Читати книгу - "Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі"

другій помістив допоміжні війська, за якими йшли його карфагеняни, а в самому тилу залишив італійців, на яких не покладався. Побудова ця була розрахована на те, щоб допоміжні війська не могли бігти, оскільки перед ними був ворог, а позаду їм закривали дорогу карфагеняни; тому їм волею-неволею доводилося по-справжньому битися, і Ганнібал сподівався, що вони розіб’ють або принаймні втомлять римлян, а він тим часом вдарить їх свіжими силами і легко доб’є вже втомлені римські війська.

На противагу цьому Сципіон поставив гастатів, принципів і тріаріїв звичайним порядком, при якому одні частини можуть вливатися до лав інших і один одного підтримувати. У першій лінії він залишив безліч інтервалів. Щоб приховати це від ворога і переконати його, що перед ним суцільна стіна, Сципіон заповнив інтервали велітами, яким при появі слонів наказано було негайно очистити дорогу і відходити крізь ряди; таким чином, удар слонів припав на порожнє місце, а в битві перемога залишилася за римлянами.

ЗАНОБІ. Ви нагадали мені своєю розповіддю про цю битву, де Сципіон наказав своїм гастатам не відступати в інтервали лінії принципів, а розділив їх і направив на фланги, очистивши дорогу принципам, коли прийшов час рушити їм вперед. Чи не скажете ви мені, чому він ухилився від звичайного порядку?

ФАБРІЦІО. Звісно. Справа в тому, що Ганнібал зосередив свої найсильніші війська в другій лінії. Сципіону довелося протиставити йому таку саму силу, і він поєднав для цього принципів з тріаріями. Інтервали в лінії принципів були зайняті тріаріями, тож для гастатів місця вже не було; тому Сципіон не сховав їх серед принципів, а наказав розійтися в обидва боки і розташуватися на флангах.

Зауважте, однак, що розкривати таким прийомом першу лінію, щоб очистити місце для другої, можна тільки за очевидної переваги. Рух цей відбувається тоді в повному порядку, якщо він і був виконаний Сципіоном. При невдачі такі дії закінчуються повним розгромом, і тому необхідно залишити собі можливість відтягнути війська в другу лінію.

Повернемося, однак, до нашої розмови. У азіатських народів серед всяких винаходів, придуманих ними для залякування ворога, вживалися колісниці з косами на всі боки; вони не тільки проривали ряди, а й знищували косами противника. Римляни боролися з ними у три способи: будували війська глибокими масами, розступалися перед колісницями, як перед слонами, очищаючи їм дорогу, або вдавалися до інших засобів, як, наприклад, Сулла у війні з Архелаєм, у якого цих колісниць з косами було дуже багато. Римський полководець вбив в землю за першою лінією військ ряд кілків і зупинив цим наліт колісниць. Зауважте, що Сулла при цьому побудував свої війська по-новому: він помістив велітів і кінноту позаду, а всю важку піхоту висунув вперед, залишивши при цьому досить широкі інтервали, щоб в разі необхідності заповнити їх своїми запасними силами; у розпал бою кіннота пронеслася через інтервали і вирішила цим перемогу.

Якщо ви хочете під час бою привести ворожі війська в замішання, то треба вигадати що-небудь, що може налякати противника, наприклад, поширити звістку про прибуле підкріплення або обдурити його видимістю, щоб приголомшений супротивник легше піддався. Подібними прийомами з успіхом користувалися римські консули Мінуцій Руф і Ацилій Глабріон. Інший полководець, Гай Сульпіцій, під час битви з галлами посадив на мулів та інших тварин, непридатних для війни, нестройові частини і, розташувавши їх порядком, що нагадує важку кінноту, велів їм виїхати на сусідній пагорб; ця хитрість дала йому перемогу. Те саме зробив Марій, воюючи з тевтонами.

Якщо під час бою корисні обманні напади, то незмірно дієвими є справжні атаки, особливо коли вони несподівано здійснюються з тилу або з флангу в розпал справи. Зробити це важко, якщо тому не сприяє місцевість; адже для таких дій частина війська має бути прихована, а на голій рівнині це неможливо. Навпаки, воюючи в лісах або горах, дуже зручних для засідок, можна прекрасно заховати частину своїх сил і нанести противнику нищівного і раптового удару, який завжди допоможе здобути тобі вірну перемогу.

Дуже важливо іноді розпустити під час бою чутки про загибель ворожого полководця або про втечу частини його війська; хитрість ця часто приводила до успіху. Ворожу кавалерію легко злякати несподіваним звуком або видовищем. І так робив Кір, який виставив верблюдів проти коней, а Пірр одним виглядом своїх слонів розладнав і розігнав всю римську кінноту. В наші дні турки розбили перського шаха і сирійського султана громом рушничного вогню, який так налякав незвичну до такого звуку їхню кінноту, що здолати її було вже легко. Іспанці в боротьбі з Гамилькаром поставили в першій лінії вози, запряжені биками і набиті соломою, яку з самого початку бою запалили; злякані воли кинулися на лінію військ Гамилькара і прорвали їхні ряди.

Багато полководців люблять обманювати противника, заманюючи його в засідки, коли цьому сприяє місцевість. На відкритих і широких рівнинах викопують ями, злегка прикриті хмизом і землею; між ними залишені проходи, і, коли зав’яжеться бій, власні війська відступають, а ворожі солдати, що їх переслідують, провалюються під рови і гинуть.

Якщо під час бою відбудеться подія, яка може налякати людей, то дуже важливо зуміти її приховати і навіть отримати з неї користь, як вчиняли Тулл Гостилій і Луцій Сулла. Помітивши зраду частини своїх солдатів, які перейшли до ворога, і страшне враження, справлене цим на всіх інших, Сулла негайно розпорядився оголосити по всьому війську, що все відбувається за його наказом. Це не тільки заспокоїло воїнів, але надихнуло їх настільки, що перемога залишилася за римлянами. Той самий Сулла віддав одного разу загону солдатів наказ, при виконанні якого всі вони загинули. Щоб не злякати військо, він оголосив, що була знищена частина, яка складалася зі зрадників, і він навмисне віддав її в руки ворога. Серторій під час війни в Іспанії вбив свого ж воїна, який повідомив йому про загибель його легата, і зробив це з остраху, що звістка пошириться і перелякає все військо.

Найважче — це зупинити військо, що біжить і заставити його поновити битву. Необхідно відразу зрозуміти, чи побігло усе військо, чи тільки його частина; якщо усе — то справи кепські, якщо частина — то можна ще спробувати як-небудь допомогти. Багато римських полководців кидалися втікачам навперейми, заставляли їх зупинитися і грізно соромили за боягузтво, як вчинив, наприклад, Луцій Сулла. Побачивши, що частина його легіонів розбита