Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

Август залишив у таємниці дату свого народження та не хотів її видавати, боячись та соромлячись, що йому випаде бути менше видатним. Коли ж він після численних спонукань, нехотячи й сумніваючись, все-таки видав її, то Теоген встав і вклонився йому. Відтоді Август мав таку впевненість у долі, що аж оприлюднив свій гороскоп та видав срібні монети із сузір’ям Козерога[188], під яким народився.

95. Коли він повернувся з Аполлонії після смерті Цезаря й увійшов у місто, зненацька на чистому й безхмарному небі довкола сонячного диска з’явилося коло на зразок райдуги, а потім раптово блискавка вдарила у гробницю доньки Цезаря, Юлії. Також, віщуючи з польоту птахів у час першого консульства, перед ним появилося дванадцять яструбів — так само, як перед Ромулом; а коли приносив жертву, то в усіх жертовних тварин печінка виявилася ввігнутою зсередини від нижньої частки, і тому всі досвідчені одноголосно заявили, що це не може сповіщати нічого іншого, як лиш успішне та велике майбутнє.

96. Передбачав навіть результат усіх воєн. Коли при Бононії зібралися війська тріумвірів, на його намет сів орел та вбив двох воронів, що напали на нього з обох боків, скинувши їх на землю. З цієї події усе військо передбачило майбутню незгоду між колегами та її наслідки: як, зрештою, воно й сталося. По дорозі до Филип один фессалієць провістив йому про майбутню перемогу, дізнавшись про неї від Божественного Цезаря, тінь якого зустрів на безлюдній дорозі. 2. Коли ж Август приносив жертву біля Перузію та не отримав позитивного результату, то наказав було вже йти за іншими жертовними тваринами, але вороги, зробивши раптову вилазку, захопили всі приладдя для жертвоприношення. Тоді віщуни вирішили, що всі небезпеки та негаразди, які виявилися під час жертвоприношення, повинні випасти на долю тих, що їх захопили: так воно й трапилося. Коли прогулювався берегом напередодні морської битви біля Сицилії, риба вистрибнула з моря й кинулася йому до ніг. Коли ж спускався до Акцію, щоб розпочати битву, зустрів осла з господарем: ім’я господаря було Євтихій[189], а тварини — Нікон[190]. Тож перемігши, поставив їм обом бронзову статую в храмі, який збудував на місці свого табору.

97. Його смерть, про яку зараз говоритиму, а також посмертне обожнення можна було передбачити з найочевидніших знаків. Коли здійснював п’ятилітнє жертвоприношення на Марсовому полі перед великим зібранням народу, орел кілька разів пролітав над ним та сів на сусідню будівлю над першою літерою імені Агриппи. Помітивши це, наказав своєму колезі Тиберію прийняти клятви, які зазвичай приймали на наступне п’ятиріччя, незважаючи на те, що вони вже були готові та написані в нього на таблиці: сказав, що не обіцятиме того, чого не зможе виконати[191]. 2. Приблизно в цей же час блискавка вдарила у його статую та розплавила у написі першу літеру його імені: витлумачили це так, що житиме лише сотню днів після цього, адже ця літера була С[192]; а після смерті буде зарахований до богів, оскільки “aesar” мовою етрусків[193] означало “бог”. 3. Коли він відправляв Тиберія в Ілірик та хотів супроводжувати того аж до Беневента, його постійно відволікали різні люди новими й новими судовими справами: врешті він вигукнув (і це також зарахували до всього попереднього), що навіть якщо все його затримуватиме, він більше не сидітиме в Римі. Тож вирушив у дорогу, в Астурій, а звідтіля, всупереч звичці, подався уночі морем, бо повіяв попутний вітерець; саме тоді й заразився хворобою, що почалася зі слабості шлунка.

98. Тоді, оминувши береги Кампанії та ближні острови, залишився на чотири дні на Капрі, насолоджуючись душевним спокоєм, що сприяв дозвіллю та доброму відпочинку. 2. Пропливаючи поблизу Путеольської затоки, випадково зустрів корабель з Александрії, що тільки-но прибув, із пасажирами та моряками, зодягненими у білий одяг, з вінками на головах. Юрба засипала його щирими побажаннями та склала щедру похвалу: говорили, що завдяки йому вони живуть, завдяки йому пливуть, насолоджуються волею та долею також завдяки йому. Сильно зворушений цим, роздав своїм супутникам по сорок золотих монет, узявши з кожного тверду обіцянку не витрачати гроші ні на що інше, окрім александрійських товарів. 3. Протягом усіх решти днів, попри різні дрібні подарунки, роздавав тоги та плащі з умовою, щоб римляни вбирались та розмовляли по-грецьки, а греки — по-латинськи. Постійно споглядав змагання юнаків, яких на Капрі, за давніми звичаями, було багато. Також влаштував для них бенкет, на якому був і сам, дозволивши та навіть вимагаючи вільно жартувати, змагатися за фрукти, продукти та всілякий крам, що їм кидав. Нарешті, не утримувався від жодного виду веселощів. 4. Сусідню частину острова Капрі назвав “Апрагополіс”[194] через лінивість його супутників, які там поселилися. Масгабу, одного зі своїх улюбленців, постійно називав “Ктистом”[195], наче засновником цього міста. Якось, рік після смерті цього Масгаби, Август з вікна їдальні звернув увагу на великий натовп народу зі смолоскипами на його могилі, й одразу склав чіткого вірша:

Палає, бачу, гробівець Засновника.

Звернувшись до Трасилла, Тиберієвого супутника, що лежав навпроти нього та не знав нічого про суть справи, запитав його, якого поета це вірш, на його думку; а коли той завагався, додав іншого:

На честь Масгаби, бачиш, сяють факели.

І про цей вірш запитав також. Коли ж той нічого іншого не відповів, а лише сказав, що вірші прекрасні, чиї б не були, то підняв його на сміх та почав жартувати з нього. 5. Невдовзі він переїхав у Неаполь, хоча слабість шлунку не давала йому спокою. Все ж відвідав щоп’ятирічні змагання гімнастів, які були влаштовані на його честь, та вирушив із Тиберієм до визначеного місця. Однак на зворотній дорозі хвороба загострилася, він залишився у Нолі та повернув з дороги Тиберія. Розмови з ним довго тримав у таємниці, а після цього не брав на себе жодної важливої справи.

99. Останнього дня постійно випитував, чи відбувається уже без нього замішання, а врешті наказав принести дзеркало й попросив зачесати собі волосся й поправити щелепу, що відвисала. Закликавши друзів, запитав, чи видається їм, що він добре зіграв комедію життя, і додав клаузулу:

Якщо так гарно й справді відіграли ми, —

Плещіть і з добрим словом відпроваджуйте.

Після цього всіх розпустив, і, розпитуючи прибулих із міста про дочку Друза, що була хвора, раптово помер, цілуючи Лівію та промовляючи: “Лівіє, прощавай,