read-books.club » Фентезі » Висотка 📚 - Українською

Читати книгу - "Висотка"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Висотка" автора Джеймс Грем Баллард. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 44
Перейти на сторінку:
Понівечені стільці спиралися один на одного — дика пародія на шкільний клас.

Вайлдер навіть не намагався допомогти. Іноді йому здавалося, що дружина навмисне виснажує себе і що синці на зап'ястях і колінах були частиною складної системи самокатування — спробою відвоювати чоловіка. Кожного дня, повертаючись додому, він був майже впевнений, що знайде Гелен в інвалідному кріслі зі зламаними ногами і пов'язкою на поголеній голові: наважилася на останній відчайдушний крок — лоботомію.

Чому він повертався? Єдиною його метою було кинути Гелен, позбутися ваби повертатися щовечора до квартири і будь-яких застарілих зв'язків із власним дитинством. Розлучившись із Гелен, він від'єднається від усієї системи підліткових заборон, від якої намагався звільнитися з юності. Навіть його агресивна розпуста була частиною тієї ж спроби відкинути минуле, хоча Гелен своєю байдужістю зводила цю спробу нанівець. Утім зрештою саме його романи підготували ґрунт до сходження на висотку, створили опори, які допоможуть йому піднятися на дах по тілах колишніх коханок.

Вайлдеру стало важко тепер перейматися станом дружини або життям її сусідів-невдах. Було вже ясно, що нижні поверхи приречені. Саме маніакальна ідея вчити дітей — останній рефлекс будь-якої пригнобленої групи, готової здатися,— говорила про те, що опір закінчується. Гелен тепер навіть погоджувалася на допомогу групи жінок з 29-го поверху. Під час денного затишшя дитяча письменниця та її служниці обходили будинок, пропонуючи допомогу покинутим і самотнім жінкам.

Вайлдер увійшов до спальні синів. Вони стріляли по порожніх мисках із пластикових пістолетів і зраділи, побачивши батька. На хлопчиках були дитячі камуфляжні костюми парашутистів і бляшані каски. Вайлдер мимохіть відзначив, що форма неправильна. У світлі подій, що насувалися на висотку, правильна військова уніформа — діловий костюм брокера, портфель і капелюх.

Хлопчики хотіли їсти. Покликавши Гелен, Вайлдер повернувся до кухні. Дружина стояла на колінах біля електроплити. Дверцята духовки були відкриті, і Вайлдеру раптом здалося, що Гелен намагається заховати там своє маленьке тіло. А може, саму себе приготувати як прощальний дар сім'ї?

— Гелен...

Він нахилився до дружини, здивувавшись крихітним розмірам її тіла — жменьці кісточок під блідою шкірою.

— Заради всього святого, та ти ж як...

— Усе гаразд... Я потім щось приготую.

Гелен відсторонилася і почала бездумно шкребти пригорілий жир на дні духовки.

Дивлячись на скорчену біля його ніг дружину, Вайлдер зрозумів, що вона часто-густо втрачає свідомість із голоду. Він дозволив їй обіпертися на плиту й обвів поглядом порожні полиці.

— Почекай тут, я сходжу до супермаркету, куплю що-небудь поїсти. Чому ти не сказала, що голодуєш?

— Річарде, я тисячу разів говорила.

З підлоги вона спостерігала за тим, як він шукає в неї в сумці гроші — свої останнім часом були Вайлдеру ні до чого. Він навіть не перевів у готівку останній зарплатний чек. Він узяв кінокамеру, переконавшись, що кришка об'єктива була на місці. Коли він озирнувся на Гелен, то помітив, що її очі зробилися напрочуд важкими на її маленькому обличчі, майже так, ніби вона була задоволена залежністю чоловіка від вигадок цієї складної іграшки.

Зачинивши за собою двері, Вайлдер подався на пошуки їжі та води. Під час денного перемир'я мешканцям нижньої секції будинку ще був приступний шлях до супермаркету на 10-му поверсі. Майже всі сходи перегороджували міцні барикади — вітальні гарнітури, обідні столи та пральні машини височіли від сходинок до стелі. Понад дванадцять ліфтів із двадцяти не працювали. Решта працювала з перебоями, за бажанням будь-якого владного клану.

У холі Вайлдер обережно зазирнув до порожніх шахт. Шматки металевого поруччя та водопровідних труб, що перегороджували шахти як стопори, щоби не дати ліфтам проїхати, самі утворювали щось подібне до сходів.

Стіни було списано гаслами і непристойностями, списки мешканців перетворилися на божевільні каталоги. Біля дверей холу чіткий дороговказ у військовому стилі позначав єдині безпечні сходи, якими можна користуватися рано-вранці та в комендантську годину — протягом трьох годин.

Вайлдер підняв камеру та подивився на знак через видошукач. Відмінний вийде початковий кадр. Вайлдер, як і раніше, був переконаний, що необхідно залишити візуальне свідчення всього, що відбувається у висотці, хоча рішучість його танула. Розпад висотки нагадував йому один фільм: містечко в Андах сповзало схилом гори до загибелі, а мешканці неквапливо знімали з мотузок білизну в садках, що розвалювалися, продовжували готувати на кухнях, поки навколо валилися стіни...

Уже двадцять поверхів уночі залишалися без світла, та понад сотню квартир було покинуто мешканцями. Кланова система, що давала мешканцям почуття безпеки, тепер майже розвалилася: мешканцями опановувала апатія або параноя. Повсюди люди ховалися у квартирах, а то і збивалися в одну кімнату, завалюючи вхід барикадою. На майданчику 5-го поверху Вайлдер зупинився, дивуючись, що навколо немає ні душі. Він чекав біля дверей до холу, ловив кожен підозрілий звук. З тіні виникла висока фігура літнього соціолога з мішком відходів у руці і рушила, ніби привид, засміченим коридором.

Попри руйнацію будинку — води майже ніколи не було, вентиляційну систему засмітили недоїдками й екскрементами,— завидна більшість мешканців вели себе стримано. На майданчику 7-го поверху Вайлдер зупинився ще раз, щоби справити нужду прямо на сходинки. Чомусь його здивував вигляд сечі, яка тече між ногами. Але це була дрібниця. Вайлдер бачив особливе задоволення в тому, що під час нічних сутичок і нападів може мочитися, де захоче, та срати в занедбаних квартирах. Минулої ночі він радісно ганяв перелякану жінку, яка благала його не сцяти на підлозі її ванної.

Так чи інакше, Вайлдер любив і розумів ніч: тільки в темряві звільнялися пригнічені інстинкти. Він радів прояву нових збочених рис характеру. На щастя, вести себе як виродок ставало тим легше, чим вище він піднімався,— немов під впливом таємничої логіки висотки.

Вестибюль 10-го поверху був порожній. Вайлдер прикрив двері на сходи і рушив до торгового центру. Банк було зачинено, як і перукарню, і винну крамницю. Остання касирка супермаркету — дружина оператора з 3-го поверху — стоїчно сиділа за касою, приречена панувати, як Британія, над морями сміття. Вайлдер пройшовся вздовж порожніх полиць. На дні морозильних прилавків у жирній воді плавали гнилі пакети. У центрі торгового залу розсипалася піраміда упаковок із собачими бісквітами.

Вайлдер поклав у кошик три пачки бісквітів і шість банок котячого корму. Із цим Гелен і хлопчики протягнуть, поки Вайлдеру не вдасться вломитися в чужу квартиру і знайти схованку з їжею.

— Залишився тільки корм для тварин,— поскаржився він касирці.— Нічого не замовляєте?

— Попиту немає,— відповіла жінка, машинально погладжуючи рану на лобі.— Усі,

1 ... 29 30 31 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Висотка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Висотка"