Читати книгу - "Парадокс любові"

жагою свободи). Адюльтер, як і раніше, невіддільний від шлюбу. У відчайдушній боротьбі з ним виявляються два підходи: перший випливає з класичних норм, а другий новаторський. Перший, психоаналітичний, бачить у подружній зраді ознаку напруженостей, що не були розв'язані у дитинстві. Так, Альдо Наурі пояснює, що лаканівською базовою мовою слово «адюльтер» можна витлумачити як «adulte erre, adulte taire», тобто «дорослий-заблуда, який мовчить, бо не хоче дорослішати». Ми гадаємо, ніби вільні у наших походеньках, а насправді становимо собою жертву надмірної прив'язаності до матері чи батька[60]. Другий погляд вбачає за старим словом «обман» гідну жалю зраду самого себе, атмосферу брехні, що руйнує найкращі почуття. Шлюб починається з бурхливих клятв, а потім грузне у багні жалюгідного притворства.

Перше заперечення випливає з закону моралі, друге — з закону душі. Тож є два види вірності: задля пристойності і з внутрішньої переконаності. Перша становить собою механічне підпорядкування соціальним нормам, друга випливає з вільного рішення бути чесним із коханою людиною. Остання може включати в себе два аспекти: вірність як обов'язок перед іншим і вірність як обов'язок перед собою. Настійна необхідність не вступати у суперечність із власними настроями ускладнює питання. За нашого часу любов зла по-своєму: злагода із самим собою дозволяє мені встромити ножа у спину іншого. Оскільки в мене є право передумати, я можу порушити слово. Зміна відзначається повнотою влади: так, я переспав з X чи з Y, але тієї миті я тебе вже не кохав, мені набридло прикидатися. (Чим перевершує нас суперник, хоч жінка, хоч і чоловік? Незаперечна його перевага криється у новизні. Причина його невідпорності тільки в цьому, а не у вроді чи в розумі). Пошитий у дурні не має можливості покликатися на гніт суспільства: віддалення партнера образливе, зрада стає особистою поразкою: якщо інший вирушає шукати кохання деінде, значить, йому вже не досить мене.

Отож відповідаючи тільки за себе, ми чинимо вкрай безвідповідально. Я не зрікаюся себе, я розвиваюся, верховна чеснота наказує мені зрадити мої зобов'язання, я не вірний, бо вірний тільки самому собі. Такий софізм обертає щонайвищою етикою віроломність відступника, який нехтує своїми добровільними обітницями. Якщо достатньо бути самим собою, щоб мати цілковиту рацію, то новітній культ достеменності провадить простісінько до перемоги свинства. Для того, щоб ми були у злагоді з самим собою, нам рекомендують відкинути будь-яке святенництво, будь-яку необхідність щадити іншого[61]. Допіру співрозмовник попереджає вас, що буде щирим, ладнайтеся вислухати цілу купу гидоти. Свинство — принцип стосунків, що протилежний ґречності: з іншим поводяться, наче зі знаряддям, якого позбуваються після використання.

2) Про гарний звичай замовчування

Містика прозорості скидається на цькування: сповіщаючи іншому про всі мої сумніви, про щонайменші коливання серця, що на них мусить він реагувати, мов сейсмограф, я тримаю його під безперервним вогнем. Політика відвертості є передовсім політикою недоброзичливості, хто каже все, той лихословить, а ось замовчуючи ми виявляємо делікатність. Я вдячний іншому за те, що він приховує від мене деякі свої думки. Стільки разів хотілося б нам не знати і повторити те, що сказав принц Клевський своїй дружині перед смертю: «Навіщо відкрили ви мені пристрасть, яку почували до пана де Немура, якщо чеснота ваша не примножилася настільки, щоб забути про це? Я так любив вас, що радий був би обманювати себе, зізнаюся в цім, на превеликий свій сором, — шкодую я за тим облудним спокоєм, якого ви мене позбавили. Чому не лишили ви мене в супокійному засліпленні, яким тішиться стільки чоловіків?»[62] Відома кантівська притча про чоловіка, який ховається в чужому домі від убивць. Обов'язок господаря будинку, пише Кант, видати його, згідно з універсальним моральним законом: брехня — це скрізь і всюди зло[63]. Бенжамен Констан іронізує над цим прикладом і, сперечаючись із Кантом, нагадує, що є не менш важливий обов'язок — врятувати життя ближньому. Викладаючи дружині правду, всю правду, як на суді, ми застосовуємо до нього нестерпний шантаж. Класична мораль вивертається наопач: ми кажемо неправду, значить, інший дорогий нам, тож збереження добрих стосунків важливіше, ніж намагання висловити все. Мовчання оберігає, зізнання плюндрує. На противагу жорстокій відвертості, слід боронити принцип увічливості й стриманості. Дводушнісгь — гарний звичай у шлюбі: краще напівправда сповіді, ніж правосуддя сповідальні.

До того ж, обман має незаперечний еротичний потенціал: страх, що тебе застукають на гарячому, хапливі побачення, спільні секрети надають підпільним пестощам тієї гостроти, якої позбавлена прісна юшка подружніх обійм. Облуда не завжди слугує покровом правди, часом люди брешуть, бо намагаються надати життю інтенсивності. Наприклад, у Пруста кохана жінка героя вдається до чудернацьких фантазій, захищаючись від наполегливого коханця, немов та каракатиця, що плюється чорнилом, аби нагнати якогось нахабу. І те, що здається безглуздим спотворенням дійсності, обертається правдою. Зраджуючи батьків, дружину чи друзів, ми зазнаємо приголомшливої спокуси: удару в спину завдають лише своїм, бо знають їхні вразливі місця. Найближчий друг здатен до найбільшого підступу. Таємні виверти коханців, які плетуть інтриги, щоб знищити одне одного, зачаровують своєю ницістю. Наскільки нам відомо, любителі погрітися біля чужого багаття і заодно поживитися чужим добром, й досі не перевелися. Є шлюбні паразити, які не можуть заспокоїтися, покіль не проб'ють діру в найтіснішому союзі. (Часто спільне життя можна терпіти лише тоді, коли на обрії його з'являється чарівлива перспективу кінця у вигляді ще одного, потаємного учасника. Тоді любовний трикутник стає необхідною умовою щастя удвох). Деколи шукають нагоди завести роман із найкращим другом (подругою) супутника життя, обертаючи приятелювання на проміскуїтет, подвоюючи п'янливе запаморочення від облуди гострою приправою фамільярності. В цьому і криється парадокс лихого сусідства — воно вчиняє міцну приязнь, щоб тим краще розладнати її. Довіра заохочує віроломство, зрадник спершу завжди був братом і другом.

Існує чимало способів стати кривоприсяжцем, не зав'язуючи стосунків з третьою особою: замкнутися в собі, вчинити страйк, скасувавши утіхи, усмішки, розмови. Суворе дотримання фізичної вірності може таїти в собі щось невротичне: потуга, яку витратили на опір гріхові, обертається проти кохання до іншого, бо ми лютуємо на нього за те, що мусимо докладати стільки зусиль. Кажуть, Магатма Ганді полюбляв цілі ночі збувати поміж голими жінками, щоб випробувати свою непохитність. Декотрі люди вважають себе постійними, а насправді просто ледачі, віддають перевагу супокою, а не сум'яттю коротких побачень. Інші тішаться спокусою, не улягаючи їй, бо полюбляють ходити на краю прірви: вони залицяються до незнайомих осіб, а потім тікають у кущі. Такі не кохають чоловіка чи жінку, їм подобається випробовувати свою невідпорність