Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 12.2

Дамір схиляє голову набік. Я дивлюся на нього з хвилюванням. Мені чомусь здається, що він зараз розсміється на мою заяву. Але той гучно ковтає, підіймається й насувається на мене. Я насилу утримую себе від того, щоб не прикрити груди руками. Дивлюсь йому в очі. Соромлюся.

— Ти розумієш, що робиш? — ліниво питає він з усмішкою хижака на обличчі. Виглядає байдужим, але очі не брешуть — йому подобається те, що він бачить.

— Цілком.

Дамір нахиляється й підбирає мій светр, я роблю глибокий вдих, груди здіймаються, знову привертаючи увагу Даміра.

— Я хочу тебе, Авроро, не буду заперечувати. Але це буде неправильно. Я не можу нічого запропонувати тобі, зараз так точно. А ти не з тих, ким можна разочок покористуватися й відправити додому. Ти гідна більшого.

— Хіба я вимагаю чогось? — тихо запитую, ігноруючи поданий ним светр. Його слова голкою пронизують серце, але це ніяк не впливає на моє рішення. — Просто секс без зобов’язань, Даміре, — муркочу спокусливо. — Нічого більшого. Ти… я хочу тебе, Даміре.

Він майже невагомо торкається моїх грудей, руки його несподівано холодними виявляються, і я здригаюся. Подушечкою пальця він грає з моїм соском, я як заворожена стежу за його діями.

— Пам’ятаєш, де знаходиться моя спальня? — його голос звучить несподівано хрипко.

Я киваю. Облизую губи, вирішую діяти й притискаюся до нього впритул, але Дамір відступає на крок.

— Чекай мене там, я зараз прийду.

Я ковтаю, з подивом дивлюся на нього, але сперечатися не наважуюсь. На негнучких ногах йду до сходів, озираюся, Дамір уже біля вхідних дверей. Куди він?

Не гаючи часу, швидко підіймаюся сходами, безпомилково знаходжу двері, що ведуть до його кімнати. Затамовую подих, перш ніж пірнаю в темряву. На дотик шукаю вимикач і все, що бачу зараз — велике ліжко посередині.

Невже я і справді збираюся зробити це? З ледь знайомим чоловіком?

Відмахуюсь від цих думок і розстібаю ґудзик на джинсах. Стягую штани, залишаючись лише в мереживних трусиках. Позбуватися цієї частини гардеробу не поспішаю.

Очікування затягується, я прислухаюся до звуків у домі, але однаково здригаюся, коли двері відчиняються й Дамір приносить із собою холодок. Я стою до нього спиною, не обертаюся, тіло натягнуте, наче тятива. На ліжко летить пачка презервативів, я знову червонію, підтискаю пальчики на ногах, навіть боюся дихати.

Дамір підходить ззаду, не накидається на мене, як дикий звір, обережно збирає моє волосся й перекидає через праве плече. Його руки лягають на мої стегна, стискають, носом він веде по відкритій частині моєї шиї. Моєю шкірою повзуть мурашки, тягуча насолода розповзається внизу живота.

— З цієї кімнати ти вже не зможеш вийти, Авроро, — чи то з погрозою, чи то з передчуттям каже він, а потім його пальці проникають під тонке мереживо…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно