Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аріан не взяв монети, обґрунтовуючи це тим, що він не виконав частину своєї угоди, а отже і грошей взяти не може. Даар також не став наполягати на відповіді на своє питання, галантно відступив, і вирішив більше не тиснути на Шеллі.
«Одне бажання» — такою стала плата за те, що відьмак допоможе юній відьмі вийти з лісу й безпечно дістатися найближчого селища.
Мітки все ще були на їхніх долонях, а зв’язувальні чари робили свою справу. В останньому Катрайн не була певна, надто добре Аріан опирався чарам, і Шеллі не могла зрозуміти добре, це чи ні.
Розмова також не клеїлася зовсім, обоє мовчазні та похмурені дісталися селища. Щойно кінь ступив на кам’яну викладену стежину, Катрайн заговорила:
— Можеш зупинити мені біля таверни.
— Таверни? — уточнив Даар.
— Так, мені потрібно зняти кімнату.
Ночувати в гільдії «хвоста блакитної Русалки» було вельми комфортно, та в Катрайн була совість, і вона не могла користуватися гостинністю капітана тільки тому, що той хороший друг Аріана. А можливо сором її з’їдав більше, ніж совість, адже потрібно б було пояснити Веліру, чому вона повернулася до селища, а наразі не зі своїм нареченим.
— Можна заночувати в гільдії…
— Ні, — категорично заявила Шеллі. — Ти не мусиш піклуватися про мене.
— Якщо ти не забула, то ти винна мені ще бажання.
Аріан зупинив коня прямо перед ворітьми закладу, як завжди він спритно пригнув з коня, галантно протягуючи руку Шеллі.
— Я добре пам’ятаю, — вона прийняла допомогу. — Я пробуду дня зо три в селищі, як вирішиш з бажанням, ти знатимеш де мене знайти.
Вона не чекала на його відповідь, а швидко попрямувала до таверни. Стукіт серця нагадував барабанний дріб, який лунав у вухах. Не могла Катрайн сказати Аріану, що той їй подобався без всяких зв’язувальних чар. Чомусь визнання своїх почуттів в голос, здавалося їй нікчемним. Весь такий із себе шляхетний відьмак і юна відьма, яка кидається до кожного симпатичного чоловіка. Це було не припустимо для Шеллі.
Увійшов до таверни, вона зраділа, що відвідувачів не було, і вона була єдиною.
— У вас є вільні кімнати? — запитала Катрайн відразу у жінки, що натирала склянки за стійкою.
— Так. Вам яку?
— Та що з ванною та трьох разовим харчуванням. Мені на три ночі.
— Три срібні монети, — сказала жінка. Взявши монети, вона відразу додала: — третій поверх, кімната двадцять. З чудовим видом на ліс.
— Дякую.
***
Велір лише розреготався коли до гільдій увійшов Аріан. Він не став старого добре знайомого друга запитувати, що саме сталося та чому він повернувся назад до селища супроводжуючи юну відьму, якої ім’я він до цього часу не знав.
Розреготався капітан й вдруге, коли Даар сказав про те, що він більше не супроводжує відьму, і що вона заночує в таверні. Коли на вечір Велір запропонував піти до таверни, щоб випитий кухоль-другий смачного елю, Аріан відмовився, і після цього капітану стало не о сміху.
— Звісно, ми можемо й тут зіграти в карти й випити, — знизуючи плечима сказав втішливо Велір. — Це через ту юну відьму?
— Так і ні, — сухо сказав Даар, сьогодні йому випивка гірчила і справа була далеко не в смаку.
— Мені по слову з тебе витягувати, чи ти сам все розповіси?
Вони сиділи на самоті, в кабінеті Веліра, слухаючи тріскотіння сухого гілля. Аріан все ще зважував свої дії, навіть коли він попросив за оплату своєї роботи – «одне бажання», він почувався блазнем, який жалюгідно чіпляється за можливість.
— Все складно.
— Не складніше зв’язувальних чар, — надто спокійно вимовив Велір. — Ну так що у вас там трапилося?
— Чари ще діють, — Аріан підняв долоню показуючи мітку. — Її нареченим виявився не тим, ким назвався. І в нього взагалі є дружина яка в положенні.
— Йой, — видав тихий звук капітан. — Дівчина напевне роздавлена цими обставинами.
— Можливо й так, але до моменту приїзду людини, яка пролила світо на цю ситуацію, вона… — Аріан прочистив горло, роблячи ковток випивки. — Не знаю, що вона хотіла зробити, та чомусь мені здається, якби вона довела справу до кінця, то зараз цієї мітки б в мене не було.
Велір закусив нижню губу, стримуючи втішливий сміх.
— Тобто вона зваблювала тебе?
— Не певен. Ти ж сам розумієш, моє сприйняття її дій викривлене. Може мені так хочеться думати, а насправді все не так.
— Аріан, насправді ти йолоп! Таких ще пошукати потрібно.
Даар підняв очі на друга, не розуміючи про що той говорить.
— Ну знову, — капітан хмикає, — як ти взагалі здав іспити на відьмака якщо все в тебе так туг-о-о із кмітливістю?! — питання його було в пустоту і не вимагало відповіді. — Ходімо до таверни, зараз же!
Аріан би відмовився, але чари брали своє. В його думках Катрайн була постійно. Його тягнуло піти до таверни, зустрітися тепер лише із горе-втікачкою, яка принесла в його життя не лише клопоти, ай бажання турбуватися про когось.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алхімія, Аліна Скінтей», після закриття браузера.