Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

- Ти майбутній наступник батька. - сказала я намруживши брови. - Ти повинен бути тут і це повинно тобі подобатися.

- Мені ніколи не подобалася вся ця пафосність.

- Тобі не подобалося і працювати у офісі батька, але зараз це змінилося.

Брови Макса злетіли вгору.

- Звідки ти це знаєш?

- Я…раніше ми також ходили на аукціон. Тоді тобі не подобалося тому звідти і зробила висновок.

- Ага. Ну так. Здогадка.

Рука Макса потягнулася до шампанського, котре стояло на столі. Він підніс келих до губ і мене наче током вдарило. Я різко перехопила келих ігноруючи момент дотику наших подушок пальців. Вміст бокалу ледь не вилився.

- Що не так? - спитав хлопець.

- Ти вживаєш ліки. Їх не можна співвідносити з алкоголем.

Макс скривився.

- Ти зараз нагадуєш батька.

- Я просто попередила.

Макс важко здихнув .

- Ти відхилила мою пропозицію. Але все ж, я піду прогуляюся. Тут надто нудно.

Хлопець покрокував повз мене а я на хвилину задумалася. Нічого ж не станеться, якщо я один день проведу без кордонів? Завтра і так повернуся назад до універу і ми знову не будемо бачитися. А один вечір не матиме суті. Чи не так?  Спокуса прогулятися перемогла, і я швидким кроком наздогнала Макса.

- Я ж казав, що погодишся. - сказав він з посмішкою, коли я зрівнялася з хлопцем.

Він притримав двері, коли ми вийшли на вулицю. Моє пальто залишилося всередині а надворі і без того було холодно. І до цього всього ще й постійне відчуття холоду. Я здригнулася, зустрівшись із холодним повітрям.

- Мені прос то буде нудно самій. - виправдалася я.

Хлопець кивнув.

- Тобто зі мною тобі не нудно?

І чому він настільки чіпляється до моїх слів?