Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

Поліна

Мій ранок, гаразд буду з вами відверта, день, прокидаюся я ближче до дев'ятої, ну, а в місті або коли не перебуваю на завданні, прокидаюся о десятій. Так от, після сніданку ми зібралися за великим столом, для розробки плану пошуків скарбів.

- Пропоную розділитися й обстежити острів, з усіх боків.

- Чому ми не можемо скористатися компасом? - Запитав Павло.

- Через те, що компас був зроблений таким чином, що він може вказати тільки правильність обраного острова, а далі шукачі самі повинні будуть відшукати схованку. - Пояснив Дмитро.

- Значить, не все так просто як ми гадали, - зауважив Павло.

- Так, - відповіла я, мигцем подивившись на нього, - моя пропозиція - розділиться на невеликі групи й обстежити кожен свою частину острова. Так ми зможемо швидше впоратися з островом, а тримати зв'язок будемо за допомогою рацій.

Обвівши поглядом кожного, і не почувши заперечення і критики, я продовжила:

- Для початку розберемося з Південною частиною острова. Валера, Єва і Клер, думаю, якщо ми так побудуємо наші групи, усі залишаться в плюсі. - Павло ствердно кивнув. - На вас Західна частина, Південної сторони.

- Ви і я, обстежимо центральну частину острова, якщо ви, звісно, не заперечуєте. - Павло відірвав свій погляд від карти острова і подивився мені в очі.

- Ні, - розгублено промовила я. - Тоді Наталі та Грег залишаться на базі. 

- Я і Нік, хотіли б зайнятися Східною частиною. - Вліз Діма.

- Добре, тільки візьміть із собою Зою. Північну частину беруть на себе Оксана, Джеймс, Емма, Роман, Том і Микола, беріть човен і вирушайте туди. Уже на тій стороні розділитеся, і одна команда обстежить правий берег, а друга візьме на себе лівий берег. 

Приготування не зайняли у нас особливо багато часу, ми збиралися максимум годину.

Валера, Західна частина острова, Південної сторони. 

Я, моя дружина і програміст тіньових шукачів, крокували нерівними стежками. Легкий морський бриз приносив із собою солонуватий запах океану. Ми йшли, озираючись на всі боки, а Клер, яка йшла позаду, дивилася в невеличкий планшет, але час від часу підіймала голову й озиралася.

- Дивно, що на цьому острові досі ніхто не поселився. Місце це тихе і мальовниче, багато дрібних тварин і птахів. - Говорила моя дружина.

- Можливо, справа в дивних течіях. - Висловив я свою теорію, штовхнувши пальцем кепку назад. - Іноді, екосистема буває занадто ізольованою. Або хтось постарався, щоб тут ніхто не жив.

- Цілком можливо. - Промовила Клер, відриваючись від планшета. - Павло мав рацію - цей острів не такий простий, як здається.

- Ти вже давно працюєш із ним, яке враження він на тебе справив? - Запитала Єва.

Клер усміхнулася, прибираючи планшет у рюкзак:

- Павло? Він той ще хитрун. Завжди тримає туз у рукаві. Холоднокровний і прагматичний лідер. З чуток, у нього було важке з братом дитинство, але щось конкретне я вам розповісти не зможу, він ніколи про це не поширювався.
 

Наталі, табір острова. 

У таборі, де тишу порушував лише спів далеких птахів і шелест листя, я сиділа під накриттям, що закривав мене від спекотного сонця, а Грег щось робив у своєму курені. Уся команда вирушила на пошуки, але нам було доручено залишатися тут, підтримувати зв'язок, бути готовими надати медичну допомогу і стежити за обладнанням. 

За ці кілька тижнів ми зустрічали безліч людей, але хто б міг припустити, що ми станемо ділити ці скарби з «Тіньовими шукачами».

У Німеччині зараз прохолодно, напевно йде дощ, а можливо, сніг. Скажу чесно, мені більше до душі прохолодна погода, ніж цей спекотний острів. Але питання, які не давали мені спокою і все кружляли у свідомості це: Як ми будемо ділити знайдені скарби? Чи знайдемо ми їх? Яким буде результат нашої місії? Чи повернемося ми?

Зоя, Східна частина острова, Південної сторони.

Діма, я і Нік, крокували вузькою стежкою, розглядаючи все навколо, а особливо невеликі скелі в цій частині острова. Навколо нас панувала тиша, порушувана лише рідкісними криками птахів і шелестом вітру. Я знала, що сонце було ще високо, але тут панувала приємна прохолода. 

- Слухайте, а ви коли-небудь замислювалися, що будете робити, коли вся ця історія зі скарбами закінчиться? - Несподівано запитав Нік.

- Як на мене, краще б вона закінчилася якомога швидше. - Відповіла я.

- Не любиш пригоди? - Здивувався він. 

- Та ні, дуже навіть люблю. Просто, - зітхнула, - у нас у Німеччині скоро сніг має випасти, ми з сестрою дуже любимо цю пору року і в нас є традиція. Пов'язана вона з тим, що як тільки випаде перший сніг, ми йдемо на гірськолижний курорт і катаємося. Я на лижах, сестра на сноуборді. - Він кивнув, приймаючи мою позицію. 

- А ти Діма? - Звернувся він до нього. - Ти ніколи не думав, що життя в пригодах стало чимось більшим?

Кучеров задумався. Мабуть обмірковував це питання. Утім, він ніколи не поспішав із відповіддю.

- Так, ці пригоди мене затягнули, - зізнався він. - І спочатку я ставився до неї як до робота, але потім зрозумів, що зустрів не просто групу людей, я зустрів сім'ю.  - Брат Павла усміхнувся.

- А ти Нік? Що щодо тебе? - Поставила я запитання у відповідь.

- Гарне запитання, - почухавши потилицю, він продовжив. - Якщо чесно, я особливо не будую планів. Живу за ситуацією. Куди брат, туди і я.

Роман. Десь, на Північній частині острова.

Група повільно пробиралася через густу рослинність північної частини острова. Тут густі дерева і зарості створювали тіні, роблячи пейзаж похмурим і загадковим. Оксана йшла попереду, Джеймс слідував за нею з камерою, знімаючи навколишній ландшафт і фіксуючи деталі для археологічний звітів. Емма і я йшли трохи позаду, а Ніколай і Том трималися в тіні, але були напоготові. 

- Тут явно має бути щось цікаве. - Тихо сказала Оксана, перериваючи тишу. - Може, ми навіть зможемо знайти вхід до печери зі скарбами.