Читати книгу - "Війна Калібана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Чи маємо ми… - почала було Наомі, дивлячись на людей що бігли в бік заворушення.
- Ми тут для того, аби побачити що відбувається, - відповів капітан, - тож ходімо і побачимо.
Вони швидко загубилися в покручених коридорах порту Ґанімеда, але рухалися поки що в бік шуму по дорозі з ростучим натовпом. Високий, цибатий чоловік з рудим волоссям що стирчало на всі боки йшов поряд з ними. У кожній руці він ніс по довгій чорній металевій трубі. Він посміхнувся до Наомі і спробував дати їй одну. Вона відмахнулася.
- Потягнемо, курвамач, трохи часу, - закричав чоловік з невідомим Голдену акцентом. Оскільки Наомі не взяла залізяку, то чоловік простягнув її Джиму.
- Що там? – запитав капітан, беручи зброю.
- Довбовиродки кинули їдла а талпа підбирай? До курвиної сраки вас, вийобки.
Рудоголовий завив, замахав у повітрі залізяччям і рвонув уперед, розчинившись у натовпі. Наомі підвиваючи розреготалась йому в спину. Коли Голден здивовано повернув погляд на супутницю, та просто посміхнулась:
- Це заразне.
Останнє коліно коридору привело їх до іншої чималої комори, майже ідентичної до тієї, де керували Супітаяпорни, за одним виключенням: ця була заповнена натовпом розлючених людей, що напирали на вантажний док. Двері доку були зачинені а невелика група офіцерів портової охорони намагалися утримати натовп. Коли Наомі з Джимом прибули, юрма все ще побоювалась тазерів та електроціпків, хоча зростаючі напруга та невдоволення підказували що так буде не довго.
Відразу за спинами приватних охоронців з їх нелетальними відлякувалками стояла купка чоловіків у темних костюмах і зручному взутті. Вони тримали в руках дробовики з виглядом очікування найменшого дозволу.
Це, значить, була корпоративна охорона.
Огледівши приміщення, пазл в голові капітана склався остаточно. Позаду цих зачинених дверей стояв один з останніх корпоративних ваговозів, набитий останньою їжею, що її нашкребли на Ґанімеді.
І натовп був голодний.
Голден пригадав спроби вибратися з казино на Еросі, коли вони потрапили у локдаун. Пригадав злий натовп, що стояв перед озброєними людьми. Пригадав зойки і запах порохового диму. Перед тим як стало зрозумілим, що рішення прийнято, він виявив що проштовхується на передок натовпу. Наомі рухалася позаду, бурмочучи вибачення. Вона ухопила його за руку зупинила на хвильку і запитала:
- Ти надумав зробити щось справді дурнувате?
- Я хочу вберегти цих людей від розстрілу за те що вони злочинно голодні.
- Ні на кого, - продовжила вона, відпустивши його руку, - не наставляй зброю.
- У них зброя є.
- Образну зброю. В тебе є один пістолет, тому тримай його в кобурі, або роби це сам, власними руками.
Це єдиний шлях зробити все. Власними руками. Щось типу такого сказав би детектив Міллер. З його вуст це звучало б правдою. Це був найсерйозніший аргумент проти такого вчинку.
- Добре, - погодився Джим, і припинив проштовхуватись вперед. В той самий час, двоє стали центром конфлікту. Сивий, портовий охоронець з патчем, на якому написано «керівник» і висока, темношкіра жінка, яка годилася Нагаті в матері кричали одне на одного, а їх групи підтримки підхвалювали чи освистували діалог.
- Просто відкрийте кляті двері і дайте нам подивитися! – волала жінка тоном, по якому Голден зрозумів що ця фраза повторюється знову і знову.
- Ви нічого не досягнете підвищуючи на мене голос, - кричав у відповідь сивий. Позаду нього, його колеги по порту тримали свої палиці побілілими пальцями а корпоративні – навпаки, у розслаблених руках, що з точки зору капітана було значно загрозливішим.
Жінка змовкла, коли Джим проштовхався до керівника і глянув на нього.
- Хто… - почала вона.
Джим виліз на навантажувальний пристрій біля сивого. Інші охоронці трохи поводили шокерами, але ніхто не застосував. Корпоративні бандюки звузили очі і трохи змінили стійку. Джим розумів, що їх конфуз, пов’язаний з тим хто він є швидко мине, а коли мине то він близько але неприємно познайомиться з якимось із шокерів або отримає заряд з дробовика у обличчя. Перед тим як це станеться, він простягнув руку керівникові і потужним, таким що перекрив натовп голосом мовив: - Всім привіт. Я Волтер Філіпс з станції «Тихо», представник «АЗП» і персонально полковника Фредеріка Джонсона.
Шеф потис його руку мов зачарований. Горили з рушницями знову змінили пози та міцніше узялись за зброю.
- Пане Філіпс, - звернувся до нього сивий, - АЗП не має влади…
Джим начальника проігнорував і повернувся до жінки на яку той кричав:
- Мем, що за двіж?
- Цей корабель, - відповіла вона, - має майже десять тисяч кілограм бобів і рису, яких досить аби годувати усю станцію цілий тиждень!
Натовп позаду схвально забурмотів.
- Це правда? – звернувся Джим до керівника охорони.
- Як я казав, - відповів той, піднявши руки у штовхаючому русі, немов хотів силою думки посунути натовп, - нам не дозволяється розголошувати вантажні маніфести приватної власно…
- Ну тоді відкрийте двері і дайте нам глянути! – знову закричала жінка. Вона ще не закінчила фрази, а натовп підхопив її слова – «дайте нам глянути», «дайте нам глянути». Голден узяв сивого за лікоть, підтягнув його голову ближче до себе і сказав: - Секунд за тридцять натовп порве вас і ваших людей на шматки, намагаючись дістатися цього судна. Я думаю що вам варто дозволити це, заради уникнення насилля.
- Насилля! – чоловік невесело усміхнувся, - воно вже є. Єдина причина, по якій корабель ще не відлетів, це та, що один з них встановив вибухівку і підірвав механізм випуску докувальних захватів. Якщо вони спробують захопити корабель, ми…
- Корабель їм не захопити, - хрипкий голос підтвердився важкою рукою на джимовому плечі, - корабель це власність «Мао-Квіковської торгівельної».
Голден скинув чужу руку зі свого плеча:
- Тузеню хлопців з тазерами їх не зупинити, - вказав Джим на скандуючий натовп.
- Пане, - бандит огледів капітана з ніг до голови, - Філіпс. Мені ріденько накаляти на будь-що що вважаєте ви чи АЗП а особливо на мої шанси виконати мою роботу. То чому б вам не забратися к бісовій матері до того, як почнеться стрілянина?
Ну він хоча б спробував. Голден посміхнувся чоловікові і поліз було до кобури за спиною. Було б непогано побачити тут Амоса, проте механіка він не бачив відтоді, відколи зійшов з судна. Перед тим як він дістав пістолет, його руку охопили довгі, витончені пальці
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.