Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Перші пів години вся увага була привита до нашої сім’ї. Звичайно ж, Макс викликав у всіх шок. Я впевнена, що половина цих посміхнених зараз і приємних людей вже поховали його. А тут така несподіванка.

Але, це було навіть не половина з усього часу перебування тут. Зараз же я стояла за нашим столиком. Неподалік дівчина на скрипці вигравала одну з класичних мелодій. Георгій із мамою вже загубилися у натовпі, Катя також зникла з поля зору. Денис же мене дивував з кожною секундою, бо зараз він неподалік кружляв у вальсі з однією із доньок відомих людей. Я дивувалася з нього. У свої шість він був надто дорослим. Я у його віці не те щоб вальс, я його і досі не вмію до путя танцювати, я ще у ляльки грала і навіть не думала про хлопців. Напевно, Макс з ним має дуже тісні стосунки. Я сама до себе посміхнулася. Денис завжди бере приклад з старшого брата. Ще з першого дня. Я і досі пам’ятаю, як перед нашим приїздом до будинку Георгія цей малюк уже фанатів від Макса. Хоча жодного разу не бачив його та й Георгій не так часто згадував про нього. Частіше, якщо розмова заходила про дітей Георгія до розмова крутилася навкруг Каті.

Зараз я розуміла причину. А ще була рада, що відносини Георгія і Макса змінилися. Багато чого змінилося.

Мій телефон завібрував у руці і я глянула на екран та посміхнулася

Andr_an: Ну що, вже помираєш від нудьги?

Kama: Ну, твоя місія була рятувати мене від цього.

Andr_an: А перейшло це до тебе. Я зараз так само помру з нудьги. Похвала від куратора не завадить, але присягаюся. Готувати ці презентації набагато більше коштують ніж звичайна оцінка.

Kama: Я тепер рада, що не взяла собі цю роботу.

Andr_an: Ми після цього дня, маємо піти до клубу.

Я задумалася. Мій погляд зачепився за Макса із Віктором, котрі стояли неподалік. Раптом позаду них з’явився Стас. Хлопець вловив мій погляд та підморгнув. Я відповіла посмішкою.

Kama: Можливо замінимо клуб на вуличні перегони? В тебе ж є моцик.

Andr_an: Рілі? Таке ще існує?

Kama: Не повіриш, але існує. Правда вони не легальні тому участь від них краще не брати. Але подивитися можна.

Andr_an: Мені варто боятися, звідки в тебе інформацію про такі заходи? Не думав, що про це розповідають на світських вечорах.

Я знову посміхнулася.

Kama: Не забувай що я минулого року жила із Максом. Він одного разу брав мене із собою, звідти і знаю.

Andr_an: Він бере у них участь?

Kama: Брав. Декілька разів.

Andr_an: Тоді не розумію чому тобі сумно зараз.

Я підняла брови.

Kama: Тобто?

Andr_an: Ну, погодься, що з ним сумно не буває. І до того ж він до чортиків привабливий.

Мої щоки почервоніли. Я приклала долоню до однієї з них. Холодні руки якось та й допомагали від жару.

Kama: Можна поцікавитися, що ти хотів цим сказати? Хоча ні. Я не хочу знати про думки, котрі були в твоїй голові.

Andr_an: У твоїх думках боюся ритися. Я не мав під цими словами жодного прихованого підтексту.  Але, після розуміння ходу твоїх думок впевнений що ти зараз до біса засоромилася. Не думав, що розмови про брата викликають у тебе такі думки.

Я прикусила нижню губу приховуючи посмішку.

Kama: Він не мій рідний брат.

Andr_an: Погодься, що він має для тебе більший сенс ніж просто зведений брат. З чуток котрі і досі ходять по універі я багато чого зрозумів. Можливо не вся інформація правдива, та все ж я впевнений що він не байдужий тобі.  І до того ж я бачив його фотки. На твоєму місці…хоча ні. Я не на твоєму місці і це дуже добре.

- З ким переписуєшся? - я підскочила від голосу позаду та різко повернулася ледь не стукнувшись із Максом.

- З подругою. - випалила я а брови хлопця здійнялися вгору.

- Цікаво. Тоді ти помилилася з родом. Мало б бути Андріана а не Андріан.

Я закрила свої очі. Наскільки багато він побачив? Мені варто хвилюватися через це, хоча ми ж нічого такого не писали. То чому мені зараз ніяково?

- Не хочеш прогулятися? - спитав він.

Зміна теми мене порадувала. Але, я нагадала собі про кордон котрий я сьогодні декілька разів перетнула, тому відповіла тверде

- Ні.

Брови хлопця злетіли вгору. Напевно, він не очікував такої відповіді.

- Добре тоді. Хоча, я був впевнений що ти погодишся.

- Чому? - спитала я посміхаючись. - Ти ж фактично не знаєш мене. Чому був впевнений що я погоджуся.

Макс на хвилину задумався. А мені було цікаво. Справді, я хотіла погодитися адже прогулянка з ним набагато цікавіша ніж тупе стояння тут.   Але ми і так за сьогодні провели надто багато приємних розмов. А мені стало страшно, що я прив’яжуся до нього і все…все піде по кругу.

Моя думка видасться багатьом дивною. Але…я не хотіла. Розчарування. Не хотіла бачити цю емоцію в очах Макса, якщо и знову станемо близькими і він все згадає. Так, це може статися з такою ймовірністю як і не статися. Але я не була готова ризикувати.

- Не знаю. Я…я просто знаю що ти б не відмовилася. Відчуваю, що тобі тут подобається не більше аніж мені.