Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

перебувають у повітрі в радіусі сорока п’яти миль74. Цятки рухалися вслід за літаками. Біля кожної цятки була невелика пластикова позначка, на якій було вказано код розпізнавання судна. Між собою диспетчери називали позначки «креветковими суднами» та посували їх руками, коли літак рухався і його позиція на екрані змінювалась. Коли на індикаторі з’являлися нові судна, їх оголошували по радіозв’язку й також позначали. Нові радіолокаційні системи не потребували «креветкових суден»; натомість чотиризначні коди — включно з висотою польоту — з’являлися просто на екрані індикатора. Проте новіший метод поки що використовувався не надто широко, до того ж, як і всі нові системи, він мав дефекти, які потрібно усунути.

Сьогодні на екрані була незвично велика кількість літаків, і хтось уже встиг зауважити, що зелені цятки розмножуються, наче плідні мурахи.

Кіт сидів найближче до екрана, згорбившись своїм кволим худим тілом на сірому сталевому кріслі. Він увесь напружився; ноги, зігнуті знизу, затверділи, наче ніжки самого крісла. Він зосередився, обличчя було напруженим та кощавим — маскою, яку він не знімав уже кілька місяців. Зелене світло індикатора моторошно підкреслювало глибокі западини під очима. Усі, хто добре знали Кіта й не бачили його більше року, були б шоковані і його виглядом, і поведінкою. Колись він світився доброзичливою, розслабленою аурою; зараз це все зникло. Кіт був на шість років молодший за свого брата, Мела, проте зараз здавався набагато старшим.

Зміни в Кіті Бейкерсфелді помічали його колеги, деякі працювали зараз на інших позиціях в диспетчерському залі. Вони також знали причину цих змін, причину, яка викликала щире співчуття. Проте вони були практичними чоловіками на серйозній роботі, й саме тому зараз старший диспетчер, Вейн Тевіс, приховано спостерігав за Кітом, відзначаючи ознаки напруження. Тевіс, довготелесий, не­квапний техасець, сидів у центрі залу на високому стільці, звідки міг спостерігати через плечі диспетчерів за кількома індикаторами радіолокаторів, що виконували окремі функції. Тевіс особисто оснастив стілець коліщатками й періо­дично їздив на ньому, наче на коні, проштовхуючись своїми техаськими черевиками ручної роботи туди, де потрібна була його допомога в певний момент.

За попередню годину Вейн Тевіс жодного разу далеко від Кіта не від’їжджав. Справа в тому, що Тевіс був готовий за потреби звільнити Кіта від радіолокаційного спостереження, прийняти рішення, яке, як підказував йому інстинкт, може знадобитися в будь-який час.

Старший диспетчер, попри деяку запальність, був добродушним чоловіком. Він боявся того, що, можливо, доведеться вчинити, й усвідомлював, наскільки серйозними для Кіта можуть бути наслідки. Втім, якщо доведеться, він це зробить. Не відриваючи очей від Кітового індикатора, Тевіс заговорив своєю протяжною вимовою:

— Кіте, старий, той борт «Брейніффа» наближається до «Істерн». Якщо повернеш його вправо, «Істерн» продовжить тим самим курсом. — Це Кіт уже мав би й сам помітити, але не помітив.

Проблема, над якою гарячково працювала більша частина працівників радіолокаційної групи, полягала в тому, щоб розчистити шлях для «КейСі-135» Повітряних сил, який уже почав підхід на посадку за приладами з десяти тисяч футів75. Складність полягала у тому, що під судном ПС перебувало п’ять маршрутних рейсів, які були розташовані з інтервалами в тисячу футів76 у висоту та кружляли в обмеженому повітряному просторі. Усі чекали своєї черги, щоб приземлитися. За кілька миль з кожного боку були інші штабелі літаків, ешелоновані таким же чином, а нижче іще три авіалайнери вже заходили на посадку. Між ними всі коридори вильоту були зайняті. Військовий літак потрібно було якось вивести вниз через ешелони пасажирських рейсів, уникаючи зіткнення. За нормальних умов таке завдання пошарпало б і найміцніші нерви. Й без того важку ситуацію ускладнювала поломка радіоприймача в «KейCі-135», тож голосовий контакт з пілотом Повітряних сил було втрачено.

Кіт Бейкерсфелд натиснув на кнопку свого мікрофона.

— «Брейніфф-вісім-двадцять дев’ять», негайно праворуч, курс нуль-дев’ять-нуль. — У такі моменти, незважаючи на те що напруження сягало апогею, голос мусив залишатися спокійним. Кітів же прозвучав високо, виказуючи його знервованість. Він побачив на собі різкий погляд Вейна Тевіса. Та радіолокаційні позначки на екрані індикатора, що були розташовані незручно близько одна до одної, почали розступатися, коли командир «Брейніффа» підкорився наказу. Інколи, як зараз, авіадиспетчери дякували всім богам, яких тільки знали, за швидке, негайне реагування пілотів авіакомпаній. Ті ж пілоти могли скаржитися, й часто так і траплялося, на несподівані зміни маршруту, які вимагали важких, різких поворотів та стрясали пасажирів на борту. Проте коли диспетчер керування повітряним рухом давав команду «негайно», вони одразу ж підкорялися, а нарікали пізніше.

За якусь хвилину літакові «Брейніфф» знову доведеться повернути, як і суднові «Істерн», що було на тому ж рівні. Та ще перед тим потрібно дати нові маршрути двом літакам «ТВЕ» — один був вище, другий нижче, — а також «Конвейру»77 компанії «Лейк Сентрал», «Вангарду»78 компанії «Ейр Канада» та літаку «Свіссейру»79, який щойно з’явився на екрані. Доки «KейCі-135» не пролетить униз, цим та іншим літакам доведеться дати зиґзаґові маршрути, хоча й на короткі дистанції, оскільки жоден не може опинитися в сусідньому повітряному просторі. Це було чимсь схоже на заплутану гру в шахи, от тільки всі фігури були на різних рівнях та рухалися зі швидкістю кількох сотень миль на годину. Також у цій грі фігури потрібно було піднімати й опускати, хоча вони постійно рухалися вперед, однак жодну не можна посувати до іншої ближче, ніж на три милі80 по горизонталі чи тисячу футів81 по вертикалі, й до того ж жодну не можна виводити за межі дошки. І поки все це відбувалося, тисячі пасажирів, які палко бажали, щоб їхня подорож закінчилася, мусили сидіти на своїх кріслах у повітрі — та чекати.

Час від часу, в миті відчуження, Кіт загадувався, як почувається пілот Повітряних сил у такій складній ситуації, долаючи бурю та перенасичений повітряний простір. Мабуть, самотньо. Так само, як самотнім був Кіт; так само, як самотнім було все його життя, навіть коли інші люди фізично перебували поблизу. Пілот мав другого пілота та екіпаж, так само як Кіт мав колег, що зараз сиділи поблизу, на відстані витягнутої руки. Але на таку близькість він не звертав уваги. Таке до уваги не береться, коли ти на самоті у внутрішній кімнаті свого