлет могла заприсягтись, що бачила зв’язану мотузками жінку — ту саму жінку у сірій сукні, яку кудись вели. Джован запевняла, що то була лише вистава, та наразі у цій похмурій місцині глядачів не було.

— Що вони з нею роблять? — Скарлет пручалася, намагаючись вирватися, але дівчина виявилася на диво сильною. Скарлет згадала, з якою вправністю та веслувала минулої ночі.

— Припини опиратися, — попередила дівчина. — Як підеш далі цими тунелями, збожеволієш так само, як і вона. Ніхто її не кривдить, ми лише намагаємось захистити її, щоб вона нічого собі не зробила, — дівчина ще раз штовхнула Скарлет, аж та впала на коліна. — Тут ти не знайдеш свого компаньйона, тут саме безумство.

Ще один крик розітнув повітря — то кричав чоловік.

— Хто...— не встигла Скарлет доказати, як двері захряснулися перед нею і зникла дівчина з червоними губами, зникли крики. Та поки вона піднімалася вгору, крики не йшли з її голови, як не йде волога з землі у пахмурну днину.

То кричав не Джуліан. Чи то так вона себе заспокоювала, повертаючись на човні до «Кришталевої Змії»?

Скарлет те й діло намагалася запевнити сама себе, що це лишень гра. Але ця її частина з божевіллям надто вже скидалася на реальність.

Скарлет ніяк не могла вгамувати тривожних думок. А що як жінка у сірому справді несповна розуму? Тоді чому вона стала такою? А може, вона нормальна, просто актриса і чудово справляється зі своєю роллю. Але тоді людина, котра побачить таке і справді має всі шанси збожеволіти.

Скарлет думками повернулася до Телли. А що як її зв’язали, й вона теж десь кричить? Ні. Від таких думок точно можна збожеволіти. Легенда, скоріш за все, виділив їй розкішні апартаменти; Скарлет навіть на мить уявила, як Телла дає розпорядження слугам і смакує полуницю, посилану рожевим цукром. Джуліан же сам говорив, що Легенда неймовірно ґречний зі своїми гостями.

У таверні Скарлет сподівалася знайти Джуліана, який знову з неї глузуватиме: що побігла за хлопцем, якого сплутала з ним, що засиділась у наметі Найджела. Вона переконувала себе, що морякові просто набридло чекати на неї, що він знудьгувався і пішов геть. Вона не залишила його страждати у тому страшному тунелі. Що побігла за іншим темнокосим юнаком до саду, а слова Найджела — ще один фортель гри. Скарлет була майже впевнена у тому, поки поверталася до «Кришталевої Змії». Майже.

Люду у таверні було набагато більше, ніж минулої ночі. Пахло сміхом та вихваляннями, заправленими солодким елем. Десь половина скляних столиків була забита жінками з розкуйовдженим волоссям і червонощокими чоловіками, які вихвалялись своїми знахідками, чи жалілись на їх відсутність.

На превелику втіху Скарлет, до неї долинула розповідь сивої жінки з

1 ... 30 31 32 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Каравал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Каравал"