read-books.club » Війна Калібана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна Калібана"

124
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна Калібана" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: ---. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 150
Перейти на сторінку:
здаючись. Решту голденівців мов розвіяло напором першого лютого вибуху розпорядника допомоги, тож капітан залишився з чоловіком сам на сам. За широко відчиненими воротами складу допомоги він помітив Наомі, яка спокійно розмовляла з Мелісою, сподіваючись на менший потік люті від дружини Сантічая. Джим не чув криків, хоча через голоси декількох тузенів людей, гриміння коліс, гудіння двигунів звуки попередження про задній хід трьох навантажувачів, Меліса могла закидати Наомі гранатами, і він скоріш за все нічого б не почув.

Помітивши можливість накивати п’ятами, Голден вказав на Наомі у іншому куті приміщення і сказав:

- Пробачте, я…

Чоловік обірвав його грубим порухом руки, який закрутив помаранчеву робу у вихор. Джим зрозумів, що не має змоги не скоритися цій кістлявій людині.

- Цього, - сказав Сантічай, вказуючи на контейнери, що їх вивантажували з «Сомнамбуліста», - не достатньо.

- Я..

- Минулого тижня АЗП обіцяли нам двадцять дві тисячі кіл протеїну і припасів. Тут менше дванадцяти тисяч кіл, - дідусь підкреслював свої слова, гостро тикаючи пальцем у голденів біцепс.

- Я не вирішував..

- Чому вони давали нам обіцянки, яких не планували дотримуватися? Пообіцяйте дванадцять тисяч, якщо це все що у вас є. Не обіцяйте двадцять дві тисячі а потім приставляйте лиш дванадцять, - місіонер тицяв ще сильніше.

- Я погоджуюсь, - Голден намагався уникнути тицяння, виходячи з зони досяжності з піднятими руками, - я повністю згоден. Я викличу свій контакт на станції «Тихо» відразу ж аби розібратися де решта обіцяної допомоги. Я впевнений, вона на підході.

Сантічай знизав черговим вихором помаранчевого.

- Дивіться що робите, - сказав він і понісся вбік одного навантажувача, - Ви! Ви! Ви бачите позначку «медикаменти»? Чому ви ставите туди речі, які не є медикаментами?

Джим використав цю замішку аби красиво втікти і риссю чкурнув до Наомі і Меліси. Наомі мала на терміналі відкриті форми, і закінчувала паперову роботу, Меліса спостерігала.

Голден кинув оком на приміщення складу, поки Наґата працювала. «Сомнамбуліст» був лиш одним з майже двадцяти суден з вантажем допомоги на борту, які приземлились протягом останніх двадцяти чотирьох годин, тож кімната швидко заповнювалась контейнерами з припасами. Холодне повітря пахло пилом, озоном, гарячим маслом від навантажувачів та крізь них пробивався неприємний сморід розкладу, неначе овочі гнили. Поки він спостерігав, Сантічай носився по підлозі складу, викрикуючи інструкції парі робітників, що несли важкий контейнер.

- Ваш чоловік це щось, мем, - звернувся капітан до Меліси.

Жінка була і вищою і важчою за свого худенького судженого, але вона мала таку саму кучму рідкого білого волосся що і він. На додачу, коли вона всміхалася, то блакитні очі майже ховалися на її обличчі, як от зараз: - Я ніколи в житті не зустрічала людину, що більш турбується про добробут людей аніж про їх почуття, - сказала вона, - хоча перед тим як вказати на всі помилки, він як мінімум впевниться що люди нагодовані.

- Я думаю що отак-о воно і має бути, - сказала Наомі, відправляючи на мелісин, чарівний через свою застарілість термінал, який літня леді витягла з кишені після звуку отриманого файлу.

- Пані Супітаяпорн, - звернувся до старенької Джим.

- Меліса.

- Мелісо, як давно ви та ваш чоловік перебуваєте на Ґанімеді?

- Майже, - узялася відповідати вона, постукуючи пальцями по підборіддю, і вдивляючись в нікуди, - десять років? Невже так довго? Певне так, бо Дрю щойно народила, і вона, -

- Я не можу надивуватися, з того факту, що наче б то жодна душа за межами Ґанімеду не має поняття як це, - Джим обвів рукою довкола, - все це почалося.

- Станція?

- Криза.

- Ну, ООН і марсіянці почали стріляти один в одного, потім ми помітили системні вади…

- Так, - знову перебив жінку капітан, - це я зрозумів. Але чому? Ніхто й разу не вистрілив за рік спільного утримання Ґанімеда Марсом і Землею. Ми мали війну перед інцидентом на Еросі, але сюди вона не докотилась. Потім усі звідусіль почали стріляти? З чого почалося?

Меліса виглядала спантеличеною, - інший вираз обличчя який майже приховав її очі у масі зморщок.

- Я не знаю, - так відповіла жінка, - я вважала що вони по всій системі стріляли одне в одного. До нас зараз небагато новин доходить.

- Ні, - заперечив Голден, - це лиш тут і лиш пару днів. А потім припинилося без пояснень.

- Це дивно. Але я не розумію, чому це важливо. Щоб не сталося, це не змінює того, що ми маємо робити зараз.

- Я сподіваюсь ні, - погодився Джим.

Меліса посміхнулася, тепло його обійняла, потім відійшла перевіряти ще чиюсь паперову роботу.

Наомі узяла капітана під руку і вони поволеньки пішли в бік виходу зі складу на станцію, обходячи контейнери з припасами і заклопотаних робітників.

- Як вони могли мати тут повноцінну битву, - запитала Наґата, - і ніхто не знає її причини?

- Вони знають, - відповів чоловік, - хтось в курсі.

 

З поверхні станція виглядала гірше, аніж з космосу. Життєдайні, продукуючі кисень рослини що вишикувались вздовж коридорів вкрилися нездоровими відтінками жовтого. Багацько коридорів не мали освітлення, автоматичні гермодвері були відкриті вручну і заклинені у відкритому положенні; втрать раптом тиск одна з частин станції, чимало сусідніх втратять його теж. Декілька людей, що проходили повз них або уникали їх поглядів, або вдивлялися в них з неприкритою ворожістю. Джим зрозумів що волів би нести зброю відкрито, аніж у прихованій кобурі за спиною.

- Хто наш контакт? – тихцем запитала Наомі.

- Га?

- Я вважаю що у Фреда тут є люди, - мовила далі Наґата ледь чутно, одночасно посміхаючись групі чоловіків, біля яких вони проходили. Всі з них відкрито носили зброю, більшість якої була колючою та такою що складалася. Чоловіки відповіли зацікавленими поглядами. Голден засунув руку під пальто до зброї, але чоловіцтво рушило і перед тим як зникнути за рогом кинуло на пару декілька поглядів.

- Він ні з ким не організував нам зустріч? – закінчила вона звичним тоном.

- Він назвав декілька імен. Але зв’язки з цим супутником були настільки нерегулярними, що він не мав… Джима перебив голосний бабах в іншій частині порту. За вибухом почулося ревіння, яке переросло у крики людей. Купка людей в їхньому коридорі кинулися бігти, хто в бік шуму, хто

1 ... 28 29 30 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна Калібана"