Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

Тривала мовчанка стає випробуванням для нервів суперагента.

— Ви брешете! Або недбало ставитеся до своїх обов’язків!

Науйокс замислюється, яке із цих двох припущень гірше в очах його шефа. Гайдріх тим часом переходить на спокійніший тон, і це так само непокоїть Науйокса.

— Ви мали б знати, у якій кімнаті я був. Це частина ваших обов’язків. А також ви мусите вимикати мікрофони й магнітофони, коли я там. Минулої ночі ви цього не зробили. Якщо ви гадаєте, що можете глузувати з мене, Науйоксе, то раджу вам ще раз добре над цим подумати. Геть!

Науйокса, майстра на всі штуки, людину, що в Ґляйвіці розпочала Другу світову війну, усунуто з посади. Тим, що його просто не ліквідували, він завдячує лише своєму неймовірному інстинкту самозбереження. Після того прикрого випадку Науйокс щосили намагався не нагадувати про себе. Зрештою, він іще дешево відбувся, наважившись заперечувати Гайдріхові, своєму начальнику, правій руці Гіммлера, другому номеру в СС, головному очільникові РСХА, господарю СД і ґестапо, Білявій Бестії, що заслуговує на це прізвисько через свою жорстокість, як і через свої сексуальні подвиги… чи то навпаки, анітрохи не заслуговує, — мабуть, так думає Науйокс у перерві між нападами тривоги.

102

Цей діалог — типовий приклад тих труднощів, із якими я зіштовхуюсь. Флобер у «Саламбо», певна річ, таких проблем не мав, адже ніхто не записував розмов Гамількара, батька Ганнібала. А коли в мене Гайдріх говорить: «Якщо ви гадаєте, що можете глузувати з мене, то раджу вам ще раз добре над цим подумати», то я лише повторюю слова, що їх ми знаємо за спогадами самого Науйокса. Годі сподіватися на кращого свідка, що може якомога точніше переказати фразу, ніж той, хто сам її чув, той, до кого з нею зверталися. Однак я сумніваюся, що Гайдріх висловив свою погрозу саме так. Це не в його стилі, це так та фраза пригадалася Науйоксові багато років по тому, так її записав той, хто збирав свідчення, так її переклали пізніше. Ось чому, коли Гайдріх, Білява Бестія, найнебезпечніша людина Райху, каже: «Якщо ви гадаєте, що можете глузувати з мене, Науйоксе, то раджу вам ще раз добре над цим подумати», — це здається дурнею. Правдоподібніше було б, якби Гайдріх, персонаж грубий і сп’янілий від власної всемогутності, розлютившись, кинув Науйоксові щось на кшталт: «Ти що, за дурня мене маєш? Та я тобі яйця повідриваю!» Але що таке моє уявлення проти прямих свідчень?

Якби все залежало тільки від мене, діалог вийшов би такий:

— Скажи-но мені, Науйоксе, де я провів цю ніч?

— Перепрошую, гер групенфюрер?

— Ти чудово зрозумів запитання.

— Ну… я не знаю, гер групенфюрер.

— Кажеш, не знаєш?

— Ні, гер групенфюрер.

— Ти не знаєш, що я був у «Кітті»?

Мовчанка.

— Що ти зробив із записом?

— Я не розумію, гер групенфюрер.

— Припини морочити мене! Я запитую, чи ти зберіг запис?

— Гер групенфюрер… я не знав, що ви були там!.. Ніхто мене не попередив! Звісно, я знищив запис, щойно упізнав вас… тобто ваш голос!..

— Годі клеїти дурня, Науйоксе! Тобі платять за те, щоб ти все знав, і насамперед, щоб ти знав, де я, бо плачу тобі я! Тої миті, коли я заходжу до кімнати в «Салоні Кітті», ти маєш вимикати мікрофони! Ще раз надумаєш брехати мені в очі, опинишся в Дахау, де тебе підвісять за яйця. Ти мене зрозумів?

— Зрозумів, гер групенфюрер!

— Геть з моїх очей!

Така розмова, мені здається, була б трохи реалістичнішою, трохи живішою і, можливо, трохи ближчою до істини. Але я не впевнений. Гайдріх міг поводитися по-хамськи, але він також умів грати роль холоднокровного чиновника, коли йому це було потрібно. Тому, зваживши все ретельно, між версією Науйокса, хай навіть спотвореною, і моєю, вибрати, певна річ, краще Науйоксову. Утім, я лишаюся переконаним, що того ранку Гайдріхові страх як кортіло відірвати своєму підлеглому яйця.

103

Стоячи біля надзвичайно високого вікна північної вежі Вевельсбурзького замку, Гайдріх споглядає рівнини Вестфалії. У гущавині лісу він бачить бараки й огорожу з колючого дроту — це найменший концентраційний табір Німеччини[29]. Але цієї миті, мабуть, його увагу прикуто до полігону, на якому тренуються солдати з його айнзацгруп. План «Барбаросса» буде запроваджено через тиждень. А через два Гайдріхові люди вже будуть у Білорусі, Україні, Литві й почнуть там працювати. Їм пообіцяли, що до Різдва їхню роботу буде закінчено й вони повернуться додому, та насправді Гайдріх не має жодної гадки, скільки триватиме ця війна, до якої вони готуються. Але в партії та в армії всі, хто має доступ до таємної інформації, випромінюють оптимізм. Досягнення Червоної армії — посередні в Польщі, узагалі нікчемні у Фінляндії — дозволяють сподіватися на швидку перемогу завжди нездоланного вермахту. Утім, Гайдріх, спираючись на доповіді Служби безпеки, обережніший у прогнозах. Йому здається, що сили противника — кількість бойових машин, наприклад, або резервних дивізій — небезпечно занижені. Але командування армії, що має в абвері власну службу зовнішньої розвідки, воліє нехтувати попередженнями Гайдріха, довіряючи підбадьорливішим висновкам його колишнього начальника, адмірала Канаріса. Гайдріх, для якого звільнення з флоту ще досі є незагоєною раною, мабуть, нетямиться з люті. Гітлер тим часом заявляє: «Коли починаєш війну — немовби відчиняєш двері в темну кімнату. Ніколи не знаєш, що там може ховатися». Фактично фюрер визнає, що застороги СД можуть бути обґрунтовані. І все ж вирішено нападати на Радянський Союз. Гайдріх спостерігає з тривогою, як над рівниною збираються хмари.

Він чує, як позаду нього Гіммлер звертається до своїх генералів.

СС для Гіммлера — це лицарський орден. Себе ж він уважає нащадком Генріха Птахолова, саксонського короля, який, відбивши набіги мадярів у десятому столітті, заклав основи Священної Римської імперії німецької нації й протягом більшої частини свого правління винищував слов’ян. Заявивши про таке походження, райхсфюрер потребує замку. Коли Гіммлер знайшов оцей, Вевельсбурзький, він був у руїнах. Щоб його відновити, із Заксенгаузену сюди нагнали майже чотири тисячі в’язнів. Близько третини з них померли під час робіт, але тепер замок велично здіймається над річкою Альме, що протікає долиною. Дві башти й донжон, з’єднані замковими мурами, утворюють трикутник, вістря якого спрямоване на міфічний острів Туле — батьківщину арійців, і уособлює Axis mundi[30], символічний центр світу.

Саме там, у донжоні, у приміщенні колишньої капели, перейменованої на Залу обергрупенфюрерів, відбувається нарада, яку скликав Гіммлер, і Гайдріх мусить бути присутній там.