Читати книгу - "Спомини"

У 1950 р. єпископ Миколай Чарнецький перебував у Темниковському таборі. Термін його ув’язнення підходив до кінця, але він був удруге засуджений на 10 років. Цей термін владика не відбув до кінця. За станом здоров’я він був звільнений як інвалід у 1956 р. і повернувся до Львова.

Василь Барвінський (1888–1963) — син Олександра Барвінського (1847–1927), композитор, член Союзу українських композиторів, диригент, музичний критик і педагог. Родом з Тернополя, здобув вищу музичну освіту у Львові та Празі, був учнем Вітезслава Новака, з 1915 р. працював директором та професором Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові, керував хором, виступав з концертами. У 1930 р. Сліпий хотів запровадити в семінарії уроки музики і радився про це з Барвінським. Тоді між ними зав’язалися приятельські стосунки. У 1938 р. дістав почесний докторат від УВУ. У 1948 р. був заарештований і засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. У в’язниці змушений був підписати документ про дозвіл на знищення всіх його музичних рукописів. Покарання відбував у Дубровлагу в Мордовії, де в 1948–1949 pp. зустрічався зі Сліпим. Після звільнення Сліпий надсилав Барвінському у табір гроші та посилки з продуктами. У 1958 р. Барвінський був звільнений і повернувся до Львова, де до кінця життя працював над відновленням своїх знищених музичних творів. Помер 9 червня 1963 р. Реабілітований у 1964 p., але його музика була заборонена в СРСР до кінця 1980-х. Про нього див.: Стефанія Павлишин. Василь Барвінський. Київ 1990; Василь Барвінський і українська музична культура. Статті та матеріали / упор. О. Смоляк. Тернопіль 1998; див. також: Володимир Барвінський. Статті. Листи. Спогади / ред.-упор. В. Грабовський. Дрогобич 2008.

Остап (або Євстахій) Станіславський — професор філософії, відбував ув’язнення разом зі Сліпим у Дубровлагу в Мордовській АРСР, де він працював у санітарній частині медиком і допомагав Сліпому. Див. про нього також вище.

Можливо, мається на увазі Петро Циганенко — вихованець Львівської духовної семінарії, висвячений у 1926 p., був священиком у Перегінську, у 1946 р. перейшов на православ’я. Докладніших даних встановити не вдалося.

Тут, імовірно, закралася помилка і мова йде про отамана Омеляна Лисняка (1882–1953) — українського військового діяча, уродженця с. Стецева на Снятинщині, що в роки Першої світової війни був капітаном (гауптманом) австрійської армії. З березня 1916 р. служив у складі Легіону УСС. У вересні 1916 р. командував першим куренем УСС, який вів кровопролитні бої проти російських військ у районі Лисоні. 30 вересня 1916 р. потрапив у полон, де перебував до 1918 р. Під час українсько-польської війни 1918–1919 pp. служив в УГА спочатку командантом Золочівської військової округи, згодом командантом 3-ї бригади УГА. В листопаді 1919 р. Лисняк з доручення Начальної команди УГА вів переговори з представниками Добровольчої армії генерала Денікіна про умови перемир’я. Після завершення визвольних змагань жив на еміграції в Чехословаччині, згодом — у Австрії, був діячем УВО. У 1946 р. був заарештований органами НКВС. Дані про його подальшу долю дуже скупі. За одними даними, він загинув у таборах, за іншими даними, був звільнений після смерти Сталіна й повернувся до Відня, де й помер. Якщо Сліпий справді говорить про Омеляна Лисняка, то його свідчення допомагають заповнити прогалину в біографії отамана і вказують на те, що він відбував ув’язнення у таборах Потьми.

Можливо, мається на увазі Любомир Якимович, який згодом залишив спогади про зустріч з митрополитом у восьмому табірному пункті, де працював лікарем: Любомир Якимович. Йосиф Сліпий: яким я його пам’ятаю // За вільну Україну 19.VI.1991.

Йожеф Міндсенті (József Mindszenty, ім’я при народженні: Йожеф Пегм, József Pehm, 1892–1975) — видатний угорський релігійний та політичний діяч, кардинал, архиєпископ Естерґома та примас Угорщини, активний противник фашизму та комунізму. Родом із с. Міндсент у Західній Угорщині, від якого взяв собі в 1941 р. нове прізвище Міндсенті. У 1915 р. після закінчення семінарії був висвячений на священика. У 1919 р. заарештований угорськими комуністами, але через два місяці, з падінням Угорської Радянської Республіки, звільнений. У міжвоєнний період працював як парафіяльний священик на селі. 4 березня 1944 р. папа Пій XII призначив його єпископом Веспрема. У жовтні 1944 р. Міндсенті виступив з антифашистською заявою, за що був кинутий у тюрму і звільнений тільки після завершення війни. Після звільнення 16 вересня 1945 р. був призначений архиєпископом Естерґома та примасом Угорщини, а через півроку — кардиналом-священиком ротонди св. Стефана. У 1948 р. заарештований комуністичною владою за активну діяльність в обороні Католицької Церкви і засуджений до пожиттєвого ув’язнення. З початком Угорської революції 1956 р. був звільнений і став активним учасником революційних подій. Після придушення повстання знайшов притулок в американському посольстві в Будапешті, де прожив 15 років. 28 вересня 1971 Павло VI домовився з угорською владою, щоб Міндсенті дозволили виїхати до Відня. Як радикальний консерватор, особа якого ускладнювала відносини між Ватиканом і СРСР та Угорщиною, був 6 лютого 1974 р. усунутий з посади примаса Угорщини. Восени 1974 р. видав свої “Спомини” (József Mindszenty. Memoirs. New York 1974). Помер у Відні 6 травня 1975 р. На даний час триває процес його беатифікації. Про нього див.: Stephen К. Swift. The Cardinal’s Story: The Life and Work of Jozsef Cardinal Mindszenty. New York 1949, 2010; А. С. Стыкалин. Кардинал Миндсенти // Вопросы истории 7 (2013) 38–58.

Нестор (Анісімов) (1885–1962) — архиєрей РПЦ, був місіонером на Камчатці, у 1916 р. призначений єпископом Камчатським та Петропавловським, у 1933 — архиєпископом, у 1946 — митрополитом Харбіну та Манчжурії та екзархом Східної Азії. Заарештований у Харбіні 14 червня 1948 р. і засуджений радянським судом до восьми років ув’язнення. Строк