Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

би з Північною слабшою групою, що мала до 2000-3000 багнетів, наступаючи ударною групою по північному березі р. Случ в глибокому запіллі у ворога (мій плян), або ж вибиваючи їх з пляцдарму на р. Случ подвійним обхватом від Миколаєва і Западинець (плян н-ка Штабу Дієвої Армії).[19]

26.VI. 7 дивізія зосереджується в резерву на північ від Чорного Острова, і Штаб переводить свій плян. Командир групи С.С. з ним охоче погоджується, також кориться йому і 7 Запорізька дивізія. Але відхід дивізії прикро відбивається на її настрою (запал не зносить перерви). Люди не машина, і треба рахуватися з їхньою психікою. Штаб Запоріжців і полк. Сальський прийшли в чимале замішання і на деякий час позбавились енергії. Мені самому було дуже шкода, що не вдалося завдати большевикам рішучої поразки, але опускати рук не випадало.

З 26.VI. по 30.VІ. полк. Сальський мав, згідно з директивами Штадaрма, цілковиту можливість вибити большевиків з Красилівського плацдарму і заступити переправи на р. Случ.

В його розпорядженні були 7 дивізія з доданими до неї частинами та 8 і 9, хоча й і не цілком боєздатна. Але полк. Сальський тримається пасивно. На мій погляд, командиру Запорізької групи треба було вжити всіх засобів, щоб рушити свої частини в атаку, а не вдаватися в тугу за більш красивим і сміливим маневром, виконать якого не пощастило.

Штадарм видає розпорядження, обстоює необхідність активних чинів з боку командувача Запорізькою групою, але все надаремно. Полк. Сальський, такий енергiйний і активний раніше, став тепер пасивним і вялим. На мою думку, треба було Наказному Отамановi виїхати до частин і порушити їх наперед, а врешті сам Отаман Петлюра, що користався величезною популярністю у війську, повинен був піднести настрій у 7 дивізії і рішуче домагатися активних чинів від полк. Сальського.

Взагалі, оскільки перша половина Проскурівської операції до 25.VI. велася енергійно, остільки ж 7, 8 і 9 дивізії і полк. Сальський ставилися пасивно підчас другої її половини.

Большевикам було подаровано часу на перегруповання і полишено Красилівський пляцдарм – підстава для їх дальшої активности. Плян Штабу не було переведено в життя. Я думаю, що Головному Отаманові треба було категоричніше втрутитися у взаємовідносини командування і полк. Сальського та його державного інспектора.

Під час цього періоду недохват огнеприпасу дає себе дуже відчувати.

Розділ IX
третій період Проскурівськоі операцiї

Груповання наших і большевицьких сил. Пляни командування. Сх. ч. 19.

Большевики дуже занепокоїлися неуспіхом свого маневру під Проскуровом. Большевицьке командування покладало на цю операцію великі надії. Їхня преса загодя трубила: «Гром пабєди раздавайся, вєселіся, комуніст!… Смерть Пєтлюровцам!». А тут тобі неуспіх під Проскуровом і безпосередня загроза для Жмеринки й Могилева.

На цей час на Україні ситуація для большевиків укладалася надто несприятливо. Скрізь почалися повстання, Григор'єв успішно воює з большевиками на побережжі Чорного Моря і на Катеринославщині. На Чернигівщині партизан Ангел взяв Прилуки і загрожує важливому залізничному вузлу Бахмач. На Волинщині Соколовський сильно непокоїть большевицьке запілля. Невгомонна, завжди бурлива Тараща (первісне джерело повстання проти німців) на чолі з отаманом Зеленим також турбує большевиків. Район Вінниця-Бердичів-Гайсин вже став нашим. Денікін на Лівобережжі вже успішно розпочав свої операції щодо звільнення Харківщини від большевиків. В большевицьких частинах, що оперували проти Української армії, розпочався заколот. Так, 9-й совєтський піший полк, зогляду на хвилювання в ньому, роззброєно і провідників його розстріляно. Таращанська дивізія і та розпочала мітингувати. Полк Чорних Чортів викинув прапор: «бий жидів, спасай Україну!» – і також був добре просіяний (з 600 шабель лишилося 120). Перед большевиками стояла ділема: тепер або ніколи… Треба було остаточно розправитися з Українською армією і тоді звільнені вже сили перекинути на Денікіна і на внутрішній фронт. Підвойський в своїх промовах все більше і більше вiдводить місця Українській армії. Він обіцяє в першу чергу вислати під Проскурів і Жмеринку не менше як пять свіжих полків.

І дійсно, большевики широко використовують дану їм передишку з 26.VІ. до 30.VІ. для перегруповки.

Плян в основi лишається попередній: взяти Проскурів і відтяти нашу армію від Збруча. Наступ вести Північною і Західньою групами.

Їх перегруповка загалом була така: в район Чепилівка-Красилів вони поволі стягають частину сил, що раніш оперували в районі Базалія-Купіль. В Староконстантинів надходять свіжі частини, між ними 28-й совєтський піший полк. Ця група повинна наступати з Староконстантинова і Красилівського пляцдарму на Проскурів; у її склад увійшли: Богунська бригада, частина Таращанської бригади, два окремих полки та кіннота.

До Західньої своєї групи большевики підтягають Волинську бригаду і свіжу кінноту і надають їй завдання – прорив нашого лівого флангу і глибокий обхід його. Наказано за всяку ціну заволодіти Проскуровом. Обіцяно грошеву нагороду всiм, хто братиме співучасть у захопленні Проскурова.

Жмеринській групі большевики дають завдання – наступати на Проскурів з метою притиснути нас до Збруча. Цю групу підсилюється вельми рухливим партизанським загоном для пошуку на залізничну колію Проскурів-Комарівці.

Загалом большевицькі групи були приблизно такого складу:

Західня група 2500 багнетів, 400 шабель.

Північна група 5000 багнетів, 600-800 шабель.

В Шепетівці і Вишнівці (резерва) 2500 багнетів. Жмеринська-Барська до 2800 багнетів (уже розбитих 6-ю дивізією).

Вапнярська група 2500-3000 багнетів.

Наші пляни.

Плян командування був такий:

1) 2-ю та 3-ю дивізіями енергійно провадити далі наступ з метою захопити Жмеринку і Могилів та загрожувати