Читати книгу - "Спомини"

Село Козачинське (або Козачинськ) — районний центр у центральній частині Красноярського краю, 200 км на північ від Красноярська, лежить на трасі Красноярськ-Єнісейськ.

Тут очевидно зайшла помилка в імені священика. Переважно Йосиф Сліпий у своїх “Споминах” згадує осіб лише за прізвищами і дуже рідко вказує їхні імена (а якщо і вказує, то часто неточно або помилково — див., наприклад, прим. 392 про отця Осадцу [у електронній версії — прим. 578. — Прим. верстальника]). Втім, поряд з прізвищем він досить часто додає якусь характеристику (звідки походить дана особа, де душпастирювала, який її фах або заняття), і це допомагає в ідентифікації. Так само і в цьому випадку вказівка, що священик був з Левандівки, дає підстави припускати, що йдеться про пароха Левандівки Мирона Прийму, одного із синів Івана Прийми — дяка із с. Страдч Городоцького повіту. Родина Івана Прийми мала трьох синів: Мирона, Максима та Володимира. Перші два сини стали священиками, а останній, Володимир, заступив свого батька у дяківстві в родинному селі. У 1941 р. був разом з о. Миколою Конрадом замордований більшовиками, а в 2001 р. папа Іван Павло II беатифікував його як новомученика. Його старший брат, парох Левандівки Мирон Прийма (1900-?), навчався в Академічній гімназії, але перервав навчання через воєнне лихоліття: у 1915 p., після окупації Галичини російськими військами, він був заарештований і вивезений до Києва, залишався в ув’язненні до Лютневої революції 1917 р., після звільнення вступив до армії УНР, у 1918 p., потрапив у полон до денікінців і був відправлений до табору в Катеринодар на Кубані. Після приходу більшовиків як австрійський підданий був звільнений, навесні 1920 р. повернувся додому — і тільки тоді зміг закінчити навчання в гімназії та скласти матуру (1923). У 1927 р. закінчив духовну семінарію у Львові і в 1928 р. був висвячений на священика. З 1931 р. служив сотрудником, а з 1932 — парохом церкви на Левандівці у Львові (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 740). З приходом більшовиків Мирон Прийма був 25 листопада 1940 р. заарештований органами НКВД і 7 травня 1941 р. вивезений до Старобільська в табір № 6. Його подальша доля невідома. 1 січня 1944 р. митрополичий ординаріят опублікував список греко-католицьких священиків Львівської архиєпархії, заарештованих, вивезених і убитих під час війни. У цьому списку значилося й ім’я Мирона Прийми як такого, що про нього нема відомостей. “Спомини” Йосифа Сліпого проливають трохи світла на подальшу долю цього священика. Як бачимо, в середині 1950-х років о. Прийма перебував на засланні в Козачинську Красноярського краю, а після звільнення повернувся до Львова на Левандівку. Його доля потребує ґрунтовнішого дослідження.

Роман Решетило (1880–1952) — неодружений священик Перемиської єпархії, прелат папи Римського, крилошанин Перемиської капітули. Рукоположений у 1907 p., у 1907–1911 pp. навчався у Відні, здобув докторат з богослов’я (1908). Працював катехитом у Сяніку (1918–1921) та душпастирював у селах Углівки (1912–1914) й Потелич (1921–1927). У 1922–1939 pp. брав участь в адміністративній діяльності Перемиської консисторії, викладав єврейську мову в Перемиській семінарії. 27 червня 1946 р. депортований з Польщі до СРСР разом з єпископами Йосафатом Коциловським та Григорієм Лакотою, а вже 3 серпня заарештований у Львові. 21 лютого 1947 засуджений військовим трибуналом МВС до чотирьох років колонії та трьох років позбавлення громадянських прав. Звільнений з ув’язнення в 1950 р. і відправлений на спецпоселення в м. Красноярськ, де й помер 5 жовтня 1952 р. Йосиф Сліпий дещо неточно вказує дату смерти о. Решетила.

Насправді це сталося 19 червня 1958 р.

Рос.: “діячем”.

Максим Рильський (1895–1964) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. У 1920-х роках належав до мистецької групи “неокласиків”, у 1931 р. був заарештований органами НКВС і майже рік провів у Лук’янівській тюрмі, але врятувався від репресій, приєднавшись до плеяди офіційних радянських поетів. У радянський період опублікував 35 збірок поезій, чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів із слов’янських та західноєвропейських мов, наукові праці з мово- й літературознавства. У 1943 р. став академіком АН УРСР і в 1944–1964 pp. очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії. У 1960 р. отримав Ленінську премію, у 1943 та 1950 — Державну премію СРСР. Помер 24 липня 1964 р. в Києві.

Владислав Гомулка (Władysław Gomułka, 1905–1982) — польський комуніст та державний діяч, у 1943–1948 pp. був генеральним секретарем ЦК Польської робітничої партії, у 1956–1970 — першим секретарем Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП). Про нього див.: Н. І. Бухарін, І. С. Яжборовська. Владислав Гомулка: на поворотах історії // Нова і новітня історія 4 (2011) 146–168; Andrzej Werblan. Władysław Gomułka. Sekretarz Generalny PPR. Warszawa 1988.

Майор Тарасенко був старшим слідчим слідчого управління КДБ при Раді Міністрів УРСР.

Особу встановити не вдалося. Можливо мається на увазі неодружений священик Станиславівської єпархії Іван Чугайда (1911-?), висвячений у 1936 p., що працював катехитом у школі в Старих Кутах (1936–1938), але про нього бракує докладніших відомостей.

Рос.: “обвинувальний висновок”.

Суд відбувся в Києві 15–17 червня 1959 р. Головував на закритому судовому засіданні Ю. І.  Глущенко. У Судову колегію входили народні засідателі В. К. Стародуб та В. Г. Тріщун, секретар Коваль. Прокурором був Петро Григорович Осипенко (нар. 1921), який згодом у 1983–1990 pp. буде Прокурором УРСР, адвокатами — Шевченко і Ткач.

Микола Ревть (1914–1988) — неодружений священик Перемиської єпархії, родом із с. Букова