Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

– За порядком у цих камерах слідкує моя дружина, – сказав Бейкер, – і я не бачу жодної потреби в тому, щоб ти тут смітив. Підніми й викинь в очко.

Нік зігнувся, скривившись від болю в спині, і підхопив із підлоги паперову кульку. Він підійшов зі сміттям до туалету, кинув його у воду, а тоді поглянув на Бейкера та звів брови. Шериф кивнув.

Нік повернувся до ґрат. Цього разу він писав довше, і олівець над блокнотом аж пурхав. Бейкер задумався над тим, що, мабуть, навчити глухонімого читати й писати було хитромудрим завданням, і, певне, у цього Ніка Андроса під чубом непогана апаратура, раз він усе вловив. У Шойо, штат Арканзас, були індивіди, які так цього нормально й не навчились, і в Зака збиралася саме така публіка. Та навряд чи про це здогадається хлопчина, якого щойно занесло до їхнього міста, чи не так?

Нік просунув записник крізь ґрати.

«Я багато подорожую, та я не волоцюга. Учора весь день працював на Річа Еллертона – десь за 6 миль західніше звідси. Я вичистив його сарай + накидав сіна на горище. Минулого тижня я ставив паркан у Воттсі, шт. Окл. Ті, які мене відлупцювали, забрали мою тижневу зарплатню».

– Ти впевнений, що працював саме на Річа Еллертона? Ти ж знаєш, я можу це перевірити.

Бейкер вирвав сторінку з Ніковим поясненням, склав її вчетверо та сховав у нагрудну кишеню.

Нік кивнув.

– Бачив його собаку?

Нік кивнув.

– Що то був за пес?

Нік показав Бейкеру, щоб той дав йому блокнота.

«Великий доберман, – написав він. – Але лагідний. Не злий».

Бейкер кивнув, розвернувся й пішов назад до офісу. Нік стояв біля ґрат і спостерігав за дверима. За хвильку Бейкер повернувся з великою в’язкою ключів, відімкнув камеру та відкрив ґрати, відсунувши їх убік.

– Заходь до офісу, – сказав Бейкер. – Будеш снідати?

Нік похитав головою, а тоді показав на мигах, наче щось наливає та п’є.

– А, кави? Второпав. З вершками та цукром?

Нік похитав головою.

– П’єш, як справжній мужик, так? – засміявся Бейкер. – Ходімо.

Бейкер рушив попереду, і хоча він говорив, Нік не знав, що саме, бо бачив не губи, а спину.

– Я не проти товариства. У мене безсоння. Таке, що сплю я не більш ніж три-чотири години. Жінка хоче, шоб я з’їздив у Пайн-Блафф до одного модного лікаря. Якщо так буде й надалі, то візьму й поїду. Ну, сам подивись – п’ята ранку, ні світ ні зоря, а я сиджу й наминаю яйця зі смаженою картопелькою із сусіднього придорожнього кафе.

Він розвернувся на останній фразі, і Нік уловив лише «із сусіднього придорожнього кафе». Хлопець звів брови й знизав плечима, висловлюючи спантеличеність.

– Та байдуже, – сказав Бейкер. – Принаймні такому молодому парубкові.

В офісі шериф налив Нікові чашку чорної кави зі здоровецького термоса. Бейкерів недоїдений сніданок стояв на розкритій обліковій книзі, що лежала посеред робочого столу. Він сів і підсунув їжу. Нік відсьорбнув кави. У роті запекло, та смакувала вона чудово.

Він постукав шерифа пальцем по плечу, а коли той звів очі, потер живіт і задоволено підморгнув.

– А то, – усміхнувся Бейкер. – Моя жінка Джейн варила.

Він закинув до рота половину смаженого яйця, прожував, а тоді тицьнув виделкою в бік Ніка.

– А ти молодець. Наче той мім. Гадаю, з комунікацією проблем у тебе не виникає, хіба ні?

Ніг погойдав рукою в повітрі. Comme çi, comme ça.[54]

– Я тебе не затримуватиму, – мовив Бейкер, вимочуючи хлібом жир. – Однак скажу ось що: якщо трохи лишишся, то, може, піймаємо тих типів, що тебе відгамселили. Ти в ділі?

Нік кивнув і написав: «Думаєте, зможу повернути свою зарплату?»

– І не мрій, – відрубав Бейкер. – Хлопче, я лише сільський шериф. На таку справу тобі потрібен Орал Робертс.[55]

Нік кивнув і знизав плечима. Склавши долоні, він зобразив пташку, що відлітає геть.

– Ага, типу того. То скільки їх було?

Нік показав чотири пальці, знизав плечима й показав п’ять.

– Упізнаєш когось із них?

Нік підняв один палець і написав: «Здоровий блондин. Як ви, може, трохи важчий. Сірі штани + сорочка. Мав великий перстень. Права рука, підмізинний палець. Пурпуровий камінь. Ним мене й порізало».

Коли Бейкер читав ці слова, його обличчя перемінилося. Спочатку стурбованість, потім злість. Нік подумав, що розлютилися на нього, і йому знову зробилося страшно.

– О Господи Ісусе, – проказав Бейкер. – Вступив у калюжу, а там яма з гівном. Ти певен?

Нік неохоче кивнув.

– А ще щось? Ти бачив іще щось?

Нік напружив мозок, а тоді написав: «Маленький шрам. На лобі».

Бейкер поглянув на написане.

– Це Рей Бут, – сказав він. – Мій шурин. Дякую тобі, пацан. П’ята ранку, а день уже полетів під три чорти.

Нікові очі розплющилися трішки ширше, і він зробив обережний знак співчуття.

– Ну гаразд, – мовив Бейкер більше до себе, ніж до нього. – З нього поганий актор. Джейні й сама це знає. Він не раз лупив її в дитинстві. Та все одно він її брат, і цього тижня про шури-мури можна й не згадувати.

Хлопець знічено опустив очі. Та наступної миті шериф потрусив його за плече, аби Нік бачив, що він говоритиме.

– Та хай там як, а толку з цього однаково не вийде, – сказав він. – Рей та ті дрочуни, яких він кличе друзями, присягнуться, що були деінде, і все. Твоє слово проти їхнього. Зацідив хоч комусь?

«Дав тому Рею в живіт, – написав Нік. – Ще одному поцілив у ніс. Мабуть, зламав».

– В основному Рей вештається з Вінсом Хоґаном, Біллі Ворнером та Майком Чайлдрессом, – сказав Бейкер. – Можливо, вийде підловити Вінса самого, він розколеться. Мужності в нього, як у дохлої медузи. Якщо він мені попадеться, то можна буде взятися за Майка з Біллі. Той перстень Реєві дали в Університеті штату Луїзіана. Він вилетів на другому курсі. – Шериф трохи помовчав, барабанячи пальцями по краю тарілки. – Гадаю, хлопче, можна спробувати. Якщо хочеш. Та маю тебе застерегти: вони можуть вислизнути. Ці йолопи злі й боягузливі, як ватага дворняг, однак вони місцеві, а ти лише глухонімий волоцюга. І якщо вони зірвуться з гачка, то кинуться тебе шукати.

Нік замислився. У голові кружляла сцена з ним самим – гопники штовхають його один одному, наче закривавлене