read-books.club » Сучасна проза » Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт 📚 - Українською

Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

22
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Баришник дур-зіллям" автора Джон Сіммонс Барт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 305 306 307 ... 364
Перейти на сторінку:
шукати собі якогось виправдання, і чекати, як вона до цього поставиться.

Біля порогу Біллі Ромлі зупинився і поклав руку на поетове плече.

— Друже, я хочу, щоб між нами не залишилося жодних непорозумінь: чи ви маєте намір забрати мою… тобто, я так розумію, свою дружину… чи ви маєте намір забрати її заради її ж власного добра?

— Саме такими і є мої наміри, — визнав Ебенезер.

— Навіть силоміць, якщо в тому виникне потреба?

— Я не маю зброї і не схильний до насильства, сер; моїм єдиним оружжям є слово, і я спробую її переконати, але хтозна, може, вона навіть і слухати мене не стане. Як і ви не мусите запрошувати мене до себе за цих обставин. Я позиватися не буду.

Біллі всміхнувся.

— Ви шляхетна людина! Ну, добре… отже, оскільки ми обидва любимо цю жінку, і обидва відчуваємо себе відповідальними за її стан, тоді нехай питання, як його поліпшити, буде для нас понад усілякі особисті інтереси: кожен запропонує їй свій вихід із цього становища, і ми залишимо право вибору за нею. Може, вона взагалі не схоче мати жодних справ з нами обома!

Ебенезер погодився, знову прийшовши у захват від того, як швидко його господар став такою цивілізованою людиною, і вони ввійшли до хатини. Біля дверей мерехтіла єдина свічка, а у коминку догоряв вогонь останніх жарин; у кімнаті стояв морок і було прохолодно.

— Єгоуканґренепо! — вигукнув Біллі й пояснив упівголоса: — Вона хоче, щоб я називав її цим ім'ям. Єгоуканґренепо!

Почулося якесь бурчання, і на дерев'яній лаві з прямою спинкою, що стояла біля вогнища, щось заворушилося; жінка звелася, сівши спиною до дверей, протерла очі й почухала своє темне розкуйовджене волосся. Замість сорочки на ній був якийсь брудний лахман, вона щось буркотіла і шкрябалася, мов мавпа, яка вибирає на собі бліх. У Ебенезера від цього огидного видовиська запаморочилася голова. Ця проява, встаючи з лави, знову почухала голову, і на якусь мить у світлі свічки зблиснув її срібний перстень. Цей спалах був ледь помітний, але він так засліпив поета, що той умить забув про свій намір. Він побіг, щоб кинутися до її ніг.

— Джоан Тоуст! О Боже, скільки ж горя я тобі приніс!

Почувши звук його голосу, дівчина ледь видихнула від подиву; побачивши, як він ринувся до неї, вона зойкнула і схопилася за лаву, щоб обіпертися. А потім уже настала черга Ебенезера стогнати і затинатися, бо, попри її змінену зовнішність, мерехтливе світло свічки і сльози, що застилали йому зір, він, коли вона повернулася, побачив, що дружиною Біллі Ромлі була не Джоан Тоуст і не Меґ Бромлі, а його сестра Анна.

16

Пропонується широке узагальнення щодо того, як зберегти культурну енергію, проілюстроване за допомогою риторики й необачності

Хтозна, чи то через те, що він надто довго не був у вжитку, чи то від великої несподіванки, проте голос Анни після отого її першого зойку геть зрадив її. Брат і сестра палко обнялися, відчуваючи щиру полегшу від того, що нарешті таки знайшли одне одного, але коли Ебенезер, раз-у-раз зі втіхою повторюючи її ім'я, схлипуючи та шморгаючи носом, заходився пояснювати спантеличеному Біллі Ромлі, що вона йому не дружина, а сестра-близнючка, у нього з'явилося відчуття, що вона немов заціпеніла в його обіймах. Його пам'ять одразу ж заполонили спогади про ті жахливі речі, які він довідався від Берлінґейма, до яких долучилась і згадка про історію женихання принца агатчвупсів, що тепер знову стала викликати в нього відразу. Вони засоромилися своїх обіймів; він навіть не намагався втримати її, коли вона одіпхнула його і, впавши на лаву, залилася слізьми.

— То вона і справді ваша сестра? — запитав Біллі.

Поет кивнув.

— Спробуйте зрозуміти, — сказав він, із зусиллям вимовляючи слова. — Це важка для нас обох хвилина… Я не можу вам зараз усього пояснити…

— Ще буде час, — мовив Біллі. — А зараз моє товариство буде обтяжливим для всіх нас; тож я мушу сказати вам adieu та обіцяю повернутися лише на сніданок.

— Ні! — Анна раптом віднайшла свій голос. Сльози залишили сліди на її брудному обличчі. — Цей чоловік — мій муж, — оголосила вона Ебенезеру.

— Ну, то звісно, — пробурмотів поет. — Це я повинен піти.

— Я вам цього не дозволю, — твердо сказав Біллі. — Хай би що там між вами сталося, це справа сімейна, і її треба якось владнати. У будь-якому разі я збирався трохи поспати у повітці: маю підстави думати, що туди останнім часом унадився якийсь злодюга. — Привід був не дуже переконливий, але ніхто не став з ним сперечатися. Біллі з ніжністю поклав руку Анні на голову. — Прошу тебе, спробуй полагодити свої сімейні паркани поблажливістю і доброзичливістю; дуже прикро бачити, коли брат і сестра не люблять одне одного. Ну ж бо, не хнюпся! І ви, сер: я й так уже у вас у боргу за те, що ви змусили її знов заговорити, і більш ніж вдячний за те, що трапилася нагода відплатити вам тією ж монетою за те, що ви подарували мені брата. Я прошу вас тільки пам'ятати про нашу домовленість: вранці ви повинні розповісти мені новини з острова Бладсворт, і ми подивимося, що тут можна вдіяти.

Анна, похнюпивши голову, нічого не сказала; Ебенезер також, хоч і знітився від того, що не знайшов у собі сил заперечити; але він так прагнув поговорити із сестрою наодинці, що дозволив Біллі розпалити в хаті багаття і піти до непривітної повітки. Він не смів навіть звести очі на Анну; від самої думки про її стан йому хотілося плакати. Якийсь час вони сиділи на протилежних кінцях лавки і, втупившись поглядами в багаття, вряди-годи шморгали носами і витирали очі.

— Ти була в Молдені? — зважився він нарешті запитати.

Краєм ока він помітив, як вона заперечно похитала головою.

— Я зустріла пана Сперданса на пришибі в Кембриджі…

— Тоді ти знаєш про мою ганьбу. І ти, напевно, також зустрічалася… з моєю дружиною, бо я знову бачив твого персня. — Йому підступило до горла; сльози полилися з новою силою, і він, вкрай схвильований, повернувся до Анни. — Я був змушений

1 ... 305 306 307 ... 364
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"