Читати книгу - "Парадокс любові"

через вінця, і погамувати цю спрагу може тільки твоє тіло, яке я притискаю до себе»[55]. До них були й інші подружжя, що вирішували померти одночасно, наприклад, колишній сенатор-соціаліст Роже Кійо і його дружина 1998 року. Готуючись піти в небуття, наче змовники, вони звеселилися і заспокоїлися перед тим, як опустити завісу (як на лихо, Клера Кійо не померла, заживши піґулки, і їй довелося вивчати страшну науку самотності). Чому ми повинні дозволити природі забрати в нас єдину потрібну нам людину, якщо можна помандрувати удвох? Краще вже попередити свій край, ніж сходити унівеч. Самогубство, як вважає Джон Донн, несе в собі й відпущення, бо, на відміну від іншого гріха, його здійснюють лише раз.

Гіршою, ніж наша власна смерть, є для нас смерть наших близьких, тих небагатьох головних людей, що становлять підвалини нашого існування. Жити вже немає чого, треба вчасно піти. З цього погляду, що може бути прекрасніше, ніж міт про Филемона й Бавкиду, які прохали Зевса дозволити їм сконати того самого дня і він обернув їх деревами? Можливо, самогубство старих коханців справляє дужче враження, ніж гучні втіхи молодиків. Молодість демонстративна, старість піднесена і шляхетна. «Я стану пилом, але закоханим пилом» (Кеведо)[56].

Розділ V

Мінлива постійність

Я мушу червоніти від гріхів, які вчинив, я побиваюся за гріхами, яких уже не можу скоїти.

Абеляр

Бажання вважають невинним, та коли бажання почуває інший, це вважають чимось жахливим.

Марсель Пруст

Не довіряйте жодному своєму братові, бо кожен брат ставить перепони іншому, і кожен друг розносить наклепи. Кожен обманює свого друга, шахрайство на шахрайстві. Підступ на підступі.

Єремія

В одній каліфорнійській громаді десь у 60-х роках чотири десятки хлопців та дівчат поклали в основу спільного життя принцип найсуворішого сексуального комунізму: заборона утворювати постійні пари, обмін партнерами, скасування уподобань, зумовлених естетичними чи культурним критеріями. Минув рік, і декотрі учасники, незґраби чи товстуни, виявили, що всі двері перед ними зачинилися. Тож їм тільки й залишалося, що тинятися увечері верандою, випрошуючи місце у ліжку й повторюючи: хто мене хоче?

Не знайти кращого аргументу на захист класичного шлюбу, ніж цей приклад від супротивного. Перемога здорового глузду над захмарними мріями ліричних років, скаже консерватор. І згадає відомий жарт Жака Полана: «У мене був приятель, котрий не хотів одружуватися: коли одружуються, треба відмовлятися від усіх жінок, крім однієї. Я спромігся на гідну відповідь: хто не одружується, той позбавлений усіх дружин плюс одної»[57]. Гарненький софізм, та його легко спростувати: можна одружуватися й кохати декілька разів у житті, тобто зазнати полігамії чи поліандрії, до того ж, ідеться не про вибір між однією людиною й ніким. Передовсім, у найбільш розвинутих частинах західного світу не забороняється тішитися повнотою емоційного життя й бути вільним від обов'язку йти до мерії. На кожному полюсі любовного обрію є свої прибічники — борці за моногамію чи любителі пурхати з квітки на квітку однаково закликають нас іти за ними під страхом прокляття. Сутичка поміж ними трохи вже набридла. Шлюбний союз, як і вільність, не становить собою мету, це можлива форма, якої набувають наші уподобання за певного періоду життя. Достеменна новизна нашої доби полягає в тому, що ми більше не повинні обирати якесь одне з тих нестерпних зобов'язань: упродовж свого життя ми можемо нагромадити досвід шлюбу, безшлюбності й минущих захоплень.

Тож питання вірності заразом і важливе, й нерозв'язне: зберігати постійність дуже важко, а непостійність потребує більшої делікатності. Лібералізація звичаїв спонукає нас самотужки розробляти для себе норми. Коли суспільство перекладає на особистість ті проблеми, що їхнє вирішення раніше саме накидало особистості, то викликає цим повсюдну розгубленість, завдаючи на людей тягар, з яким вони не знають, що й робити. Звільнення завжди є обтяженням. Подумаймо про те, яка делікатна проблема — поставити велике кохання перед випробуванням тяжкою недугою чи злигоднями долі: стількох чоловіків, які втратили роботу, покинули їхні дружини, стільки невиліковно хворих стало тягарем для своїх близьких, які бажають їм швидшої смерті! Ми не герої, не святі, ми — прості смертні з обмеженими здатностями до самопосвяти.

1) Свинство як результат щирості

Криза буржуазного шлюбу, напевне, призведе до того, що подружня зрада, одна з найбанальніших його супутниць, утратить свою привабливість. Раніше її картали в ім'я добрих звичаїв, сьогодні з позицій щирості. Вільний союз двох особистостей, зрозуміло, несумісний із такою банальною поведінкою: краще вже у всьому зізнатися одне одному, ніж удаватися до вивертів далекого минулого. Бульварний театр майже століття розважав публіку нещастями обманутих чоловіків, рогоносець завжди був героєм водевілю (для такої ролі найліпше личив чоловік)[58]. Тим часом адюльтер не помер, хоч і був дискредитований: вийшовши з моди, як стиль поведінки, він лишився пересічним життєвим явищем і становить одну з основних причин розпаду шлюбів[59]. Від нього не застраховані ні чоловіки, ні жінки: вони обманюють одне одного, тому що скучають, стикаються зі звабами, вони проживають одночасно декілька життів (симптом індивідуалістичного суспільства. Що розривається поміж ідеалом вірності і