Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Мене розбудив дивний звук, схожий на сміх. Я збентежено сів на ліжку, не розуміючи де я. На якусь мить, побачив зовсім іншу кімнату з величезним каміном посередині, м'якими кріслами й засніженими червоними горами за вікном.

Трухнув головою і видіння щезло. Очі звикли до темряви і я з подивом зрозумів, що Данаї поряд нема.

Знов пролунав сміх й двері скрипнули, а потім голосно гупнули.

Що це відбувається?

І куди понесло каштанову дівчину посеред ночі?

Вийшовши на вулицю, глибоко втягнув свіже повітря.

Суміш ароматів наповнила груди. Пріле листя, земля, вода в озері, дерева – все мало свій запах.

Та запаху Данаї я не відчув. Цікаво, як далеко вона забралася?

Несподівано у траві переді мною з'явився маленький вогник. Краплинка світла підлетіла й торкнувшись моєї долоні понеслась уперед.

Це ще що за дива?

– Йдииии… – почувся тихий шепіт, більше схожий на дихання вітру.

І знову сміх.

Якщо це якісь жарти – то як тільки знайду Данаю, перекину її через коліно й добряче надаю їй по її круглій, апетитній…

– Трясця! – виплюнув голосно.

Зовсім не про те думаю.

Що ж, все одно спати я вже не зможу.

Широкими кроками направився вглиб лісу за вогником.

Не знаю як довго я йшов, та в якийсь момент відчув ледве помітний, знайомий аромат.

Разом з тим, мій провідник згас.

Та він і не був мені більше потрібен, тепер, я б знайшов дівчину навіть під землею, якщо таке можливо.

Не знаю, як це виходило, та я знав куди йти.

Нарешті густа темрява хащі змінилася легким мерехтінням світла.

Зробивши ще кільки кроків вперед, побачив круглу галявину на якій, охоплена живим кольоровим туманом, стояла Даная.

Вона була абсолютно гола.

Спершу подумав, що мені ввижається.

Вона стояла до мене спиною, тицяючи палкою у вогнище, на якому висів казан.

Довге темне волосся торкалося крутих стегон. Дівчина злегка нагнулася уперед, дозволяючи мені побачити повні груди із великими темними сосками.

Трясця! В паху стало тісно. Бажання торкнутися її шкіри губами стало майже нестерпним.

Та навіть у такому стані, затуманена свідомість підказала мені, що не може проста дівчина стирчати сама посеред лісу, гола, та ще й огорнута кольоровим маревом.

То, може, Даная, як сказав той хлопець і є відьма?

Раптово, перед очами виникає образ. Висока, чорноволоса жінка, така гарна, що навіть дивитися на неї боляче, так хочеться впасти перед нею на коліна і цілувати землю по якій вона ходить, та я знаю, що на справді вона не така. Трупний запах, що б'є у ніздрі розсіює оману, і я бачу перед собою потворну мармизу – беззуба, з величезним носом й пасмами сивого волосся на голові, жінка кліпає лисими повіками й каркає хриплим голосом:

– Що, я вже не така гарна драконоборце? – останнє слово вона буквально випльовує, наче воно обпікає їй язика.

Видіння зникає. Важко дихаю.

Ні. Ні. Даная не може бути такою, не може!

Беру себе в руки й нечутно підхожу зовсім близько до дівчини. Та я хочу, щоб вона сама мене побачила, тому спираюсь на дерево, листя якого огортають мене солодким запахом.

Хвилина, дві, і от, вона ніби відчувши мій погляд, повертається до мене лицем. Темні очі розширюються від подиву, повні губи злегка розкриваються. Я бачу, як судомно сіпнулися її руки, певно, хотіла прикритися. Та ні, передумала.

– То, хто ж ти насправді така, га, Даная?

Спитав криво всміхнувшись.

Мимоволі погляд ковзає униз, туди де між довгих, струнких ніг темніє трикутник волосся, що ховає від мене її жіночу суть.

Дівчина мовчить і тільки легке тремтіння рук видає її хвилювання.

– То як, розкажеш? Цікаво б було дізнатися, що ти робиш тут сама посеред лісу, та ще й гола?

З її вуст зривається тихий смішок.

– Танцюю… – відповідає і на підтвердження своїх слів, високо підіймає руки над головою й починає повільно рухатися, наче чує одній їй відому мелодію.

Кольоровий туман ковзає її шкірою торкаючись повних грудей, що колихаються при кожному русі, огортають ноги й стегна, що вигинаються й зводять мене з розуму.

Даная тихенько наспівує у такт.

Понад усе на світі, мені хочеться схопити її в обійми й повалити на землю.

Та я пересилюю себе й одним широким кроком опиняюсь поряд.

Хапаю за руку і досить чутливо струшую.

Наближуюсь до самого її обличчя:

– Зараз же припини! – кажу низьким голосом, якого й сам не впізнаю – Я тебе спитав, хто ти така?! Хто ти, на справді така, Даная? І хто я такий? Відповідай!

Страх, такий дикий й сильний, що я здається, можу його торкнутися промайнув в її очах.

Замість відповіді, стає навшпиньки та притягує мене ближче. Її груди обпікають мене навіть крізь тканину, гарячі долоні охоплюють мою шию і вона накриває своїми вустами мої.

Піднімаю руки, щоб відштовхнути, та натомість, тільки міцніше притискаю до себе. Вриваюсь у її теплий рот, торкаюсь маленького язичка, дівчина не опирається, а лише тихо стогне.

Від цього звуку я стаю ще твердішим.

Відриваюся від солодких губ, щоб взяти до рота набухлий сосок.

Яка в неї ніжна шкіра!

Спускаюся нижче, хочу цілувати її скрізь.

Гострі нігті вчіплюються мені у плечі й Даная протяжно стогне, коли я торкаюсь язиком найчутливішої точки.

Запах її бажання зводить мене з розуму.

Не можу більше терпіти, вкладаю її на землю і зриваю з себе одяг.

Її очі вивчають мене, спускаються нижче і трохи розширюються, та страху я в них не бачу.

Схиляюсь нижче і впиваюсь у розпухлі вуста, одночасно розсуваючи коліном її ноги.

Вона вигинається мені на зустріч. Одним плавним рухом вриваюся у гарячу вологу плоть і не можу стримати низький рик.

Дівчина скрикує й закусує губу.

Зупиняюсь, не розуміючи, що не так, та вона сама притягує мене ближче, охоплюючи ногами стегна.