Читати книгу - "Бронзовий птах"

— Там побачимо, — одрізав Сенько. — Надто багато ви про себе думаєте!

І вже зовсім вороже додав:

— Подумаєш, комсомольці!

Похмурий і засмучений повернувся Генка в клуб. Там кипіла робота. Замазували діри в стінах, вирівнювали долівку, споруджували сцену, лаштунки і завіси, склили вікна, в долівку вкопували стовпці, до них прибивали дошки — майбутні лави; діти писали лозунги, малювали плакати, ставили уздовж стін ялинки, а під стелею підвішували гірлянди з ялинки впереміжку з різноколірними паперовими прапорцями.

— Ну як? — спитав Мишко.

— Поки що нічого, — похмуро відповів Генка.

Не проговорився?.

Ні!

— А чому жовті плями на обличчі?

— Де?! — Генка мацнув рукою щоку. — Нічого, просто так… Вони мене, дияволи, з яйцем обдурили…

— А ти піймався?

— Я не знав.

— Не знав, як з яйцем обдурюють… Ех ти!

— Чого ж ти мене не попередив?

— Звідки я знав, що ти піймаєшся на такий дешевий обман?

Генка образився:

— І ти ще смієшся! Ну, попався, то ж з того? В усякому разі я поводився обережно. Сенько ні про що не здогадався. Так що можеш не турбуватися.

— А це головне, — примирливо сказав Мишко. — Гаразд! Про все, що нам потрібно, ми дізнаємось. А поки що бери цей плакат, лізь на драбину і прибий його ось тут, на стіні.

Засмучений Генка взяв плакат, підтягнув до стіни драбину, затиснув зубами чотири цвяхи і з молотком у руках поліз вгору.

Він прибивав плакат, але думка про невдачу, якої він зазнав, не виходила з голови. Як добре все йшло! А тепер Сенько сміятиметься з нього… При всіх. Дуже приємно!

Так роз'ятрюючи себе, він забив один цвях, потім другий. І коли виймав з рота третій, то помітив, що четвертого цвяха немає. Куди ж він подівся? Адже він не впустив жодного цвяха. Генка перелічив вбиті цвяхи — рівно три! Потім обережно провів язиком за однією щокою, за другою — немає!

Генка похолов: невже він проковтнув цвях?

Цвяхи маленькі, оббивні, проковтнеш — і не помітиш. Генка повільно спустився з драбини і ретельно оглянув підлогу. Може, він випустив цвях?.. Ні, ніде немає!.. Генка випростався, і в цю ж мить у нього закололо в животі, під грудьми… Закололо й перестало… Так і є — проковтнув цвях! Що ж воно буде?!

Витріщивши очі від жаху, Генка хапав себе то за груди, то за живіт. Він уже відчував, як цвях повільно посувається по його стравоходу. То тут заколе, то там… І от зараз на якомусь повороті цвях застряне і почне проколювати йому і кишки, і шлунок.

— Що з тобою? — спитав Славик.

Генка хапнув повітря і, ледве дихаючи, вимовив:

— Проковтнув…

— Що проковтнув?

— Цвях…

Ця приголомшуюча новина була повідомлена спочатку Мишкові, що саме підійшов, а потім Зіні Кругловій, Киту, Бечці. За кілька хвилин усі оточили Генку.

— Як же ти проковтнув його? — спитав Мишко.

Але Генка лише хапав повітря і показував руками як цвях рухається по животу.

— Може, ти його й не проковтнув? — з надією в голосі спитав Мишко.

Генка розчепірив чотири пальці і прошепотів:

— Було чотири, лишилося три…

— Треба його по спині вдарити, — запропонувала Зіна Круглова.

— Що ти, що ти! — закричав Бечка. — Від цього тільки гірше стане: заб'ємо цвях у кишки, І більше нічого. Блювотне — от єдиний засіб.

— Блювотне? — жахнувся Кит. — Ти з глузду з'їхав! Хіба ж можна так просто видирати цвях назад? Він обов'язково застряне. Пам'ятаю, я колись кістку проковтнув…

— Почекай ти з своєю кісткою! — зупинив його Мишко. — Знайшов час про кістки розповідати!..

— Треба Генку перекинути вниз головою, — запропонував Сашко Губан, — потрясти за ноги, цвях і вискочить.

Слухаючи ці приємні поради, Генка тільки повертав голову то в один, то в другий бік.

— А ви його в земську одведіть, — порадив Жердяй.

— Що за земська?

— Лікарня земська. В сусідньому селі.

— Він не дійде.

— А ви його конем. Попросіть у голови підводу і одвезіть.

Мишко з Жердяєм побігли до голови сільради. Через деякий час вони повернулися на підводі. Генка сидів на стільці і стогнав, щохвилини хапаючись то за груди, то за живіт.

Йому здавалося, що проковтнутий цвях мандрує по всьому тілу то вверх, то вниз, то вправо, то вліво.

Генку поклали на віз. На ньому, тримаючи віжки в руках, сидів художник-анархіст Кіндрат Степанович. Голова сільради доручив йому одвезти Генку в лікарню. Разом з Генкою поїхав Мишко. Своїм товаришам він наказав повернутися до клубу і бути обережними: ні в якому разі не брати цвяхів у рот.

Всю дорогу Генка стогнав, корчився, хапався за живіт і крутив головою. Кожен поштовх воза на вибоїнах роз'їждженої мостової завдавав йому нестерпного болю. Він так жалібно дивився на Мишка, що в того краялось серце від жалю. Він боявся, що Генка от-от помре, і йому