read-books.club » Детективи » Меллорі 📚 - Українською

Читати книгу - "Меллорі"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Меллорі" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 72
Перейти на сторінку:
їх без нагляду. Я хочу знати, що вони задумали, тож, якщо ви будете з ними, то зможете тримати мене в курсі подій. Крім того, вам може трапитися нагода знайти пістолет і розписку.

— Ви просите у мене чимало, — стривожено мовив Ренлі. — Ви просите мене шпигувати за ними.

— Вирішувати вам. Якщо не схочете — тоді ні. Але це єдиний спосіб, у який ви можете мені допомогти. Ви ж і самі це розумієте, правда?

Ренлі повагався, а тоді сказав:

— Ну, гаразд. Я зроблю все, що зможу, але мені це не до вподоби. А що, як вони дізнаються...

— З якого б то дива вони мали дізнатися? Просто не кажіть їм нічого. Удайте, ніби я від вас вислизнув і ви мене втратили. Я збираюся вийти на слід Меллорі. Сьогодні зранку зустрінуся з його сестрою. Вам ліпше занотувати собі номер її телефону — на випадок, якщо стане потреба зі мною зв'язатися. Я буду в неї приблизно опівдні. А де я зможу знайти вас?

— Ми зупинилися в готелі «Ендфілд», що на Брюер-стріт. Це бічна від Ченсері-лейн, — відказав Ренлі, записуючи адресу та телефон Енн Меллорі на зворотному боці конверта.

— Гаразд. Зараз я спакую валізу, й тоді ви зможете вирушити. Тільки не прохопіться тим двом ані словом про сестру Меллорі. Відтепер ми їм нічого не розповідаємо.

Коли Ренлі, узявши валізу, пішов, Коррідон зателефонував Зані.

— Позавчора я до полудня не виходив із клубу, — сказав він, коли на лінії почувся гортанний голос Зані. — І Макса про це попередь. Отримаєш за це п'ятдесят фунтів.

Якусь мить Зані не відповідав. Коррідонові було чутно його важке дихання, що долинало з іншого кінця дроту.

— Вони мають твій докладний опис, — нарешті сказав він. — Те алібі довго не протримається.

— Мусить, — похмуро мовив Коррідон. — Ти можеш зробити так, аби ця історія трималася купи. Ти і Макс.

Знову запала мовчанка. Зрештою Зані відповів:

— Ну, гаразд. Я розповім їм цю казочку, та не звинувачуй мене, якщо...

— Зроби так, аби ця історія трималася купи, — коротко кинув Коррідон і повісив слухавку.

Коррідон якусь хвильку просидів, втупившись у телефон і стурбовано замислившись. Його насуплене чоло вкрилося зморшками. Колись на Зані можна було покластися, та Коррідон відчував, що зараз від власника клубу годі чекати суттєвої допомоги. Та хай там як, а наразі Зані був його найкращим варіантом. Ніхто інший просто не зміг би негайно забезпечити йому алібі. Коррідон уже вирушив був до спальні, коли це раптом задзвонив телефон. Він повернувся, підняв слухавку та сказав:

— Хто це?

— Містере Коррідон, це я — Еффі, — мовив тремкий голос.

Він одразу зрозумів — щось не так. Еффі ще ніколи йому не телефонувала, і за звучанням її голосу Коррідон міг безпомильно визначити, що вона дуже засмучена.

— У чому річ, Еффі? — сказав він. — Що сталося?

— Я все намагалася вам зателефонувати, — поспішно промовила вона. — Містере Коррідон, тут була поліція. Я чула, як вони говорять із Зані. Він дав їм вашу адресу.

Коррідонове обличчя застигло.

— Як давно це було?

— Більш ніж десять хвилин тому. Тут був цей детектив-сержант Роулінс, і він щось говорив про вбивство.

— Усе гаразд, Еффі. Нема про що непокоїтися. Дякую, що зателефонувала. Наглянь за тією валізкою, що я тобі передав. Не віддавай її нікому. Бувай, Еффі. Мушу поспішати, — сказав він і повісив слухавку, щойно дівчина збиралася заговорити знову.

Якусь мить Коррідон простояв у задумі. А щойно він знову подався до спальні, пролунав різкий стукіт у вхідні двері. Це не могла бути місіс Джейкобс, яка прибирала у квартирі. Та, приходячи, незмінно дзвонила у дзвоник. Коррідон здогадався, хто то був. Він беззвучно підійшов до вікна та обережно визирнув крізь тюль долі, у мьюз. Мигцем побачив двох дужих чоловіків, які дивилися на його вікно; одним із них був Роулінс.

Коррідон надто часто потрапляв у скрутні становища, тому поліціянти під вікном стривожили його хіба на мить. Йому було не першина, що на нього полює поліція, тож він був до цього готовий. Коррідон хутко пройшов до спальні, відчинив шафу та взяв із неї легкий плащ і капелюха. На дні шафи був наплічник, якого Коррідон заздалегідь напакував предметами першої необхідності та тримав на випадок отакої надзвичайної ситуації, як та, що спіткала його зараз. Він хутко схопив наплічника, дістав із шухляди стос однофунтових банкнот і запхав їх до кишені плаща. Коли повернувся до вітальні, готовий до виходу, пролунав іще один різкий стукіт у двері. Коррідон кисло посміхнувся, завдав наплічника собі на плече, відчинив двері квартири та вийшов у коридор. Просто над його головою було дахове вікно. Він потягнув засувку, яка зачиняла вікно, відсунув раму вбік, підстрибнув, ухопився зігнутими пальцями за край віконного отвору, підтягнувся та видобувся нагору. Дах будівлі мав легкий ухил у бік мьюзу. Комин приховував Коррідона від очей тих, що зібралися долі. Він запитував себе, чи поставили поліціянти одного зі своїх, аби пильнував позаду будинку. З минулого досвіду знаючи, який ретельний був Роулінс, Коррідон здогадувався, що на нього там хтось чекатиме. Він знав, що, тримаючись середини даху та низько схиляючись, зможе залишитися непоміченим для тих, хто спостерігатиме за будинком з хідника, тому почав скрадатися дахом у бік виходу з мьюзу.

З усього ряду гаражів останній був єдиний, який стояв порожній, і, діставшись до нього, Коррідон підважив дахове вікно, відчинив його та спустився у тьмяний запилюжений коридор. Звідти він зійшов додолу сходами, на кілька дюймів прочинив вхідні двері та визирнув назовні, окинувши мьюз пильним поглядом. Зараз Роулінс зі своїм супутником стояли спинами до гаража навпроти Коррідонової квартири та не зводили очей із її вхідних дверей. Декілька шоферів припинили мити автівки та зі жвавою цікавістю спостерігали за детективами. Коррідон чекав. Усі очі були прикуті до його квартири, але він знав, що варто йому зробити бодай один крок до мьюзу — і він зараз-таки приверне до себе увагу. Він поспостерігав за тим, як Роулінс та інший детектив про щось коротко перемовились, а тоді хутко відступив назад, адже Роулінс подався мьюзом прямісінько в його бік, залишивши іншого детектива тинятися коло Коррідонових вхідних дверей.

Коррідон причинив двері, дочекався, поки важкі Роулінсові кроки промайнуть повз, а тоді знову визирнув.

Роулінс пішов, однак інший детектив, схоже, на

1 ... 29 30 31 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меллорі"