Читати книгу - "Сплячі красуні"

час третього уроку — фізкультури — сиділи на трибуні, їхні тенісні ракетки поки що лежали відкладені без діла. Вони і зграя Недоумків Софоморів на нижчих сидіннях дивилися, як на центральному корті грають двоє сеньйорів[93], рохкаючи при кожнім ударі на манір Моніки Селеш[94]. Худорлявий — Курт Мак-Лауд. Рудий, м’язистий — Ерік Бласс.

Мій заклятий суперник, подумав Джаред.

— Не думаю, що це гарна ідея, — промовив він.

Мері поглянула на нього, звівши вгору брови. Вона була висока і (на думку Джареда) мала ідеальні пропорції. Волосся чорне, очі сірі, ноги довгі й засмаглі, кросівки бездоганно білі. Фактично, бездоганність була найкращим словом для її означення. На думку Джареда.

— Це було сказано щодо чого?

Ніби ти сама не знаєш, подумав Джаред.

— Щодо того, що ти йдеш з Еріком на «Аркейд Фаєр»[95]. — Гм, — схоже, вона задумалася. — В такому разі тобі пощастило, що це не ти з ним ідеш.

— Агов, пам’ятаєш ту екскурсію до музею іграшок і потягів на Крюгер-стрит?[96] Тоді, ще в п’ятому класі?

Мері усміхнулась і провела рукою — нігті пофарбовані в глибокий сапфіровий колір — по своєму довгому волоссю.

— Як я можу забути? Нас тоді туди не хотіли пускати, бо Біллі Мерз написав у себе на руці чорнилом оту гидь. Місіс Колбі наказала йому залишитися в автобусі з водієм, отим, що заїкався.

Ерік підкинув м’ячик, став навшпиньки і послав убивчу подачу, яка ледь не торкнулася верху сітки. Замість спробувати її відбити, Курт відсахнувся. Ерік задер вгору руки, як Рокі на вершечку сходів Філадельфійського музею мистецтв[97]. Мері зааплодувала. Ерік розвернувся до неї і вклонився.

Джаред сказав:

— Там, на руці, було «МІСІС КОЛБІ ЗНАМЕНИТО СМОКЧЕ», і не Біллі то написав. Ерік це зробив. Біллі міцно спав, коли він те зробив, і Біллі тримав рота на замку, бо залишитися в автобусі для нього було безпечніше, ніж бути побитим Еріком пізніше.

— Отже?

— Отже, Ерік кривдник.

— Був кривдником, — сказала Мері. — П’ятий дуже давно.

— Кривого дерева не виправиш, — Джаред почув ту педантичну інтонацію, яку інколи помічав у свого батька, і пошкодував про сказане.

Сірі очі Мері вдивилися в нього, оцінюючи.

– І це означає що?

Стоп, наказав собі Джаред, просто здвигни плечима, скажи нічого, та й поготів. Він часто давав собі такі добрі поради, але його рот зазвичай їх ігнорував. Так сталося й тепер.

— Означає, що люди не змінюються.

— Змінюються інколи. Мій тато колись забагато але ж припинив. Тепер він ходить на збори АА[98].

— Гаразд, дехто змінюється. Я радий, що твій батько належить до таких.

— Тим краще для тебе.

Ті сірі очі так само не відривались від нього.

— Але більшість людей — ніколи. Просто подумай про це. В п’ятому класі хамло — як Ерік — назавжди лишається клас був пив, хамлом. Була ти розумницею тоді, то й тепер ти розумна людина. Діти, які потрапляли в халепу в п’ятому, втраплятимуть у халепи і в одинадцятому, і в дванадцятому. Ти бачила коли-небудь Еріка й Біллі разом? Ні? Справу закрито.

Цього разу Курт спромігся прийняти подачу Еріка, але відбив її, як лох, і Ерік стерв’ятником кинувся до сітки, май-же перевісившись через неї. Відбитий ним м’яч — явний нетфол — поцілив Курту в пряжку ременя.

— А йди ти! — гукнув Крут. — Може, мені схочеться колись мати дітей!

— Погана ідея, — відповів Ерік. — А тепер піди й підбери, це мій щасливий м’яч. Апорт, песику.

Курт похнюплено поплівся до сітчастої огорожі, де влігся м’яч, а Ерік обернувся до Мері й виконав черговий уклін. Вона відповіла йому стоватною усмішкою. Усмішка збереглася на обличчі й коли вона обернулася до Джареда, але її потужність значно зменшилася.

— Я люблю тебе, Джаре, за те, що ти прагнеш мене оберігати, але я вже велика дівчинка. Це лише концерт, а не довічна пов’язаність.

— Просто…

— Просто що? — усмішка погасла.

«Просто будь з ним обачною, — хотілося сказати Джареду. — Тому що написати на руці в Біллі — то була дрібниця. Дитиняча витівка. У старшій школі вже траплялися огидні витівки у перевдягальні, про які я не хочу говорити. І зокрема тому, що я ні разу не втрутився. Я просто дивився».

Знов добра порада, але, перш ніж його зрадливий язик встиг її вимовити, Мері крутнулася на сидінні, дивлячись у бік школи. Мабуть, вловила краєм ока якийсь рух, а тепер те побачив і Джаред: якась брунатна хмарка здійнялася з даху спортивного залу. Достатньо велика, щоб налякати ворон, які порозсідалися на дубах, що оточували вчительську парковку.

Пил, подумав Джаред, але замість того, щоб розсіятися, та хмарка зробила різкий віраж і полетіла в північному напрямку. Повелася, неначе пташина зграя, але то не були пташки. Вони були надто дрібними навіть для горобців.

— Якесь затьмарення нетлі! — скрикнула Мері. — Вау! Хто б міг подумати?

— Це так ти називаєш цілу купу їх? Затьмаренням?

— Так! Хто знав, що вони збираються в зграї? І більшість нетлів залишають денний час метеликам. Нетлі ж — нічні політухи. Принаймні зазвичай.

— Звідки ти все це знаєш?

— У восьмому класі я робила проект з біології на тему нетлів; давньоанглійською мовою нетля називалася mott, що означало maggot — гробачок. Тато умовив мене взяти цю тему, бо я їх зазвичай боялася. Коли ще була малою, хтось мені був розповів: якщо пилок із крилець нетлі потрапить комусь в очі, той осліпне. Тато сказав, що це просто старої баби казки, і, якщо я зроблю свій проект про нетлів, можливо, я з ними потоваришую. Він сказав, що денні метелики — королеви краси комашиного світу, вони завжди готові летіти на бал, а бідні нетлі залишаються в тіні, як Попелюшка. Він ще тоді випивав, але все одно це була захоплива оповідка.

Ці сірі очі вдивляються в нього, провокуючи не погодитися.

— Звісно, класна, — сказав Джаред. — А ти?

— Що я?

— Потоваришувала з ними?

— Не зовсім, але дізналася чимало цікавого. Метелики, коли вони відпочивають, складають крильця над спинками.

Нетлі ж прикривають крильцями собі черевця. У нетлів є френулуми — це такі вуздечки для зчеплення крилець — а в метеликів їх нема. Метелики виробляють лялечок, і вони тверді. Нетлі виробляють кокони — м’які й шовковисті.

— Здоров!

Це був Кент Дейлі, він їхав на велосипеді через софтбольне поле від чагарів пустиря поза ним. На спині в нього був рюкзак, а на плечі висіла тенісна ракетка.

— Норкроссе! Пак! Ви бачили, як оті птахи