Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

«Бути! Бути!» – кажу я.

Чому би граблі не навчили, а серце вірить в чудеса…

– Ізабель? – вирвав із задуми стук у двері.

Я стрепенулась та скочила на ноги. Примостилась біля вікна, наче меланхолійно озирала небесні простори.

– Заходьте!

– Доню моя, з тобою все гаразд? – стурбувалася Марта, пройшовши всередину. – Дивно казати, але тебе трохи тіпало за сніданком.

– «Тіпало»?! – жахнулась я.

«Невже рівень мого самоконтролю настільки нікчемний?»

– Та дарма! – відмахнулась я. – Просто я нервую, коли мене дірявить очима смажена риба.

– Ой, лишенько! Чому ж ти одразу не сказала? – сприйняла на свій рахунок Марта. – Якби я знала, то подавала б без голови!

– Боюсь, сеньйорі не подобається безголова риба, – скрушно мовила я.

– Так, дворянський світ займає категоричну позицію у цьому питанні… – похитала головою старенька.

– Еге ж, модні тенденції вимагають головастої риби…

– Буде так цікаво, якщо вони запустять ще й головастих курчат…

– О, змилуйтесь! – жахнулась я. – Марто, не ламай моєї дитячої психіки!

– Та добре, добре, – засміялася та. – Але боюсь, обговорення кулінарних тенденцій доведеться відкласти, бо в мене є важлива новина, – умить посерйознішала Марта.

– Я слухаю.

– Ти не повіриш, але просто зараз у маєтку перебуває королівський посланець!

«Королівський посланець! – тенькнуло зсередини. – Бал! "Таємничий незнайомець"! Я знову побачу вогненні безодні!..» – і щастя пробрало до кінчиків пальців.

– Сеньйора кличе тебе негайно спуститись, – закінчила Марта.

– Лечу! – зронила я і рвонула донизу.

Сходинка, сходинка, поворот, улюблена арка… Простора зала засліпила промінням, і я ледве встигла стишити ходу. Сеньйора Лефевр обмахувалась віялом, Іветта силкувалася вдати, що вишита хусточка – предмет її найвищого захоплення… Елеонори ще не було (ну, хоч раз я прийшла не остання). Посередині зали застиг чоловічок. Невисокий, пухкенький, з манірною посмішкою та суцільним блаженством в очах – так виглядає кожен другий герольд.

– Вітаю! – голосом найщасливішої людини на світі мовила я, і чоловічок глянув на мене так, ніби знайшов споріднену душу.

– І Вас вітаю, сеньйорито! – відкланявся той. Обтягнутий фрак за останньою модою підкреслював кожен вигин фігури й видавав мальовничі звуки при будь-якій спробі нагнутись. – У цей чудовий день якраз найкращий час для щирих вітань!

«У моєму халаті виглядав би краще», – відмітила я та сіла на диванчик.

Незабаром прийшла Елеонора і байдуже втупилась у вікно. Королівський посланець прокашлявся, розгорнув жовтавий пергамент і розпочав прочитання:

– Завтра ввечері на честь приїзду принца кетальського, Його Високості, Андре ІІ, в королівському палаці відбудеться великий бал. Запрошено туди усіх прекрасних дам Андерталю! Також Його Високість, принц Андре, наказує: «Прихопити з собою нотки дівочої чарівності та ніжну усмішку прекрасних уст».

Герольд узяв невеличку паузу, щоб віддихатись, і…

– На цьому мушу залишити Вашу прекрасну господу і виконувати свій обов’язок далі.

«Що-о? Уже? – геть оторопіла я. – Оце й усе послання?! А щомісячне оновлення етикету? А список заборонених суконь, бо їх уже замовили кузини короля?»

– Були раді вітати Вас тут, – кивнула сеньйора, і королівський посланець вилетів геть.

А вихована дворянська сутність була зачеплена до глибини душі!..

Наступні кілька годин мій ніжний слух був об’єктом нещадної звукової атаки з боку вересків Іветти. Шановні науковці, ви думаєте, що людське вухо не здатне сприймати ультразвук? То йдіть сюди й переконайте мене, що це був не він!

– І все-таки не варто забувати про стриманість, – обмовилась десь на початку сеньйора Лефевр.

– Так! Так! Мої молитви почуто! Усе це бездарне життя не було даремним! Обожнюю його! Обожнюю всі-і-іх!!! – що ж, із результатом коментаря ми ознайомлені.

«Скоро шибки потріскають, – ледь не озвучила спостереження я. – Змилуйтесь: невже Елеонорі доведеться дивитись у вікно без шибок???»

Зітхнувши, сеньйора взялася перевіряти список: сукні є, «кат» де-Пасьє повідомлений, етикет ще не оновлювали, медогляд нещодавно проходили й ризику знепритомніти посередині балу не виявили… Галочка, галочка – до виходу готові хоч зараз!

«І ти дійсно сподіваєшся уникнути зустрічі з улюбленим катом?» – хмикнула сама собі.

Так, цей підступний задум сеньйора розкрила ще з самого початку та люб’язно повідомила, що мій сеанс назначено першим. Не встигла я висловити усю свою радість з цього приводу, як бездушна особа розвернулась і виїхала в улюбленій кареті.

«Ну, і кого купатиме на цей раз? Конкурентоспроможних кузин короля?..»