Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Обличчя в неї було ромбовидної форми з гладенькою і підтягнутою шкірою. Мигдалеподібні очі не прилягали надто близько до піднятого вгору носа. Брови, вії та очі мали темно-коричневе забарвлення.

Навряд чи господиня була старша за Чоловіка.

- Моє ім'я Оксана, але всі кличуть мене Ксюшею, - сказала жінка голосом значно вищим, ніж уперше, подаючи свою мініатюрну руку гостеві.

Той мовчки простягнув свою і потиснув у відповідь.

Господиня опустила голову, спостерігаючи, як її мініатюрна долоня губиться у великій долоні Чоловіка. Вона на секунду втратила самовладання і прикусила нижню губу.

- Сідайте, хлопчики, - іншою рукою вказала жінка. - Ви, напевно, зголодніли? - запитала вона й обвела поглядом усіх трьох.

- Так, Ксюша. Весь день на ногах. Як завжди, на службі у Великого Блага, - підтвердив служитель у кепці.

Господиня не очікувала, що її пропозицію присісти приймуть і поглядом давала це зрозуміти обом служителям.

- Ви, хлопчики, напевно, поспішаєте? - з викликом запитала вона. - Я знаю, вам треба назад на свій пост. Зараз загорну вам пельменів із собою, а от гостеві краще не ходити вночі островом, нехай він залишається в мене.

- Ксюша, я вільний як вітер... - почав служитель без кепки, але його напарник наступив йому на ногу. - Зазвичай я вільний як вітер, - поправив сам себе служитель без кепки, - але сьогодні й справді треба повертатися на пост.

- Я так і знала, - з нарочито-фальшивим розчаруванням відповіла Ксюша. - Зараз принесу вашу вечерю, хлопчики. У мене якраз залишилося кілька порцій вареників з овочами та грибами.

- Ксюш, можливо... Ні, я не наполягаю. Але, можливо, у тебе якимось чарівним чином загубилося кілька пельменів із креветками? - запитав служитель у кепці.

- Про що це ти? На острові заборонено їсти м'ясо в будь-якому вигляді, - відповіла господиня.

Служитель без кепки ще раз жестом вказав на зріст Чоловіка.

- Я пошукаю, - трохи роздратовано відповіла жінка.  

Ксюша швидким кроком пішла на кухню. Пишна спідниця підстрибувала вгору з кожним її кроком.

- Слухай, - служитель без кепки смикнув рукав Чоловіка. - Уже готовий вибачитися за мою ключицю? - без частки негативу запитав служитель.

- Ти кинь це все, - неголосним голосом втрутився напарник у кепці. - Завтра він сам тебе знайде, щоб вибачитися і навіть подякувати.

- Ловлю на слові, - пошепки відповів служитель без кепки.

Чоловік стояв на одному місці і не був упевнений у собі. Якоюсь мірою йому навіть стало страшно. Невже він продав свою душу заради судоку?

Він дістав згорнутий у трубку журнал зі своєї задньої кишені. Розгорнув його і при світлі ламп прочитав «Збірник анекдотів». Відкрив журнал і першим, що він побачив, було:

***

Монахи, які зберігають обід мовчання, ненавидять, коли в туалеті вимикають світло.

***

Чоловік швидко перегорнув далі, але не знайшов жодного судоку в журналі.

Господиня повернулася з кухні з червоною помадою на губах. У руках вона тримала стовпчик із трьох круглих бамбукових парилок.

- Дві верхні з овочами, найнижча з креветками, - поінформувала вона.

- Ксюша, ти просто Свята у плоті, - подякував служитель у кепці.

Щось відгукнулося у Чоловіка всередині на слові «Свята».

- Промінчик світла в темному царстві, - додав другий, без кепки, і прийняв від господині бамбукові парилки.

- Завтра вранці не забудьте принести все, а то майбутні пельмені я начиню вашими вухами, - пригрозила господиня.

- Не турбуйся, Ксюш, - відповів служитель без кепки.

- Гарного вечора, Ксюшо, - попрощався напарник у кепці й обидва залишили пельменну.

Чоловік залишився наодинці з господинею, відчуваючи, що має повне право покинути заклад, адже він опинився тут обманом. Він погодився прийти сюди в обмін на судоку, а отримав збірку анекдотів.

- Господиня, - невпевнено почав Чоловік.

- Я Ксюша, - перебила його господиня.

- Я...

- Дуже голодний, - продовжила за ним Ксюша. - Я знаю. Ти вибач, але все готове я віддала тим хлопцям. Сідай за будь-який столик, і я нагодую тебе чимось особливим.

Чоловік не пам'ятав, коли востаннє він їв щось особливе, тож слухняно присів за найближчий столик біля дверей.

- Але тобі доведеться почекати, - попередила його Ксюша.

Вона підійшла до вікон, що виходять на вулицю, і опустила рулонні штори. Після повернулася на свою кухню.

Через скляну заслінку, Чоловік здалеку спостерігав за Ксюшею, яка радісно метушилася і щось готувала.

Кілька каструль на кухні сильно вирували. Їхні кришки злегка підстрибували, деренчачи і постукуючи по краях каструль.