Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

"Як же нам перебратися?" - подумав Дерек і тут його ліве вухо занедужало від гучного вереску, що пролунав з тієї самої печери. Хлопчик закрив вуха долонями і страшенно скривився.

- Та хто там так голосно може плакати? - Запитав хлопчик, коли все замовкло.

- Ходімо подивимося? Чи може цей «хтось» зможе нам допомогти перебратися? – Запропонував Нічничок. Дерек хитнув головою на знак згоди і ступив у печеру.

Герої не поспішаючи спускалися темним тунелем, що йде вниз. Поступово коридор загортався літерою «Г», за рогом горіло світло. Друзі акуратно визирнули з-за стіни, за нею сидів зелений лускатий рогатий дракон! Він був лагідним і дуже довгим, на його морді були довгі вуса, а ось крил не було. Спочатку непрохані гості злякалися, але придивившись, побачили, що бідний дракон сидів і плакав. Він витирав сльози зі своєї витягнутої морди, а вони все одно продовжували стікати його щоками. Навколо дракона лежали продірявлені каструльки, величезні вінчики, формочки для випікання, які були порізані на шматки. Уся підлога була засипана горами борошна, а сам дракон був одягнений у неймовірного розміру фартух із зображенням полунички посередині. На голові господаря печери височів кухарський ковпак з прорізами для рогів. Дерек і Нічничок заляскали віями, дивуючись,  і вийшли з-за рогу.

 - Хто тут? – Крізь сльози озлоблено промовив зелений дракон. Він повернув свою вусату морду у бік друзів.

- Мене звуть Дерек, а це мій друг Нічничок. – Тихо промовив хлопчик. - Ми хотіли перейти на той бік ущелини, але почули, як ти плакав. Що трапилося?

Дракон дістав носову хустку з кишені фартуха і висморкався. Потім він довго вдивлявся в обличчя тих, хто прийшов, і нарешті сказав:

- Я - Лі Алтер - дракон, який попри всі закони нашого світу любить готувати.

- Ти кухар? – Засміявшись, спитав хлопчик.

- Так! І що тут такого? – Обурився дракон.

- Пробач, але ти перший дракон, який готує тортики та різні смаколики! Адже зазвичай ви нападаєте на міста та крадете скарби?

- Інші побратими справді так роблять... Але мені це не цікаво! Для мене найбільше багатство – це можливість готувати солодощі! Я... я готую торти самому королю степу! – Прокричав дракон, підсунувши свою морду до друзів.

          - Але чому ти тоді плачеш? І що з твоїми каструльками? - Запитав Дерек, а дракон знову заплакав.

          - Тому що злий лицар напав на мене без причини й образив! Він зіпсував все моє борошно, зіпсував мої формочки! Ще й мене своєю зубочисткою вколов! - Дракон розгорнув праву лапу, прямо в її середині була наскрізна рана.

- Навіщо він це зробив? – Спохмурнів Дерек.

 - Він сказав... що я напав на місто і збирався його спалити! Але я літаю в місто біля підніжжя до свого друга, щоб купити муки та інші інгредієнти. А він допомагає мені переправляти мої торти королеві. Не можу ж я сам у замок передавати торти? Мене тут же мечами заколють!.. А я б так хотів сам доставляти королеві свої вироби... Тепер... я навіть нічого приготувати не можу... - заревів дракон. - А до завтрашнього ранку мені треба приготувати великий торт до дня народження короля!

- Не турбуйся, Алтере! Я схожу до того лицаря і попрошу, щоб він за все відповів і відшкодував зіпсоване! Адже ти не винен, а він, навіть не розібравшись, напав на тебе!

- Ти мені допоможеш? – Здивувався дракон.

- Звичайно! Тільки не знаю, де живе цей лицар? - Повів плечима маленький гість.

- Він живе у столиці «Степового Королівства», має золоті ворота при вході в будинок. А сам він є драконоборцем, хоча через нього стільки добрих драконів загинуло!

- Ясно, почекай трохи, Лі Алтер, скоро все буде добре! - Дерек вибіг з печери, спустився до підніжжя і вже в самому низу подумав: «А як мені добратися до тієї столиці? Нічничок сказав, що це дуже далеко... пішки ми навряд чи туди дійдемо...»

- Дерек, поклич на допомогу нашу пані Денте! Вона нам точно допоможе! – Вигукнув Ночничок, витягнувшись із кишеньки у жилетці.

         - Ти маєш рацію, мій друже! - Хлопчик зробив крок уперед і голосно, наскільки міг, свиснув тричі. Земля затремтіла і на горизонті з'явилася величезна срібна вовчиця. Вона наближалася дуже швидко і невдовзі вже стояла біля маленького героя.

- Чим я можу допомогти тобі, хлопче? – Запитала богиня.

- Мені потрібно в "Степове Королівство", один лицар образив мого друга!

         - Добре, я допоможу тобі, малюку. Я відвезу тебе туди і поверну в цілісності та безпеці.

- Дякую вам, богине Денте! – Сказав Дерек, вклонившись. Потім він забрався на загривок магічного створіння. Усадив поперед себе Нічничка і міцно схопившись за срібну шерсть, дав зрозуміти вовчиці, що можна їхати.

Богиня Денте мчала галопом, одним стрибком долаючи дві милі. Вона перестрибувала цілі річки та села. Вітер укладав її вовну хвилею, залишаючи позаду вовчиці срібну доріжку. Вже надвечір герої дісталися столиці. Вовчиця лягла на землю, висунувши язик і жадібно вдихаючи повітря.

- Я чекатиму вас тут. Поспішайте, час не чекає. - Дерек повернувся до міста і стиснувши долоні в кулаки, побіг до столиці королівства.