Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

Моментально прибрала руки за спину. Але в мене одразу почала смикатися права щока.

Ну чого я так нервуюся?! Чому бути – того не минути. Кілька хвилин ганьби – і все скінчиться.

Але коли оголосили ім’я мого другого супротивника, в очах потемнішало. Я навіть похитнулася. Шейріс ледве встигла вхопити мене за руку, щоб утримати від падіння.

Едвін. Мій другий супротивник – Едвін! Ні, це що знущання якесь?! Чи жеребкування якимось чином підлаштував декан Байлерн? Якщо ні, то доводиться визнати, що більшої невдахи ще не народжувалося на світ! Два найсильніші супротивники поспіль.

Мені співчували. На мене поглядали з явним співчуттям. Але від цього легше не ставало.

– Я не битиму тебе занадто сильно, – пообіцяв напіворк, який теж був не в захваті від результатів жеребкування, але з іншого приводу.

На його репліку негайно відреагував всюдисущий декан Байлерн:

– За піддавки негайна дискваліфікація усієї п’ятірки. За кожним вашим кроком я спостерігатиму особисто, адепте Горд. Якщо виникне хоча б найменша підозра, що ви б’єтеся не на повну силу, на вас чекають великі неприємності!

Сволота! Його слова прозвучали для мене справжнім вироком.

Все подальше я вже сприймала через насилу. Не могла навіть нормально радіти чи засмучуватися суперникам друзів. Стояла як пришиблена і раз у раз поглядала на Едвіна. Оцінювала його комплекцію та гору м’язів. Потім дивилася на свої жалюгідні ручки та ніжки. Він же мене як тростиночку переламає!

На декана я поглядала вже з неприхованою ворожістю. Він же, зараза така, тільки посміхався і ледве повітряні поцілунки не слав. Задоволений який! Передчуває чергову безкоштовну виставу з моєю участю. Теж мені особистий наставник! Такого ворогові не побажаєш!

Оголосили про початок поєдинків. Всі зібралися навколо центрального рингу.

Чарунчик викрикнув імена першої пари. На арену вийшли усміхнений Данір Кольм і тремтячий Крістор.

– Нехай щастить, Крісторе! – вигукнула я.

Рудий обернувся в мій бік і жалібно посміхнувся.

– У нього ні шансу, – гмикнув Лоран, який безцеремонно зайняв місце поруч зі мною.

– А я вірю в Крістора! – відразу заперечила життєрадісна Шейріс і шалено замахала своєму хлопцеві рукою.

Віри її вистачило ненадовго. Крістора подолали вже на перших секундах бою. Він лежав на животі з неприродно вивернутою головою і судорожно хапав ротом повітря.

– Мені ось цікаво, чому його особистий наставник вчить, – негайно прокоментував Лоран. – Тільки за дівками упадати?

– Лоране! – обурилася я, але щось вагоме придумати на заперечення не змогла.

Посоромлений рудий, шкутильгаючи і розминаючи шию, похмуро зійшов з рингу. Даннер же сяяв так, наче розправився щонайменше з десятком орків. Теж мені силач! Наче йому є, чим пишатися!

Але незабаром у мене знайшлися інші причини для переживання. Тепер уже за себе. Другим значився мій поєдинок із Ельмером Лунтом.

Добре хоч Лорану вистачило совісті не прокоментувати моє жалюгідне сходження на ринг. Він взагалі мовчав, не підтримуючи жодної сторони. Ще б пак! Член його п’ятірки проти одного з найліпших друзів.

Зате Шейріс мене підтримувала так, що з лишком компенсувала мовчання інших. Її дзвінкий голос луною розносився навколо, змушуючи мене заливатися рум’янцем сорому.

– Летті Тіррен – краще всіх! Лунт порветься на шматки!

Ох, схоже, хтось вирішив спробувати себе в віршуванні. А розплачуватися за це мені! Решта адептів гомерично заіржали з такої недолугої підтримки. Не в змозі підняти голову, я встала посеред рингу, чекаючи на супротивника. Ельмер з видом переможця вийшов до мене і зневажливо кинув:

– Що, руда, готова пил ковтати?

– Пішов ти до орків, Ельмере! – процідила я, відчуваючи злість і роздратування.

– До орків підеш ти у своєму наступному поєдинку! Точніше, до напіворка. Але тебе це теж не врятує, – зареготав Ельмер, «вражаючи» сумнівною дотепністю.

Інші знову заіржали. Ніхто явно всерйоз не сприймав цей поєдинок.