Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

І він мені це каже? Дідько, так це він творить з моїм тілом, що йому заманеться! А у мене від цього просто дах зносить!

Свідомість мляво намагалася достукатися до мене. Нагадувала, що це ж Яров. Клятий альфа, від якого краще триматися якнайдалі! Але руки жадібно обхоплювали його спину, пробиралися під сорочку й впивалися нігтями у шкіру. Він, здавалося, навіть не помічав болю, дозволяючи практично терзати себе. Його ж рухи, незважаючи на грубувату пристрасть, були такими обережними, навіть ніжними, що це викликало ще більш сильний відгук у тілі.

Довелося закусити губу, щоб стримати стогін, коли він задер мою спідницю і одним рухом спустив трусики, а потім і зовсім відкинув їх геть. Розсунувши мої стегна ширше, припав губами до палаючого нетерпінням містечка між ніг. Злегка провів язиком по піхві, потім став пестити і найчутливіше місце. Я щосили чіплялася в його непокірне скуйовджене волосся і вже навіть не намагалася стримувати стогони і крики, які злітали з пересохлих губ.

Найгірше те, що мені не хотілося це припиняти! І якщо б Яров зараз зупинився, сама б благала про продовження! Вибух всередині тіла виявився таким гострим і сильним, що я ще довго здригалася, немов відлетіла кудись.

А потім знову відчула губи альфи на своїх губах, відчуваючи на них власний смак. Не могла зрозуміти, що зі мною відбувається. Після щойно пережитого бурхливого оргазму тіло ніби плавало в невагомості, нахлинуло умиротворення. Але в той же час свідомість поверталося і буквально кричала, що це неправильно. Треба припинити, доки альфа остаточно не домігся того, чого хотів! Але як зупинити його, якщо він набагато сильніший і вже довів, наскільки сильно бажає мене?!

На мій величезний подив, Яров відсторонився першим.

– Приведи себе в порядок, – кинув він глухо, відвертаючись і оправляючи власну сорочку.

Принижена і розчавлена, не знаючи, що й думати, я насилу підвелася на ноги. Червона від сорому, натягнула трусики і бюстгальтер, які валялися неподалік, поправила спідницю і спробувала привести в порядок решту одягу. З блузкою зробити це виявилося проблематично – всі ґудзики були відірвані.

– Я попрошу матір знайти для тебе новий одяг, – похмуро зауважив Ярів, спостерігаючи за мною.

А я зараз була настільки вибита з колії, що навіть не знайшлася, що відповісти. Якось заперечити, обуритися. Лише приглушено промовила, коли він рушив до дверей і наказав слідувати за собою:

– Що це було, Яров?

– Пробач, не стримався, – відповідь ще більше збентежила. Особливо те, що він вважає за потрібне вибачитися. – Я не планував цього. Просто твоя близькість завжди на мене діяла занадто сильно.

Так що ж між нами двома відбувається, врешті-решт? Я була повністю деморалізована.

– Куди ти мене ведеш? – все ж запитала, коли він рушив кудись по коридору.

Яров не відповів. Взагалі уникав навіть дивитися на мене, що навіювало тривожні побоювання. І побачивши, що ми прямуємо в уже знайомий мені сарай, ці побоювання лише посилилися.

– Яров!

– Пробач.

Судячи з голосу, йому і справді не приносило задоволення те, що доводиться робити. Принаймні, ця частина. У сараї він відсунув якийсь мотлох і підняв кришку льоху. Якщо б цього не зробив, я навряд чи здогадалася б, що тут є приховане приміщення.

– Спускайся! – скомандував альфа.

– Сподіваюся, ти жартуєш?! Ти що мене в погребі збираєшся тримати?! – мене знову охопила лють.

 – Це тимчасово. Доки всі перешкоди не будуть усунуті. Не турбуйся, там є все необхідне.

 Він намацав щось рукою під дошками відкритого люка, і всередині спалахнуло тьмяне світло. А у мене промайнуло недобре передчуття, що тут, напевно, вже не раз тримали бранців.

Тут не було вогкості або затхлості. Звичайна кімната, тільки підземна. Біля стіни навіть ліжко стояло. У кімнаті знаходилися стіл і два стільці, місце для задоволення природних потреб та інше, що могло знадобитися. Але сам факт, що мене, вільну людину, збираються тут тримати, немов звіра в клітці, приводив до сказу.

 – Сподіваюся, це не більше, ніж на кілька днів, – мабуть, вірно вгадавши мою реакцію, похмуро сказав Яров. – Заходь. Постільна білизна там вже свіжа, так що можеш прилягти.

 – Яка турбота! – виплюнула я.

 – Будь ласка, не ускладнюй, – він скривився.

 – Яров, а ти ж радий такому повороту подій, правда?! – обпалив несподіваний здогад. – Тільки й чекав нагоди, коли я опинюся в твоїй владі?! А тут такий зручний привід! Нібито я можу піддати всю зграю небезпеці, і тому мене потрібно утримувати тут силою. Напевно, ти навіть мою сестру зможеш в цьому переконати! Тільки ми ж з тобою знаємо правду, чи не так?

 – Про що ти? – в його очах спалахнув гнівне золотаве сяйво.

 – Про те, що ти тільки і шукав спосіб мене дістати! Клятий покидьок! Ненавиджу тебе!

 – Просто лізь у льох! – процідив Яров.