Читати книгу - "Озма з країни Оз"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони привіталися так, як вітаються царствені особи.
— Але де ж мої друзі — Страхопуд і Залізний Дроворуб? — спитала Озма.
— Зараз я їх розшукаю, — відказала Біліна. — Страхопуд — із суцільного золота, Тік-Так — теж.
Я тільки не знаю точно, що стало із Залізного Дроворуба, бо Король Номів сказав просто, що його обернено в щось дуже кумедне.
Озма завзято допомагала Курці в її розшуках, і скоро Страхопуд та Механічний Чоловік, які були оздобами з блискучого золота, знайшлись і вернулись у свою звичайну подобу. Та хоч скільки вони шукали, а ніде не знайшли кумедної оздоби, яка б могла бути оберненим Залізним Дроворубом.
— Тут можна зробити тільки одне, — сказала нарешті Озма. — Вернутись до Короля Номів і примусити його сказати, в що обернено нашого друга.
— А як не скаже? — засумнівалась Біліна.
— Повинен сказати, — твердо мовила Озма. — Король не повівся з нами чесно, бо під личиною справедливості й добродушності він заманив нас усіх у пастку, і ми були б зачаровані навіки, якби наша мудра й кмітлива приятелька, Руда Курка, не знайшла способу врятувати нас.
— Король — негідник, — сказав Страхопуд.
— Його сміх гірший, ніж у іншої людини лайка, — озвався, здригнувшися, рядовий.
— Я га-дав, що він чес-ний, але я по-ми-лився, — зауважив Тік-Так. — Мої дум-ки зви-чайно пра-виль-ні, але з вини «Ко-валя, Бля-ха-ря й Ком-панії» вони ча-сом зби-ва-ють-ся на хиб-ні стеж-ки або не діють як тре-ба.
— Та ні, «Коваль, Бляхар і Компанія» зробили тебе добряче, — сказала Озма. — Гадаю, їх не слід ганити за те, що ти вийшов не зовсім досконалий.
— Дякую, — мовив Тік-Так.
— Ну, то ходімо назад до Короля Номів, — сказала Біліна своїм різким голоском. — Послухаємо, що він скаже.
І вони рушили до входу: Озма попереду, а за нею Королева зі своїм почтом із юних Принців та Принцес. Далі йшов Тік-Так, за ним — Страхопуд із Біліною, що сиділа на його напханому соломою плечі.
Двадцять шість Офіцерів і Рядовий замикали шеренгу.
Коли вони дійшли до передпокою, двері перед ними розчинились, але всі вони зупинились і втупили очі в склеписту печеру з виразом подиву й досади на обличчях. Бо в залі було повно закутих у панцери воїнів Короля Номів, що стояли вишикувані лавами. Електричні світильники над їхніми лобами яскраво світили, бойові сокири були підняті, наче для удару по ворогові, та воїни лишались нерухомі, наче статуї, чекаючи наказу.
А посеред того грізного війська сидів на своєму кам’яному троні маленький Король. Але він не усміхався й не сміявся. Ні, його обличчя було перекривлене від люті, аж страх дивитись.
СТРАХОПУД ВИГРАЄ БІЙ
Коли Біліна ввійшла до палацу, Дороті й Еврінг сіли дожидати її успіху чи невдачі, а Король Номів усівся на троні й якусь часину курив свою люльку в веселому, вдоволеному настрої.
І враз задзленечав дзвінок над троном, який озивався щоразу, коли бували розвіяні чари. Король сердито тіпнувся й вигукнув:
— Трам-тарарам.
Коли дзвінок задзеленчав удруге, Король злісно вигукнув: «Анциболото!» — а за третім дзвінком заверещав розлючено: «Рондодендрондо!» — це, очевидно, якесь страхітливе слово, бо ми навіть не знаємо, що воно означає.
Відтоді дзвінок дзеленчав раз за разом, але король уже так запінився з люті, що не міг вимовити й слова, а сплигнув із трону й почав гасати по залі, наче шалений, нагадуючи Дороті іграшку-фуркалку.
Дівчинку, навпаки, кожен дзвінок спочатку сповнював радістю, бо ж він повідомляв, що Біліні вдалось обернути якусь оздобу на живу людину. Крім того, Дороті була зчудована Біліниним успіхом, бо вона й уявити не могла, як це Руда Курка спромоглась так точно вибирати потрібні предмети з усієї неоглядної безлічі речей, якими були захаращені всі покої палацу. Та коли вона нарахувала десять сигналів, а дзвінок іще не вмовк, вона зрозуміла, що до своєї природної подоби вертається не тільки королівська родина країни Ев, а й Озма та її супутники, і охопила така радість її, що вона тільки весело сміялась, дивлячись на злісні вибрики Короля.
Можливо, маленький Владар і не міг би розлютитися ще дужче, проте сміх дівчинки довів його майже до нестями, і він заревів на неї, мов дикий звір.
А потім, збагнувши, що зараз будуть розвіяні всі його чари, а жертви всі до одної дістануть волю, він раптом підбіг до маленьких дверей, що вели на балкон, і пронизливо свиснув, викликаючи своє військо.
І зразу те незліченне військо вилилося із золотих та срібних дверей і помарширувало вгору крученими сходами, до тронної зали, під проводом суворого Нома, що був його командувачем. Майже заповнивши залу, вони вишикувалися в тій великій печері, а потім застигли, чекаючи наказів.
Дороті притислась до стіни, коли ввійшли воїни, й стояла там, тримаючи за руку малого принца Еврінга, а величезний Лев припав до підлоги біля неї з одного боку й страхітний Тигр — із другого.
— Хапайте дівчисько! — загорлав Король на Командувача війська, і гурт вояків слухняно кинувся вперед. Та й Лев, і Тигр загарчали так люто й вискалили міцні гострі зуби так грізно, що вояки злякано сахнулись назад.
— Не зважайте на них! — крикнув Король Номів. — Вони не можуть вистрибнути з того місця, де стоять!
— Але ж вони можуть укусити того, хто спробує торкнутись до дівчини, — відказав Командир.
— Я їм не дозволю! — запевнив Король. — Я ще раз зачарую їх, і вони не зможуть розціпити щелепи.
Він зійшов із трону, щоб накласти на звірів свої чари, але саме в ту мить Кобилиця підбігла до нього ззаду
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Озма з країни Оз», після закриття браузера.