Читати книгу - "Спомини"

на Самбірщині. Закінчив Перемиську семінарію і в 1938 р. був висвячений на священика, душпастирював у Шмиткові, Волчищовичах, Поздячі. У 1945 р. переселений з Поздяча до УРСР, оселився в родинному селі Букова, де працював бухгалтером у колгоспі та підпільно душпастирював. За відмову перейти на православ’я в грудні 1949 р. був арештований і виселений на спецпоселення у м. Бікін Хабаровського краю, де проживав до 1957 р. З 1 березня 1957 р. жив у м. Копейськ Челябінської обл. На засланні провадив активну душпастирську діяльність, належав до найдіяльніших священиків з оточення митрополита Йосифа Сліпого, який іменував його адміністратором Західного Сибіру з осідком у Новосибірську. У зв’язку з арештом о. Яворського о. Ревтя в 1958 р. викликали на допити з Челябінської обл. до Львова, де він був заарешований і засуджений разом з о. Яворським до семи років таборів і трьох років позбавлення громадянських прав із забороною мешкання в західних областях УРСР після відбуття основної міри покарання терміном на п’ять років. Покарання відбував разом з митрополитом Сліпим у таборі для віруючих (Дубровлаг, Мордовська АРСР), де підпільно душпастирював та готував кандидатів до священства. Звільнений у квітні 1965 p., повернувся в Україну, у м. Самбір, але, не діставши там прописки, мусив виїхати до родини свого брата Василя Ревтя в м. Маневичі Волинської обл., де працював на цукровому комбінаті. Водночас нелегально душпастирював у Самборі та довколишніх селах Самбірського і Старосамбірського районів (Букова, Бісковичі, Долобів, Сприня та ін.), передавав до Риму звіти про підпільну УГКЦ через українських священиків у Польщі (В. Гриника, С. Дзюбину та М. Денька). У 1970 р. привіз з Челябінської обл. родичів і жив з ними у с. Бісковичі Самбірського p-ну Львівської обл., де й помер 2 липня 1988 р. (біографічну інформацію про Миколу Ревтя люб’язно надав о. Богдан Прах).(обратно) 672

Після звільнення з ув’язнення Михайло Борса перебував на засланні в селищі Мяунджа (до весни 1956). Звідси він встановив зв’язок з о. Степаном Ратичем через його дочку Марію Кравчук, з чоловіком якої Євгеном Кравчуком він відбував покарання в таборі, а через Ратича також із Сліпим. І з о. Ратичем, і з митрополитом Сліпим він вів листування, отримував від них послання та частини “Історії” Сліпого. У травні 1956 р. о. Борса був звільнений із спецпоселення і разом із Ярославом Гарасимом вирушив на Україну. По дорозі він заїхав у В’яземськ до о. Ратича, який вручив йому рукопис “Історії” Сліпого з дорученням передати його на зберігання братові о. Ратича Володимиру й відвідати о. Зафійовського. За порадою Ратича о. Борса в червні 1956 р. заїхав також у Красноярськ до о. Блавацького та в Маклаково до митрополита Сліпого. Приїхавши до Львова, він залишив рукопис “Історії” в о. Зафійовського з тим, що той потім передасть його Володимиру Ратичу. Виглядає, що частина рукописів чи їхніх копій все ж таки залишилася в о. Борси, бо в січні 1958 р. він був заарештований за зберігання послань та рукописів Сліпого, однак невдовзі звільнений і свідчив проти Сліпого на суді. Детальніше про Михайла Борсу див. прим. 354 вище [у електронній версії — прим. 519. — Прим. верстальника].

(обратно) 673

Лат.: “Зіпсуття (падіння) найкращих — найгірше”.

(обратно) 674

Згодом, після свого звільнення, Йосиф Сліпий часто згадував цього підпільника і ставив його за приклад — мовляв, як то важко було в умовах ув’язнення радянських концтаборів бути чесною людиною, а цей підпільник зі спокійним сумлінням щиро заявляв: “Я стараюся, щоби не зробити чогось нечесного”. На жаль, Йосиф Сліпий ніколи не назвав його імени.

(обратно) 675

Василь Дишкант (1911–1981) — адвокат, член ОУН, родом із с. Мошкова Сокальського повіту. Вивчав право у Львівському університеті, проходив юридичну практику в Сокалі, у 1937 р. заарештований польською поліцією і засуджений на три роки за активну діяльність в ОУН, з початком Другої світової війни вийшов на волю. Під час війни працював у міській управі Сокаля. У січні 1944 р. заарештований ґестапо і засуджений до страти за зв’язок з УПА, але завдяки клопотанням брата кару було замінено ув’язненням в Аушвіці. Після звільнення з концтабору в 1945 р. став обласним провідником ОУН у Північній Баварії. У 1946 р. заарештований американською контррозвідкою у зв’язку з нелегально виданням ж-лу “Самостійник”, понад місяць просидів у тюрмах Фюрта й Ерланґена. У 1947 р. спробував нелегально перебратися в Україну для продовження боротьби, але був заарештований польською поліцією в Любліні й переданий радянським прикордонникам. Засуджений на 25 років таборів. У мордовських таборах Дишкант зустрівся з митрополитом Йосифом Сліпим. Після звільнення в 1966 р. проживав у Сокалі, де працював завгоспом у середній школі № 3. Помер у Сокалі 8 квітня 1981 р.

(обратно) 676

Особу встановити не вдалося, але мова йде про якогось молодого техніка.

(обратно) 677

Має бути Йосиф Кучинський (Józef Kuczyński). Про нього див. прим. 404 вище [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника].

(обратно) 678

Василь Лотоцький (1900–1960) — лікар, член Українського лікарського товариства у Львові, учасник національно-визвольної боротьби. Родом із с. Липиця-Долішня на Станиславівщині, навчався у Рогатинській гімназії. В 1916 р. вступив до 1-го полку УСС, потрапив у російський полон під Києвом. Звільнившись з полону, закінчив навчання у Станиславівській українській гімназії (1922), у 1929 р. закінчив медичний факультет Віденського університету. У 1929–1931 pp. працював у Варшаві, а з 1931 — у м. Більшівці, був членом ОУН. Під час Другої світової війни переховувався від німецьких та радянських репресій спочатку в Рогатині, потім у рідному селі Липиця Долішня, належав до угрупування УПА “Тростянецький ліс” (група “Захід-Лисоня”), надавав медичну допомогу пораненим та хворим повстанцям. З кінця 1945 р. оселився у Винниках біля Львова, де працював фельдшером у поліклініці під ім’ям “Володимир Бах”. У 1950 р. заарештований і засуджений на 25 років таборів. Покарання відбував у Озерлагу (Іркутська обл.), Тайшеті, працював спочатку на лісоповалі, потім лікарем у туберкульозній лікарні. У таборах захворів на діябет, просив про помилування, але отримав відмову. У 1960 p.,