Читати книгу - "Черево Парижа"

кухню, тому відпустив Огюста з Леоном, кажучи, що сам забере знадвору винесену на холод ковбасу. Учень пішов червоний, як варений рак; він заховав за пазуху мало не метр кров’яної ковбаси, яка, мабуть, дуже пекла йому тіло. Залишившись самі, подружжя Кеню і Флоран мовчали. Ліза, стоячи, їла кусок дуже гарячої ковбаси; відкушувала її потрошку, розсовуючи красиві губи, щоб не попектись; і чорний кінець ковбаси поволі зникав в її рожевих устах.

— Даремно Нормандка зчинила такий галас,— сказала вона,— чудова вийшла сьогодні ковбаса.

У сінях постукали в двері, і в кухню зайшов Гавар. Він тепер щовечора засиджувався в Лебігра до дванадцятої, а сьогодні з’явився за остаточною відповіддю щодо місця наглядача.

— Ви ж розумієте,— пояснював він.— Верлак не може більше чекати, бо справді дуже слабий... Флоран повинен вирішити. Я обіцяв, що дам відповідь завтра о першій.

— Та Флоран згодний,— спокійно відповіла Ліза, відкусивши ще трохи гарячої ковбаси.

Флорана охопила якась дивна слабість, і він марно силкувався підвестись, щоб заперечити її слова.

— Ні, ні, це вже вирішена справа,— казала далі ковбасниця.— Послухайте, милий Флоране, досить уже ви натерпілися. Те, що ви допіру розповідали, наганяє справжній жах. Час уже вам влаштуватись як слід. Ви з доброї сім’ї, здобули освіту, і вам не личить поневірятися, як волоцюзі... У ваші роки не можна бути такою дитиною... Ну, накоїли ви дурниць, але вам їх забудуть, вибачать. Ви знову повернетеся в своє коло, в коло порядних людей, і взагалі будете жити, як усі.

Флоран слухав здивований, не знаходячи й слова для заперечення. Невістка, безумовно, мала рацію. Така розсудлива, така спокійна жінка не могла бажати поганого. Це він, худа, темна і підозріла особа, мабуть, був поганий, адже він мріяв про потворні речі, про які нікому й сказати не можна. Флоран навіть не розумів тепер, чого він досі опирався.

А Ліза тимчасом продовжувала говорити на цю тему, вмовляючи його, мов пустотливу дитину, яку лякають жандармами. Вона була дуже ласкава, наче мати; наводила переконливі докази і, нарешті додала як останній аргумент:

— Зробіть це, Флоране, для нас. У нас є певне становище в кварталі, і нам треба бути дуже обачними... Відверто кажучи, я боюся, щоб не почали плескати язиками. А ця посада все загладить. Ви будете урядовцем і навіть зробите нам честь.

Ліза ставала улесливою. Флоран якось обважнів: він наче просякнув ароматами кухні, наївся досхочу всіх тих страв, якими було насичене тут повітря. Він опустився до боягузливого добробуту того середовища, де прожив два тижні, того ситого середовища, все існування якого обмежувалося невпинним перетравлюванням їжі. Він відчував на поверхні шкіри ніби лоскотання наростаючого жиру, відчував, як усю його істоту опановує спокійне вдоволення, властиве всім крамарям. У цю пізню нічну годину в душній кухні його гнів, його воля танули; Флоран відчував цілковите знесилення від цього спокійного вечора, від запаху кров’яної ковбаси й топленого сала, від близькості товстунки Поліночки, яка заснула в нього на колінах,— він навіть спіймав себе на думці, що хоче й надалі проводити такі вечори, жити так весь час, щоб нарешті розжиріти. Але особливо вплинув на його рішення Мутон. Кіт солодко спав, лежачи догори черевом, прикривши лапою морду, підгорнувши хвоста між задніми лапами, ніби теплу ковдру; його сон був повний такого котячого раювання, що Флоран пробурмотів, дивлячись на сплячу тварину:

— Ні, це надто по-дурному... Я згоден! Передайте, Гаваре, що я згоден.

Тут Ліза доїла ковбасу і витерла пальці краєчком фартуха. Вона захотіла власноручно засвітити діверові свічку, доки Гавар і Кеню вітали його з розумним рішенням. Адже треба було колись поставити хрест над усім минулим; політичними справами ситий не будеш! Ліза стояла перед Флораном із засвіченою свічкою й задоволено дивилася на нього, нагадуючи своїм спокійним красивим обличчям священну корову.

III

За три дні всі формальності було виконано; префектура без жодних ускладнень погодилася прийняти Флорана за самою лише рекомендацією Верлака, просто як тимчасового заступника. Гавар неодмінно схотів піти разом з ним до префектури. Залишившись потім удвох з Флораном на тротуарі, він почав підштовхувати його ліктем у бік, мовчки посміхаючись і хитро підморгуючи. Поліцаї, яких вони зустрічали на набережній Орлож, мабуть, здавалися Гаварові дуже смішними, бо, проходячи мимо них, він трохи горбив спину, як людина, що давиться від сміху.

Другого ж дня Верлак почав знайомити нового наглядача з його обов’язками. Протягом кількох днів, уранці, він мав супроводити Флорана серед метушливого люду, що був під його наглядом. Бідолаха Верлак, як його звав Гавар,—блідий чоловічок, невеличкий на зріст,— безперестану тяжко кашляв; закутаний у фланель, у фулярові хустки та кашне, він ступав по волозі і потоках холодної води рибного павільйону тоненькими, як у хворобливої дитини, ніжками.

Першого ранку, з’явившись о сьомій годині на ринок, Флоран зовсім розгубився; очі в нього розбігалися, голова паморочилась. Навколо дев’яти столів, де провадилася торгівля, вже ходили торговки-покупниці, збиралися службовці з своїми паперами; агенти закупочних контор з шкіряними торбами через плече ждали виплати, примостившись на перевернутих стільцях біля прилавка, де йшов продаж. Товари вивантажували, розпаковували в загородженому проході між прилавками, вивалюючи навіть на тротуар. Уздовж усього майдану здіймалися гори маленьких довгастих козубів, коробів та кошиків, мішків, доверху наповнених морськими черепашками, звідки струмочками стікала на землю вода. Заклопотані здавачі товару поквапливо перестрибували через купи, витягали разом солому з козубів, спорожнювали їх, відкидали геть і блискавично розкладали товар по широких круглих корзинах, намагаючись якнайвигідніше розмістити його. Коли все було готове, Флоранові привиділося, що тут, на тротуарі, мілина з гинучою рибою, яка ще дихала, відлискуючи рожевим перламутром, червоніючи коралом, біліючи молочними перлами, мінячись усіма барвами та блідозеленими відтінками океану.

Тут, у безладді, так, як їх випадково захопили сіті серед водоростів, де ховається таємниче життя морської безодні, трепетали різні породи тріски й камбали; проста риба брудносірого кольору з білуватими плямами; морські вугрі, подібні до великих вужів темносинього кольору, з маленькими чорними очицями, такі слизькі, що вони наче повзали і здавалися ще живими; пласкі скати з блідим черевцем, отороченим ніжночервоною смужкою, з чудовою спинкою, на якій хребці міняться мармуром, а натягнуті плавці схожі на платівки кіноварі, порізані смужками флорентинської бронзи, темні й крапчасті, як жаби або отруйні квіти; морські собаки з породи акул, потворні, огидні, круглоголові, з пащею широкою, як рот китайського божка, з короткими товстими крилами кажанів,— чудовиська, що, мабуть, своїм гавканням охороняють незліченні скарби, заховані в морських