Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

систем. Їх потрібно вивчати в усій повноті, тому недостатньо зосереджуватися на транспортній спроможності лише однієї чи двох річок. Потенціал річок визначає низка різних умов: швидкість течії, кількість водоспадів і природних бар’єрів, максимальний і мінімальний рівень води, вплив чи брак впливу припливів і відливів на річку, зміна рівня води впродовж року й кількість намулу та осаду у воді. Такі чинники визначали не лише можливості транспорту, але і його вартість, адже це допомагало зрозуміти, скільки разів товари потрібно розвантажити й завантажити знову. Це впливало й на регулярність перевезень, наприклад чи можна перевозити товари увесь рік, проти чи за течією. Гідрологічні особливості водойм визначали також тип суден і відповідно вагу та кількість товарів, які можна було перевезти. Іншими природно-географічними змінними були відстань між судноплавними річками та каналами, сировиною та ринками, а також точки, де судноплавні річки впадають у море. Виникають такі запитання: де були річки й потоки, які можна було використовувати весь рік для наливних коліс, щоб регулярно й невпинно урухомлювати машини на текстильних фабриках і міхи побіч доменних печей? І де з плином часу розвинулися технологічні традиції, завдяки яким суспільство було здатне користуватися водними шляхами та такими джерелами сили?

Багато хто відкидав важливість географічних умов для інтерпретації промислової революції. Ось типовий вислів: «Географія двох протилежних кутків Євразії, на мою думку, не відрізняється такою мірою»[157], щоб цим пояснювати різні шляхи розвитку країн. Клопіт із цим аргументом полягає в тому, що він цілком вичерпний, коли йдеться про загальний клімат, близькість до моря, ресурси сільського господарства, пори року, ґрунт, але він ігнорує один цілком вирішальний фактор. Маю на увазі те, що більшості країн бракувало передумов, щоб індустріалізуватися в XVIII і на початку XIX століття — у них не було ані потрібних водойм, ані відповідних відносин між водоймами та суспільством, які уможливили б механізацію текстильних заводів і побудову ефективних доменних печей у галузі металургії. Не мали вони й матеріально-фізичних передумов для транспортної мережі, що створила б національні ринки й ефективно пов’язала б їх із новими глобальними транспортними шляхами через океани. Величезні зміни в суспільному житті, як-от промислова революція, мають, певна річ, низку різних причин. Зовсім не варто зосереджуватися лише на одній причині, як це роблять багато теорій. У цьому розділі розгляну комплексні причинові зв’язки й історичні тенденції, але передусім згадаю передумови, які взагалі вможливили революцію.

  Текстильні фабрики, організація праці та гідроенергія

Перша в історії текстильна фабрика з’явилася 1771 року в Кромфорді, графство Дербішир. Подеколи тут працювали аж 1000 осіб, а власником фабрики був чоловік на ім’я Річард Аркрайт. Незабаром він став одним із найбагатших британців і побудував кілька схожих фабрик у регіоні, за його зразком згодом почали будувати заводи чи не в усій Англії.

Аркрайт був утіленням людини, що зробила себе сама. Його батько був кравцем, і родина не мала грошей, щоб відрядити Річарда до школи. Тож він походив не зі шляхетної родини, не мав особистих зв’язків із британськими торговельними інвестиціями в Азії чи на Карибах і не нажив статків завдяки трансатлантичній торгівлі рабами. Аркрайт починав цирульником і перукарем, а згодом винайшов і вдосконалив те, що назвуть Water Frame і Spinning Jenny[158]. Він відіграв революційну історичну роль, адже зміг поєднати незвичне джерело енергії зі звичним водяним колесом. Аркрайт винайшов «вічний двигун», завдяки якому машини на його фабриці працювали, що й було передумовою його першості.

Фабрика Аркрайта лежала неподалік річки Дервент. Ще 1721 року нижче за течією цієї річки, неподалік Дербі, уже відкрили фабрику з виробництва шовкового текстилю. Цю першу механізовану текстильну фабрику запустили два брати після того, як один із них побував у П’ємонті, де вчився в італійців, як вони використовують водяні колеса у виробництві текстилю. Впливовим теоріям, які пояснюють тріумф Англії, стверджуючи, що передумовою капіталізму стала протестантська етика, буде складно відповісти, чому один із братів вирушив саме до католицької країни. Річ у тім, що на початку XVIII століття в Італії, у багатому на воду регіоні П’ємонті під Альпами, існувало підприємництво, яке британці були зобов’язані запозичити. Тож вони скопіювали італійську технологію водяних коліс і тамтешній концепт фабрик, а відтак встановили водяне колесо в Дервенті. Тривалий час виробництво йшло добре. Та ось вода в річці замерзла. Фабрикам не зоставалося нічого, крім як тимчасово зупинити виробництво.

Аркрайт придумав простий, але розумний розв’язок проблеми, що погубила фабрику неподалік Дербі. Неподалік із шахти витікав маленький струмок, і Аркрайт збагнув, що має джерело енергії, яке діятиме весь рік, незалежно від посухи чи холоду. Цей струмок із постійно літеплою водою відвели на ділянку, де стояла фабрика, підняли на достатню висоту, щоб вода, падаючи, могла обертати колеса, які відтак урухомлювали машини на фабриці. Так творилася історія, а таємниця першої сучасної фабрики полягала ані в революційних відкриттях у галузі гідрології чи термодинаміки, ані в читанні Лютера чи Ньютона. Її успіх зумовив струмок Боннсал. Підхід та ідеї Аркрайта довели, що він міг стати піонером та підприємцем. Але якби він не використав джерело сили, що крутило його прядильні машини увесь рік, і в такий спосіб не продемонстрував би, що тривале промислове виробництво за допомогою сили води можливе, ми навряд про нього колись почули б.

Усі найважливіші текстильні фабрики в Англії — як і 1780-го, так і 1800-го і 1820-го — працювали від води, наслідуючи Аркрайта[159]. Нові фабрики й новий спосіб організації праці стали можливими, адже Аркрайт і його послідовники знайшли надійне та передбачуване джерело води, яке могло б обертати колеса весь рік. Зважаючи на те що якість текстильних продуктів, а також регулярність виробничого процесу була передумовою і, як здавалося згодом, гарантією успіху на ринку, люди сміливо інвестували в цю нову промисловість. Навіть після винайдення парових двигунів чимало промисловців і фабрик і далі використовували воду як рушій, адже це було дешевше та простіше.

Модель фабрики Аркрайта можна було завиграшки поширити в цій частині Англії, тому регіон швидко став найуспішнішим і за кілька десятиліть перетворив Англію на чільного виробника бавовни у світі. Тут були гідрологічна система й топографічні риси, що давали значні переваги, як порівняти з іншими. Мало регіонів у Європі, якщо такі взагалі існують, — і точно жоден регіон у Китаї чи Індії, — мали такі водойми та топографію, які могли б забезпечувати обертання коліс весь рік. В Англії дощило майже постійно, тому води тут ніколи не бракувало. Такий клімат грав на користь мерсеризації бавовни. Крім того, мово­знавство вказує на іншу деталь, що має істотне топографічне значення для здатності цих річок нести енергію. Манчестер розташований посеред регіону, що стане відомим як Мекка нової бавовняної промисловості. Сама назва «Манчестер» походить від слова, яке означає «персоподібні пагорби» — ця промовиста метафора чи не найкраще описує вкриту горбами місцевість «Текстильної Англії». Між «персами» протікало чимало маленьких, легко контрольованих річок із малим вмістом намулу. Поєднання топографії з регулярними опадами ідеально забезпечували обертання коліс, а отже, роботу машин.

Цю частину Англії можна, з дещо ширшої перспективи,