Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

— І приберіть оцей розгардіяш. Просто зараз.

Відтак вона розвертається і йде нагору.

Жодного розгардіяшу на столику немає. Там просто стоїть склянка з

водою, яку залишив Ендрю. Щоки в мене пашіють від приниження.

Підходжу до столика й хапаю склянку. Нагорі з гуркотом захряскують

двері до спальні. Дивлюся на склянку в себе у руці.

А тоді, охоплена раптовим гнівом, жбурляю склянку на підлогу.

Вона мальовничо розбивається. Друзки розлітаються навсібіч. Я

задкую на крок. Скалка встромляється мені в ногу.

Дідько, це ж треба було утнути таку дурню.

Кліпаю на залиту водою і засипану скляним кришивом підлогу.

Треба прибрати, а перш за все — варто знайти якусь взуванку, щоб не

поранити ноги склом. Глибоко вдихаю, намагаючись уповільнити

дихання. Зараз приберу скло, і все буде добре. Ніна й не дізнається про

те, що тут сталося.

Але на майбутнє треба бути обачнішою.

12 Приблизно 38 градусів за Цельсієм.

13 Популярне в США телешоу, ведучим якого є комік Стів Гарві. Це вікторина, у якій дві родини-суперниці (по п’ять

гравців у кожній команді) повинні вгадати найпопулярніші, за результатами опитувань громадської думки, відповіді на

різноманітні запитання.

14 Одна миля дорівнює 1,609 кілометра.

РОЗДIЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Цієї суботи по обіді Ніна влаштовує маленьке засідання членкинь

Асоціації батьків і вчителів на задньому подвір’ї будинку. На цій

зустрічі вони мають спланувати проведення заходу під назвою «День

просто неба», протягом якого діти кілька годин проведуть за містом.

Бозна-чому готуватися до цієї події потрібно кілька місяців поспіль.

Останнім часом Ніна тільки про неї і торочить без угаву. А ще вона

надіслала мені щонайменше десяток повідомлень з нагадуванням

заїхати до відділу кулінарії у крамниці — по перекуски.

Я вже починаю нервувати, тому що, коли прокинулася вранці, у

будинку як завжди була свинарня. Не знаю, як таке стається. Може, оті

свої ліки Ніна вживає від якогось психічного розладу, що змушує її

прокидатися серед глупої ночі та влаштовувати розгардіяш? Може, річ

саме в цьому?

От, наприклад, я не уявляю, як за ніч ванні кімнати можуть

опинитися в такому стані. Коли вранці приходжу прибирати до її

ванної, зазвичай на підлозі валяються щонайменше три або чотири

рушники, мокрі до рубця. На рукомийнику завжди засохла зубна паста, яку доводиться відшкрібати. А ще Ніні чомусь страшенно не до

вподоби вкидати брудну білизну в призначений для неї кошик, тому в

мене десять хвилин з гаком забирає те, щоб підібрати з підлоги її

бюстгальтер, спіднє, штани, колготки й усе інше. Хвалити бога, принаймні Ендрю мистецтво вкидання брудних речей до кошика

опанував. А ще ж є речі, які треба не прати, а віддавати до хімчистки, і

таких чимало. Ніна свій одяг не сортує, а якщо, боронь боже, я

припущуся помилки стосовно того, що вкидати до пральної машини, а

що відносити до чистки… Мене за це стратять, без варіантів.

І ще одне. Обгортки від смаколиків. Фантики від цукерок я вигрібаю

з кожної щілини Ніниних спальні й ванної. Мабуть, от воно, пояснення

того, що моя господиня тепер на п’ятдесят фунтів погладшала

порівняно з тим, якою була на світлинах, знятих тоді, коли вони з Енді

щойно познайомилися.

Коли будинок нарешті прибрано згори і донизу, речі відвезено до

хімчистки, решту одягу випрано й випрасувано, часу в мене лишається

зовсім обмаль. Нінині гості прийдуть за годину, а я ще не впоралася з

усіма дорученнями, отриманими від моєї господині. Зокрема, не

забрала з кулінарії закуски. Якщо спробую пояснити їй, у чому річ, вона мене достеменно не зрозуміє. Зважаючи на те, що Ніна мало не

звільнила мене минулого тижня, коли заскочила нас із Ендрю на

перегляді «Сімейної ворожнечі», права припуститися помилки в мене

тепер немає. Треба зробити все, щоб цей вечір минув гладесенько-рівнесенько.

Спускаюся на заднє подвір’я. У Вінчестерів воно чи не найгарніше в

усьому районі. Ензо доклав для цього максимум зусиль: живопліт

підстрижено так бездоганно рівнесенько, наче поралися над ним з

лінійкою. У кутках подвір’я клумби, що додають кольорів тутешньому

пейзажу. А моріжок такий зелений і трава там така соковита, що я

насилу долаю спокусу впасти на неї горілиць і повалятися досхочу.

Однак, вочевидь, мої господарі сюди не вчащають, бо всі меблі на

патіо встигли припасти щільним шаром пилу. І взагалі все тут укрито

щільним шаром пилу.

Боже милий, та в мене ж замало часу на те, щоб навести тут лад!

— Міллі? З вами все гаразд?

За спиною в мене