Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"

властива антитрадиційному духу ворожість; і ми з радістю запитали би мсьє Массіса, чи він дійсно вважає доречним нападати на інші традиції, в той час як ми воліли би відновити її у себе вдома? Ми кажемо про «доречність», оскільки всі дискусії розгортаються ним на рівні політики; ми ж дивимось на речі під іншим кутом, із позицій чистої інтелектуальності, тому єдине питання, яким ми переймаємось, — питання істини; але така точка зору є надто безпристрасною та спокійною, щоб задовольнити полемістів, і ми навіть сумніваємось, що як для таких питанню істини може бути відведене вагоме місце серед їхніх турбот[175].

Мсьє Массіс нападає на так званих «східних пропагандистів», хоча подібна формула містить у собі протиріччя, оскільки, як ми вже неодноразово зазначали, любов до пропаганди є суто західним явищем; і вже це вказує на певне нерозуміння. Серед згаданих пропагандистів можна виділити дві групи, першу з яких складають лише західні народи: зарахування німців і росіян до представників східного духу було би комічним, якби воно не свідчило про повне невігластво щодо розуміння природи справжнього Сходу; деякі зауваження автора з приводу цієї групи дійсно не позбавлені підстав, але чому б тут не називати речі своїми іменами? До тієї ж першої групи ми би додали англосаксонських «теософів»[176] і основоположників інших подібних сект, які користуються східною термінологією тільки для того, щоб збити з пантелику простаків і невігласів, бо за нею ховаються ідеї, такі ж чужі традиційному Сходу, наскільки ж і близькі сучасному Заходу; крім того, вони є небезпечнішими за звичайних філософів, що зумовлюється їх претензіями на «езотеризм», яким вони насправді не володіють, та який симулюють, щоб приваблювати до себе уми, котрі шукають дещо відмінне від «профанних» спекуляцій та не знають, де знайти опору в розпал сучасного хаосу; ми трохи здивовані, що мсьє Массіс дуже мало говорить про це. Що ж стосується другої групи, знаходимо там тих самих «вестернізованих» представників Сходу, про яких ми згадували дещо раніше, вони настільки ж необізнані у реаліях істинних східних ідей, як і представники попереднього типу, і тому абсолютно неспроможні поширити їх на Захід — навіть за наявності такого бажання; та сама ціль, яку вони переслідують, є відмінною, оскільки вона полягає у знищенні самих цих ідей на Сході та у тому, щоб презентувати Заходу тепер уже модернізований Схід, облаштований відповідно до теорій, яким навчають у Європі та Америці. Будучи справжніми агентами найшкідливішої групи з усієї західної пропаганди, котра безпосередньо нападає на інтелект, вони небезпечні саме для Сходу, а не для Заходу, відображенням якого вони є. Мсьє Массіс не згадує жодного представника істинного Сходу, зробити йому це було б, звісно, непросто, тому що вони йому банально невідомі; неспроможність навести бодай один приклад східного представника, котрий би не був «вестернізованим», повинна була змусити його до роздумів та переконати в тому, що «східні пропагандисти» насправді не існують.

До того ж, хоча це й змушує нас говорити про себе, що не є нашою звичною практикою, ми повинні офіційно заявити: як нам відомо, ніхто, крім нас, ще не знайомив Захід із автентичними східними ідеями; ми завжди чинили так, як діяв би будь-який представник Сходу за поточних обставин, тобто без всякого наміру «пропагувати» щось чи «популяризувати», і зверталися тільки до тих, хто здатний осягнути доктрини такими, якими вони є, — без необхідності денатурувати їх, переймаючись їхньою доступністю; треба додати, що, попри руйнування західної інтелектуальності, здатні на таке осягнення люди не є рідкісними, як ми припускали, хоча, очевидно, складають лише невелику меншість. Така можливість, звісно, не з тих, які турбують мсьє Массіса, хоча ми не хочемо сказати, що це відбувається тільки через його зайву заангажованість політичною стороною справи, незважаючи на те, що характер його книжки багато в чому виправдовував би таке припущення; зберігаючи доброзичливе ставлення, зазначимо, що його розум охоплений страхом, який породжує передчуття близької загибелі західної цивілізації, й ми вважаємо прикрим, що йому не вдалося розгледіти істинні причини цієї загибелі, незважаючи на те, що часом він виявляє справедливу жорсткість щодо окремих аспектів сучасного світу. Саме це і позначилось на слабкості його аргументів: з одного боку, він не знає напевно, хто є тим ворогом, проти якого необхідно боротись, а з іншого — його «традиціоналізм» робить його абсолютно необізнаним у всьому, що складає саму суть традиції, котру він плутає з певним політико-релігійним «консерватизмом» зовнішнього порядку[177].

Ми стверджуємо, що розум мсьє Массіса охоплений страхом; найкращим доказом цього будуть незвичні та навіть немислимі погляди, якими він наділяє своїх так званих «східних пропагандистів»: їх буцімто живить жорстока ненависть до Заходу, тож, аби завдати йому шкоди, вони спробують передати йому свої власні доктрини, фактично обдарувати його найціннішою частиною своєї власності, тим, що становить саму сутність їхнього духу! Відверта суперечливість подібної гіпотези не може не викликати в читача почуття глибокого здивування: всі ретельно вибудувані аргументи руйнуються в одну мить, але автор, здається, цього не помічає, оскільки ми відмовляємося вірити в те, що він знав про їхню неправдоподібність та просто розраховував на недалекоглядність і простодушність своїх читачів, аби змусити їх повірити в таке. Немає потреби довго розмірковувати, аби збагнути — якщо й є люди, які так сильно ненавидять Захід, першочерговою справою для них є ревне оберігання своїх доктрин, а їхні зусилля повинні бути спрямовані на заборону доступу до них західних людей; саме цим подекуди дорікали представникам Сходу, тому більшою є вірогідність виправданості таких закидів. Однак істина є докорінно відмінною: автентичні представники традиційних доктрин не відчувають ненависті ні до кого, і така стриманість ґрунтується на єдиній причині: вони вважають цілковито марним розкривати окремі істини перед тими, хто не є здатним на їх розуміння; проте вони ніколи не відмовлялися ділитися з тими, хто володіє необхідною «кваліфікацією», без огляду на їхнє походження. Та якщо після тривалого байдужого ставлення східні маси все ж виказуватимуть справжню ворожість стосовно людей Заходу, хто ж тоді нестиме відповідальність за це? Еліта, яка, віддаючи себе чисто інтелектуальному спогляданню, стоїть рішуче осторонь усякої зовнішньої метушні, чи радше самі представники Заходу, котрі зробили все можливе, щоби перетворити свою присутність на щось одіозне й нестерпне? Досить лише поставити питання належним чином, аби кожен міг одразу ж відповісти на нього: визнаючи, що східні народи, котрі досі проявляли неймовірне терпіння, зрештою прагнуть стати господарями у себе вдома, хто наважиться їх звинувачувати? Коли йдеться про пристрасті, одні й ті самі речі,