Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Веремій
Макс запропонував зустрітися у нашому улюбленому пабі. Це дуже до речі, враховуючи останні події. Тож я заїжджаю на квартиру, швидко приймаю душ, надягаю зручні джинси і темну футболку і рушаю до виходу. Ключі від машини дзенькають приземляючись на комоді, поруч з робочим кейсом. Ніякого авто сьогодні! Трохи релаксу не завадить, чи не так.
За пів години вже потискаю руку кращому другу Максиму. Наразі єдиному, кого можу так назвати.
Макс працює у сфері айті, керівником західного відділення однієї з великих іноземних компаній. Позаяк по його задерикуватій манері спілкування так і не скажеш, що він айтівець, та ще й шеф.
Ми обоє поважаємо чесність і відданість власним принципам, яку б картинку не показували світу. Мабуть через такі погляди я і можу називати його другом.
— Здоров, друже! Радий бачити, — тисну Максу руку, — О, ти вже замовлення зробив. Люкс!
Два кухлі з пивом вже очікують на столику.
— Ну, здоров був. Давненько не бачилися, — киває він. Його каштанове волосся до підборіддя здається за той час що ми не бачилися ще відросло.
— Мм, якраз те що треба, — всівшись за столиком і потягнувши пива кажу.
— То що, викладай. Що там в тебе за оказія? Заінтригував при розмові, — хмикає і хитро підморгує Макс.
Я мовчу, зважую з чого почати.
— Декілька тижнів тому на тій вечірці для айтівців, куди ти мене затяг, я познайомився з дівчиною.
— Хм, звучить багатообіцяюче. Вона впала до твоїх ніг? — Макс шкіриться у своїй манері.
— Якраз навпаки, повний тотальний ігнор. Не скажу, щоб мене це зачепило, але щось в ній таке було.. Якщо коротко — я її запам’ятав.
— Ого, друже, ну це прогрес. Ти виділив жінку із табуна самок, які бігають за тобою і навіть її запам’ятав, — Максим пирхає, іронічно піднявши брову.
— Не смішно. Вона не бігає за мною. Хоча між нами щось відбувається. Щось не до кінця мені зрозуміле. Але у неї дехто є.., — на останніх словах мої пальці мимоволі з силою стискають кухоль з пивом.
Від Макса цей жест не ховається.
— Здається мені, що зараз я почую перчинку цієї ситуації.
— Так, — неохоче кажу, — Вона з Сотником зустрічається.
Повисає пауза. Тоді Макс шипить:
— Справа — лайно.
Не можу не погодитись з другом, тому лише мовчки киваю.
— Ми з нею останнім часом часто пересікаємося. Зауваж — це не входило в мої плани, ну і навряд чи в її. Та я і не надто хотів в це все влазити. Але вчорашній вечір вніс корективи…
— Отже щось було вчора? — Максим лише хитро блискає очима.
— Не те щоб. Я перестрів її в ліфті, добряче на підпитку, провів у номер. А тоді. Не буду кривити душею, мене тягне до неї. Але мені нічого і не довелося робити. Вона сама.
Друг здивовано піднімає брову.
— Ні, нічого не було. Хоча мені вартувало добрячих зусиль стриматися. Вона не приховувала своє бажання. Я бачив це… І залишив її саму у тому номері. Розлючену.
— Друже! І відколи це ти такий галантний кавалер, що відмовляєшся від того, що пані так люб’язно і головне добровільно пропонує? — Максим іронічно розтягує слова, смакуючи кожне, — Та ти, схоже, вляпався!
Я й сам це розумію. Але ось так почути ці слова в голос… На мить із здивуванням застигаю, а тоді кажу:
— В чомусь ти правий. Але це був не кінець вечора.У себе в номері я застав Мілану. В одній білизні, якщо те що було на ній так можна назвати.
— Не продовжуй. По твоєму вигляду можу припустити, що закінчення ночі було гарячим і вимотуючим, — вишкіряється Максим.
— Макс, ти серйозно? Я виставив її геть! Мені в той момент було не до неї. І взагалі її нахабство мене починає дратувати.
— Ти геть мене дивуєш! Сексуальні кішечки з кігтиками не можуть дратувати. Їхнє призначення одне єдине — дарувати незабутню насолоду. Тобі, бовдуре, треба було тільки взяти!
Я дратуюсь.
— То сам і бери! Вона мені не потрібна! Продовжить в тому ж дусі — звільню в біса!
— То ж і візьму! Характер, зрозумів, не з слабодухих. А яка вона з себе? — Макс вже щось обмірковує.
— Симпатична, довгонога, розмір очей — те що треба. В твоєму смаку, — гмикаю, — Але брикається. Вважай, щоб тобі не перепало.
Ця думка смішить мене. Тож я пропоную:
— Ти зайди на тижні до мене в офіс, то й роздивишся. Я прямо з нетерпінням чекаю вашої зустрічі, — мені аж руки хочеться потерти від передчуття такої забави.
Макс протягує руку. В його очах стрибають бісики.
— Парі. На те, що я її затягну в ліжко ще до кінця місяця.
— Мм, чого так слабо? — хитро блискаю очима, — Додай ще, що крім ліжка, ця сучка втріскається в тебе по вуха і маритиме тобою, скажімо до кінця літа.
— Виклик прийнято, — бачу він вже загорівся не на жарт ідеєю.
— Рано радієш. Ти ще не знаєш в що вляпався. Дівчинка то з тим ще вогником. Вважай щоб ти після цього парі не залишився з обсмаленим задом, — відверто насолоджуюся. Цікаво буде подивитися на це. О, за Макса звісно я не переймаюся. Сильно сумніваюся, щоб він повівся на Мілану. Секс - так, але почуття - це навряд. А от як вона брикатиметься - на це варто подивитися. Можливо і від мене відлипне нарешті.
— Друже, невже ти мене так погано знаєш, — в шибайголови впертість в очах так і плещеться на пару з азартом.
— Ні, але я, на відміну від тебе, вже вивчив Мілану. Достатньо для того, щоб укладати з тобою парі.
— У п’ятницю, — раптом видає він.
— Що у п’ятницю?
— Буду в тебе в офісі, — гмикає, — Ти, я бачу, застряг в тому номері з п’яною дівицею. Що ти вирішиш щодо неї?
Мовчу. Тоді кажу як є.
— Спочатку думав не втручатись. Якщо вона з тим козлом щаслива — то нехай. Але от яка справа. Вона залишила на рецепції того готелю повідомлення для мене.
— Оце вже цікавіше, продовжуй.
— Написала, що не шкодує, що буквально накинулась на мене. Це все змінює.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел», після закриття браузера.